Заява N 13978/05, подана Зоєю Миколаївною Вещуновою проти України

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою 25 вересня 2007 року, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. Р.Маруст (Mr V.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (Mr J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (Mrs R.Jaeger),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 15 лютого 2005 року,

враховуючи рішення Суду розглянути питання щодо прийнятності та суті справи разом, керуючись п. 3 статті 29 Конвенції,

враховуючи надані декларації щодо досягнення дружнього врегулювання у справі,

після обговорення виносить таку ухвалу:

Заявниця, пані Зоя Миколаївна Вещунова, є громадянкою України, яка народилася у 1960 році та проживає у м. Лисичанську. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

13 березня 2000 року арбітражний суд Луганської області порушив провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Ремонтно-механічний завод", де працювала заявниця. Заявницю у справі представляв п. М.

Під час провадження у справі, а саме 12 жовтня 2004 року, господарський суд Луганської області (до липня 2001 року арбітражний суд Луганської області) зобов'язав керуючого санацією проінформувати всіх кредиторів про відновлення платоспроможності боржника та надати їм документи, що стосуються виплати заборгованості із заробітної плати.

Відповідно до того, що стверджувала заявниця, комісія з трудових спорів підприємства-боржника протягом 2000 та 2003 років виносила різні рішення, якими зобов'язала боржника сплатити їй заборгованість із заробітної плати, та які були виконані у 2004 році. Заявниця не надала додаткової інформації відносно цього.

Своїм рішенням від 3 лютого 2005 року Лисичанський міський суд зобов'язав підприємство виплатити заявниці заборгованість із заробітної плати у розмірі 2496,62 грн. У 2005 році виконавча служба м. Лисичанська зупинила виконавче провадження щодо рішення, зазначеного вище, у зв'язку із відсутністю коштів у підприємства-боржника.

Заявниця скаржилась на тривале невиконання рішення Лисичанського міського суду від 3 лютого 2005 року та рішення господарського суду Луганської області від 12 жовтня 2004 року, а також на затримку виконання багатьох інших незазначених рішень, винесених, як стверджується, у період між 2000 та 2003 роками проти підприємства-боржника. Вона посилається на п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Заявниця далі скаржилась на те, що вона не мала ефективних засобів юридичного захисту в національному органі стосовно її скарг згідно з п. 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, як того вимагає стаття 13 Конвенції.

Заявниця скаржилась на порушення статей 1 та 3 Конвенції щодо невиконання рішень, зазначених вище. Заявниця також скаржилась згідно з п. 1 статті 6 Конвенції на неможливість п. М. ефективно представити заявницю у судах та інших державних органах.

31 травня 2007 року Суд отримав наступну декларацію, підписану заявницею:

"Я, Зоя Миколаївна Вещунова, зазначаю, що Уряд України готовий сплатити заборгованість за рішеннями Лисичанського міського суду від 3 лютого 2005 року, яка досі належить мені до виплати, а також сплатити мені ex gratia суму у розмірі 500 (п'ятсот) євро з метою досягнення дружнього врегулювання у зазначеній вище справі, яка на цей час розглядається Європейським судом з прав людини.

Сума в розмірі 500 (п'ятсот) євро буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день виплати та звільнена від будь-яких податків. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до п. 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названу суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсотки. Виплата буде становити остаточне вирішення справи.

Я приймаю цю пропозицію та у подальшому відмовляюсь від будь-яких скарг проти України, які стосуються фактів, викладених у цій заяві. Я заявляю, що прийняття цієї пропозиції означає остаточне вирішення цієї справи".

15 червня 2007 року Суд отримав наступну декларацію від Уряду України:

"Я, Юрій Зайцев, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, заявляю, що Уряд України пропонує виплатити пані Зої Миколаївні Вещуновій заборгованість за рішеннями Лисичанського міського суду від 3 лютого 2005 року, яка досі належить їй до виплати, а також виплатити їй ex gratia суму у розмірі 500 (п'ятсот) євро з метою досягнення дружнього врегулювання у зазначеній вище справі, яка на цей час розглядається Європейським судом з прав людини.

Сума у розмірі 500 (п'ятсот) євро буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день виплати та звільнена від будь-яких податків, які можуть стягуватись. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до п. 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі неспроможності сплатити цю суму протягом трихмісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту сплину цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсотки. Виплата становитиме остаточне вирішення справи".

Суд приймає до уваги факт досягнення сторонами дружнього врегулювання. Суд впевнений, що угода про дружнє врегулювання ґрунтується на повазі до прав людини, як це визначено у Конвенції та протоколах до неї, і не знаходить підстав загального характеру для подальшого розгляду заяви (in fine п. 1 статті 37 Конвенції). Відповідно п. 3 статті 29 Конвенції не може більше застосовуватись до цієї справи і справа має бути викреслена із реєстру справ.

Постановляє вилучити заяву з реєстру справ.