Заява N 23351/05, подана Володимиром Андрійовичем Сухорським та Андрієм Андрійовичем Сухорським проти України

30 серпня 2011 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М.Зупанчич (Bostjan M.Zupancic), Голова,

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),

Ангеліка Нусбергер (Angelika NuBberger), судді,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

беручи до уваги зазначену заяву, подану 17 червня 2005 року,

розглянувши декларацію, подану Урядом-відповідачем 27 січня 2011 року, якою Суд запрошувався вилучити заяву з реєстру справ, а також відповідь заявників на цю декларацію,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявники, пан Володимир Андрійович Сухорський та пан Андрій Андрійович Сухорський, 1957 та 1960 років народження відповідно, є громадянами України та проживають у м. Львові. Уряд України (далі - Уряд) був представлений своїми Уповноваженими - паном Ю.Зайцевим та пані В.Лутковською з Міністерства юстиції України.

У квітні 1997 року заявники звернулися до суду з цивільним позовом до муніципальних органів влади м. Львова щодо стягнення авторської винагороди за створення пам'ятника.

26 травня 2003 року Галицький місцевий суд м. Львова присудив на користь заявників суму 648466,04 грн.(1). Провадження у справі було завершено ухвалою Верховного Суду України 5 квітня 2005 року. Постановлене на користь заявників рішення було виконано 5 червня 2006 року.

(1) 97270 грн.

Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції заявники скаржились на надмірну тривалість провадження, включно з періодом виконання остаточного рішення, винесеного на їх користь. За статтею 13 Конвенції вони також скаржились на відсутність ефективного засобу юридичного захисту.

Листом від 27 січня 2011 року Уряд повідомив Суд про односторонню декларацію щодо врегулювання питань, які порушуються у заяві. Уряд також просив Суд вилучити заяву з реєстру відповідно до статті 37 Конвенції.

Декларація передбачала таке:

"Уряд України визнає надмірну тривалість розгляду справи заявників національними судами, тривале виконання рішення, винесеного на їхню користь, та відсутність ефективного засобу юридичного захисту в національному органі у їхній справі.

Я, Валерія Лутковська, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, заявляю, що Уряд України сплатить п. Володимиру Андрійовичу Сухорському та п. Андрію Андрійовичу Сухорському ex gratia суму 1000 (тисячу) євро (кожному).

Уряд України закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд України пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як підставу вилучення заяви із реєстру відповідно до пункту 1 (c) статті 37 Конвенції (з будь-якої іншої підстави).

Суми ex gratia є відшкодуванням будь-якої матеріальної та нематеріальної шкоди, в тому числі судових витрат, звільнена від будь-яких податків, та буде конвертована в національну валюту держави-відповідача по курсу, чинному на день виплати. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до п.1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі неспроможності сплатити цю суму протягом трьохмісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.

Виплата становитиме остаточне вирішення справи.".

Листом від 11 березня 2011 року заявники повідомили, що сума, зазначена в декларації Уряду, була занадто низькою.

Суд нагадує, що відповідно до статті 37 Конвенції він може на будь-якій стадії провадження у справі винести рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини, викладені у підпунктах a), b) чи c) пункту 1 цієї статті, дають підстави дійти такого висновку. Підпункт c) пункту 1 статті 37 дозволяє Суду вилучити заяву з реєстру, якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.".

Суд також нагадує, що за певних обставин він може вирішити вилучити заяву з реєстру згідно з підпунктом c) пункту 1 статті 37 на підставі односторонньої декларації Уряду-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб розгляд його заяви було продовжено.

З цією метою Суд повинен ретельно розглянути декларацію у світлі принципів, закріплених його практикою, зокрема, у рішенні по справі "Тахсін Акар проти Туреччини" (Tahsin Acar c. Turquie) (попередній розгляд) [ВП], заява N 26307/95, пункти 75-77, CEDH 2003-VI).

У цілій низці справ, серед яких були також справи проти України (див., наприклад, рішення у справі "Мороз та інші проти України" (Moroz etautres с. Ukraine), заява N 36545/02, від 21 грудня 2006 року, рішення у справі "Моргуненко проти України" (Morgounenko c. Ukraine), заява N 43382/02, від 6 вересня 2007 року), Суд встановив свою практику стосовно скарг на порушення права на розгляд справи протягом розумного строку, а також на відсутність ефективного засобу юридичного захисту з огляду на це право.

З огляду на характер умов декларації Уряду, а також на запропоновану суму відшкодування, яка відповідає сумам, присудженим у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд заяви не є виправданим (підпункт c) пункту 1 статті 37.

Таким чином, у світлі викладених вище міркувань та з огляду на свою чітку та усталену практику з цього питання Суд вважає, що повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, не вимагає подальшого розгляду цієї частини заяви (пункт 1 статті 37 in fine).

Бере до уваги положення декларації Уряду щодо пункту 1 статті 6 Конвенції, а також засоби забезпечення дотримання зазначених у декларації зобов'язань.

Вирішує вилучити заяву з реєстру справ відповідно до підпункту c) пункту 1 статті 37 Конвенції.