Заява № 19328/07, подана Віктором Григоровичем Боговіним проти України, та 3 інші заяви (див. додану таблицю)

5 червня 2012 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Андре Потоцький (Апdre Potocki), судді,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

беручи до уваги вищезазначені заяви, подані у різні

дати,

після обговорення ухвалює таке рішення:

Заявники є громадянами України, чиї імена та роки народження наведені у доданій таблиці. Уряд України (далі - Уряд) представляли пан Юрій Зайцев та пан Назар Кульчицький з Міністерства юстиції України.

Обставини справи, представлені сторонами, можна узагальнити наступним чином.

У дати, зазначені у таблиці нижче, національні суди ухвалили рішення на користь заявників, якими зобов'язали відповідачів (державні органи та державні підприємства) сплатити заявникам різні суми. Рішення, ухвалені на користь заявників, набрали законної сили, однак відповідачі затримали їхнє виконання.

Заявники скаржились на затримку виконання рішень, ухвалених на їхню користь. Деякі з них подали також й інші скарги.

1. Перш за все, Суд вважає, що заяви мають бути об’єднані, враховуючи спільність їхнього фактичного та юридичного підґрунтя.

2. Керуючись рішенням у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov), 28 травня, 13 вересня та 9 грудня 2010 року відповідно, Уряд направив кілька односторонніх декларацій з метою вирішення скарг, порушених у заявах. Цими деклараціями Уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень, ухвалених на користь заявників, висловив свою готовність сплатити заявникам залишок заборгованості за цими рішеннями, а також запропонував сплатити заявникам різні суми відшкодування (щодо цих сум - див. таблицю нижче).

Уряд закликав Суд вилучити заяви з реєстру справ. Уряд запропонував, щоб Суд прийняв ці декларації як "будь-яку іншу підставу" для вилучення заяв з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції .

Декларації також передбачали, що запропоновані суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат; ці суми мають бути звільнені від будь-яких податків та конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти мають бути виплачені протягом трьох місяців, починаючи з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . У разі несплати цих сум протягом тримісячного строку Уряд зобов’язався сплатити з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Ця виплата становитиме остаточне вирішення справ.

Дві декларації первісно не містили положень щодо конвертації, згодом Уряд вніс відповідні поправки.

Заявники з різних підстав не погодились з деклараціями та/або поправками до них та просили Суд продовжити розгляд їхніх справ.

Суд нагадує, що він може на будь-якій стадії провадження вилучити заяву з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a"-"с" пункту 1 статті 37 Конвенції . Зокрема, на підставі підпункту "с" пункту 1 статті 37 Суд може вилучити заяву з реєстру справ, якщо на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

Пункт 1 статті 37 in fine передбачає:

"Проте, Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї".

Суд також повторює, що за певних обставин Він може вилучити заяву з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача (див. рішення у справі "Тахсін Аджар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turkey) (попередні заперечення) [ВП], заява № 26307/95, пункти 75-77, ЄСПЛ 2003-VI).

Суд нагадує, що у згаданому вище пілотному рішенні у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) він закликав Україну:

"упродовж одного року, починаючи з дати, коли це рішення набуває статусу остаточного, надати відшкодування всім заявникам, чиї заяви були направлені Уряду відповідно до підпункту "b" пункту 2 правила 54 Регламенту Суду до ухвалення цього рішення або будуть направлені у подальшому, та стосуються небезпідставних скарг на тривале невиконання національних рішень, відповідальність за які несе держава, а також скарг на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо такого невиконання".

У цьому ж рішенні Суд також ухвалив, що:

"до запровадження таких заходів Суд відкладає на один рік, починаючи з дати, коли це рішення набуває статусу остаточного, провадження в усіх справах, в яких заявниками висуваються небезпідставні скарги, пов'язані виключно з тривалим невиконанням рішень національних судів, за виконання яких держава несе відповідальність, а також скарги про відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо такого невиконання, зберігаючи за собою право в будь-який момент оголосити будь-яку з таких справ неприйнятною або вилучити її зі свого реєстру після досягнення сторонами дружнього врегулювання або вирішення спору іншими засобами відповідно до статей 37 або 39 Конвенції ".

Розглянувши умови, викладені в деклараціях Уряду, та їхні зміни, Суд приймає їх як намір надати заявникам відшкодування відповідно до пілотного рішення (див. вище рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), пункти 82 і 99 рішення та пункт 6 його резолютивної частини).

Суд задоволений, що Уряд однозначно визнав надмірну тривалість виконання рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також зазначає, що суми компенсації відповідають сумам, які Суд присуджує у подібних справах, з урахуванням, inter alia, конкретного строку затримки виконання в кожній окремій справі.

Таким чином, Суд вважає, що немає підстав продовжувати розгляд відповідних частин заяв. Суд також переконаний, що повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, не вимагає продовження розгляду цих частин скарг. Відповідно вони мають бути вилучені з реєстру справ.

3. Ретельно дослідивши решту скарг заявників у світлі наявних матеріалів та в межах своєї компетенції, Суд не знайшов жодного прояву порушень прав та свобод, гарантованих Конвенцією або Протоколами до неї.

Таким чином, ці частини заяв є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту "a" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції .

Вирішує об’єднати заяви.

Бере до уваги умови декларацій Уряду держави-відповідача та поправок до них стосовно скарг заявників на затримку виконання рішень, ухвалених на їхню користь.

Вирішує відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції вилучити заяви з реєстру справ в частині вищезгаданих скарг.

Оголошує решту скарг у заявах неприйнятними.