Справа "Кисельова проти України" (Заява N 8944/07)

Рішення остаточне, але воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кисельова проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), Голова,

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva),

Юлія Лаффранк (Julia Laffranque), судді,

і Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення за закритими дверима 18 січня 2010 року, виносить таке рішення, що було ухвалене у той самий день:

1. Справа порушена за заявою (N 8944/07), поданою проти України до Суду 18 лютого 2007 року громадянкою України пані Любов'ю Григорівною Кисельовою (далі - заявниця) відповідно до ст. 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 5 травня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до Протоколу N 14 заява була передана комітету у складі трьох суддів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась в 1942 році і проживає у місті Херсоні.

5. 18 серпня 1998 року заявниця звернулась до Комсомольського районного суду м. Херсона з позовною заявою до Комсомольської районної лікарні м. Херсона про відшкодування шкоди, в тому числі моральної, завданої ушкодженням її здоров'я.

6. У період з 23 вересня 1998 року до 22 лютого 2005 року заявниця подала ще сім позовів, які були приєднані до основного. Ціна цих позовів загалом складала 102 225 грн (14 312 євро) (1).

(1) 1 грн = 0,14 євро.

7. 15 червня 2005 року заявниця подала скаргу до апеляційного суду Херсонської області (далі - апеляційний суд), вимагаючи пришвидшення розгляду її справи. Інформація щодо того, чи відповів суд, і якщо відповів, то яким чином, у матеріалах справи відсутня.

8. 21 листопада 2005 року районний суд під час судового засідання за участю адвоката заявниці частково задовольнив її вимоги. 14 грудня 2005 року заявниця повідомила районний суд про те, що вона не може взяти участь у судовому засіданні через хворобу.

9. 4 квітня 2006 року апеляційний суд за участю адвоката заявниці залишив це рішення без змін. 31 травня 2006 року заявниця подала касаційну скаргу.

10. Остаточною ухвалою від 26 вересня 2006 року, яка була надіслана заявниці 10 жовтня 2006 року, Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявниці і залишив рішення судів нижчих інстанцій без змін.

11. Відповідно до інформації Уряду, у період з 18 серпня 1998 року до 26 вересня 2006 року було призначено двадцять чотири судових засідання та три судових експертизи. Протягом того ж періоду заявниця подала три процесуальних клопотання і шість апеляційних скарг, одна з яких була повернута заявниці через п'ятдесят днів, протягом яких заявниця не усунула її недоліки.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

12. Заявниця скаржилась на те, що тривалість провадження у її справі була несумісною з вимогою "розумного строку", передбаченою п. 1 ст. 6 Конвенції, у якому зазначене таке:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

13. Уряд заперечив проти цих тверджень.

14. Період, який береться до уваги, розпочався 18 серпня 1998 року і закінчився 10 жовтня 2006 року. Таким чином, він тривав більше восьми років і одного місяця в судах трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

15. Суд зазначає, що ця скарга не є очевидно необґрунтованою у значенні п. З ст. 35 Конвенції. Далі Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона визнається прийнятною.

B. Щодо суті

16. Уряд стверджував, що провадження було ускладнено тим, що заявниця неодноразово змінювала свої вимоги. Крім того, було призначено три судові експертизи. На думку Уряду, заявниця спричинила декілька затримок шляхом подачі клопотань та апеляційних скарг, а з вини національних судів значних періодів бездіяльності не було.

17. Заявниця не погодилась з цим.

18. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна визначатися у світлі відповідних обставин справи та з огляду на такі критерії: складність справи, поведінка заявниці та відповідних органів державної влади, а також важливість предмета спору для заявниці (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП] N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

19. У цій справі Суд зазначає, що заявниця звернулась до суду, вимагаючи відшкодування шкоди, завданої ушкодженням її здоров'я, та компенсацію пов'язаних з цим витрат. Відповідно провадження було важливим для неї. Тим не менш, Суд не знайшов жодних підстав, за яких національні суди мали розглядати цю справу з особливою терміновістю по відношенню до інших справ, що знаходились у його провадженні.

20. Стосовно предмета спору Суд встановив, що національні суди мали встановити, чи зазнала заявниця будь-якої матеріальної чи моральної шкоди і, якщо так, розрахувати суму відшкодування, яка підлягала виплаті. Суд зазначає, що справа була дещо ускладнена тим, що заявниця сім разів змінювала вимоги, а також необхідністю проведення трьох судових експертиз. Тим не менше, предмет судового спору не може вважатись особливо складним.

21. Стосовно поведінки заявниці Суд приймає аргументи Уряду про те, що були певні затримки з вини заявниці (див. пункти 9 та 11 вище). Проте, стосовно її клопотань та належним чином поданих апеляційних скарг Суд вважає, що заявниця просто скористалась своїми процесуальними правами і вона не може бути звинувачена у використанні засобів, доступних для неї за національним законодавством, для захисту своїх інтересів (див. "Сілін проти України" (Silin v. Ukraine) N 23926/02, п. 29, 13 липня 2006 року).

22. Стосовно поведінки національних судів Суд зазначає, що основна затримка в провадженні відбулась у зв'язку з тим, що суд першої інстанції близько семи років і трьох місяців вирішував справу заявниці за відсутності будь-якого виправдання такої тривалості.

23. Суд часто встановлював порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що розглядаються в цій справі. Розглянувши усі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатних переконати Суд дійти іншого висновку в цій справі. З огляду на практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

24. Таким чином, у цій справі мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

II. ІНШІ СКАРГИ

25. Заявниця також скаржилась за п. 1 ст. 6 Конвенції на те, що вона не була повідомлена про слухання її справи, яке відбулось за її відсутності 21 листопада 2005 року. За тим же положенням вона скаржилась, що 4 квітня 2006 року їй не було надано можливості самій викласти свою аргументацію на підтримку вимог, і суди першої та апеляційної інстанцій не врахували її доводи. Посилаючись на ст. 1 Протоколу N 12, заявниця скаржилась, що в ході судового розгляду її було піддано дискримінації за ознакою майнового стану.

26. Уважно розглянувши твердження заявниці і виходячи із сукупності наявних матеріалів та в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, Суд не встановив жодних ознак порушень прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

27. Відповідно ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до пп. З та 4 ст. 35 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

28. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

29. Заявниця вимагала 376 725 грн (52 742 євро) відшкодування моральної шкоди.

30. Уряд заперечив проти цих вимог.

31. Суд вважає, що заявниця мала зазнати моральної шкоди. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує їй 1100 євро відшкодування вказаної шкоди.

B. Судові витрати

32. Заявниця також вимагала 4079 грн (571 євро) компенсації судових витрат, понесених під час провадження у національних судах.

33. Уряд заперечив проти цих вимог.

34. Відповідно до практики Суду, заявник має право на компенсацію судових витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і необхідними, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі, з огляду на надані документи і вищезазначені критерії, Суд відхиляє вимоги заявниці щодо компенсації судових витрат, понесених під час провадження у національних судах, так як немає жодних ознак того, що вони були необхідними.

C. Пеня

35. Суд вважає за доцільне призначити пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.

1. Оголошує скаргу за п. 1 ст. 6 Конвенції відносно надмірної тривалості провадження прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців з дня прийняття рішення держава-відповідач повинна сплатити заявниці 1100 (одну тисячу сто) євро відшкодування моральної шкоди, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цієї суми;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 лютого 2011 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду.