Справа "Пономаренко проти України" (Заява N 20930/06)

Рішення остаточне, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Пономаренко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

комітетом, до складу якого увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

після обговорення за зачиненими дверима 30 листопада

2010 року,

виносить таке рішення, що було прийнято в той же день:

1. Справу порушено за заявою (N 20930/06), поданою проти України до Суду 16 травня 2006 року двома громадянами України, п. Максимом Олексійовичем Пономаренком та пані Світланою Віталіївною Пономаренко (далі - заявники), відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю.Зайцев, Міністерство юстиції України.

3. 16 березня 2010 року Суд оголосив заяву частково неприйнятною та вирішив направити Уряду скаргу на тривалість провадження. Відповідно до Протоколу N 14 заява була передана до комітету в складі трьох суддів.

4. Заявники народились в 1968 році та проживають у м. Кременчуці.

5. 7 серпня 1997 року заявники звернулись до суду з позовом до банку У. про вирішення спору щодо договору застави автомобіля.

6. 18 лютого 2002 року Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області виніс рішення у справі. 27 червня 2002 року апеляційний суд Кіровоградської області залишив це рішення без змін. 10 листопада 2004 року Верховний Суд України скасував зазначені вище рішення та повернув справу на новий розгляд.

7. 8 листопада 2005 року Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області частково задовольнив позов заявників, оголосивши договір застави недійсним, та зобов'язав банк У. виплатити суму вартості автомобіля, інфляційні втрати та збитки.

8. 23 грудня 2005 року апеляційний суд скасував зазначене рішення в частині присуджених виплат, а в іншій частині залишив без змін.

9. 16 червня 2006 року внаслідок недотримання заявниками процесуальних вимог при поданні касаційної скарги Верховний Суд України повернув її без розгляду.

10. За твердженням Уряду в ході провадження три судові засідання були відкладені у зв'язку з неявкою заявників та чотири судові засідання - у зв'язку з неявкою обох сторін. Заявники не погодились з Урядом, стверджуючи, що вони були відсутні тільки на двох судових засіданнях. Сім інших засідань були відкладені у зв'язку з клопотанням відповідача, неявкою третьої сторони або відсутністю судді.

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

11. Після винесення Судом ухвали щодо часткової прийнятності заявники звернулись до Суду, повторюючи деякі зі своїх первісних скарг. Крім того, вони подали нову скаргу за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції щодо відсутності доступу до Верховного Суду України, який повернув їхню касаційну скаргу без розгляду.

12. Суд зазначає, що в своїй ухвалі про часткову прийнятність він відклав розгляд скарги заявників щодо тривалості провадження та оголосив решту скарг неприйнятними. Щодо нової скарги Суд зазначає, що вона не є уточненням первісної скарги заявників стосовно тривалості провадження, щодо якої сторонами були надані коментарі (див. рішення у справі "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, від 19 квітня 2005 року). Отже, справа розглядається Судом в межах скарги щодо тривалості провадження. Нові скарги будуть розглядатись в окремій заяві.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

13. Заявники скаржились, що тривалість провадження була несумісною з вимогою "розумного строку", яка закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, що передбачає таке:

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

14. Уряд надав заперечення щодо скарги заявників.

15. Суд зазначає, що період, який має розглядатись, розпочався лише 11 вересня 1997 року, коли набуло чинності положення щодо визнання Україною права на звернення до Суду. Однак, при здійсненні оцінки розумності тривалості провадження після цієї дати має бути враховано стан провадження на той час. Період, що розглядається, закінчився 16 червня 2006 року. Отже, провадження тривало близько восьми років та дев'яти місяців у судах трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

16. Суд вважає, що скарга заявників не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також вважає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно скарга визнається прийнятною.

B. Щодо суті

17. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у світлі відповідних обставин справи та з огляду на такі критерії: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], N 30979/96, п. 43, ЄСПЛ 2000-VII).

18. З огляду на факти справи, Суд зазначає, що лише складність цієї справи та поведінка заявників, які дещо сприяли тривалості провадження (див. пункти 9 та 10 зазначені вище), не можуть пояснити загальну тривалість провадження. Одночасно Суд зазначає, що головними причинами затримок були тривалі розгляди справи у Світловодському міськрайонному суді Кіровоградської області (див. пункти 5 та 6, зазначені вище) та у Верховному Суді України (див. пункт 6, зазначений вище). Отже, Суд доходить висновку, що за тривалість провадження головним чином відповідальна держава.

19. Суд часто встановлює порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, подібних до цієї (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Павлюлинець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine), зазначене вище, п. 53, "Мороз та інші проти України" (Moroz and Others v. Ukraine), N 36545/02, п. 62, від 21 грудня 2006 року).

20. Дослідивши всі матеріали справи, які є в його розпорядженні, Суд зазначає, що Уряд України не навів жодного факту чи аргументу, здатного переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі. З огляду на практику з цього питання Суд доходить висновку, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку". Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

21. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

22. Заявники вимагали суму, відповідну розміру вартості їх автомобіля, як відшкодування матеріальної шкоди та 5000 євро як відшкодування моральної шкоди.

23. Уряд висловив заперечення щодо цих вимог.

24. Суд не вбачає будь-якого зв'язку між встановленим порушенням та розміром заявленої матеріальної шкоди, тому відхиляє заявлену вимогу. Одночасно Суд зазначає, що заявники мали зазнати моральної шкоди. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявникам солідарно 1600 євро за цим пунктом.

B. Судові витрати

25. Заявники вимагали відшкодування судових витрат, понесених ними під час національного провадження (витрати на юридичну допомогу та проїзд, поштові витрати), та 2000 грн (1) витрат на юридичну допомогу, понесених ними під час провадження в Суді. Вони також вимагали 105,07 грн (2) відшкодування витрат на відправлення кореспонденції до Суду, надавши на підтвердження поштові квитанції.

(1) Приблизно 195 євро.

(2) Приблизно 10 євро.

26. Уряд висловив заперечення щодо судових витрат, понесених під час провадження у національному суді, та витрат на юридичну допомогу, понесених під час провадження у Суді, заявляючи, що ці витрати не мали відношення до провадження у Суді та не були документально підтверджені. Щодо витрат на відправлення кореспонденції до Суду Уряд висловив заперечення щодо частини та залишив вирішення питання щодо решти на розсуд Суду.

27. Відповідно до практики Суду, заявник має право на відшкодування судових витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. З огляду на зазначені критерії та надані заявниками документи у даній справі, Суд вважає за доцільне присудити заявникам солідарно 10 євро відшкодування витрат на відправлення кореспонденції до Суду.

C. Пеня

28. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.

1. Оголошує решту заяви прийнятною.

2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникам солідарно 1600 (одну тисячу шістсот) євро відшкодування моральної шкоди та 10 (десять) євро судових витрат, враховуючи будь-який податок, який може бути стягнуто з цих сум, що мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 21 грудня 2010 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.