Справа "Шапошніков проти України" (Заява N 30853/04)

Текст рішення може підлягати редакційним правкам.

У справі "Шапошніков проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 16 березня 2010 року, постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

1. Справа порушена за заявою (N 30853/04), поданою проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Олександром Рудольфовичем Шапошніковим (далі - заявник) 24 серпня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 13 грудня 2007 року голова П'ятої секції вирішив направити Уряду подану заяву. Також Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції) .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1946 році і проживає у м. Одесі.

1. Кримінальне провадження у справі заявника

5. 5 жовтня 1995 року слідчим Ленінського районного відділу Одеського міського управління МВС України в Одеській області (далі - Ленінський райвідділ міліції) було порушено кримінальну справу за обвинуваченням заявника, який обіймав посаду директора приватної компанії Г., в ухиленні від сплати податків. Заявнику було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. 30 жовтня 1998 року кримінальну справу було закрито. Заявник стверджував, що, незважаючи на те, що справу було закрито, кримінальне провадження у його справі тривало.

2. Перше цивільне провадження

6. 16 квітня 1998 року заявник подав до Суворовського районного суду м. Одеси (далі - Суворовський суд) позов до Ленінського райвідділу міліції, Державної податкової інспекції Ленінського району м. Одеси (далі - податкова інспекція) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої кримінальним провадженням.

7. 22 червня 2000 року Суворовський суд частково задовольнив позовні вимоги заявника, присудивши йому 80 000 гривень відшкодування моральної шкоди, які мали бути сплачені податковою інспекцією. Рішення набуло законної сили. Вказане рішення залишалось невиконаним.

8. 21 червня 2001 року вступили в силу зміни до Цивільно-процесуального кодексу України. Ці зміни передбачали право на подання до Верховного Суду України касаційної скарги на рішення, які були постановлені та набрали законної сили до 21 червня 2001 року, протягом тримісячного строку. Заявник і податкова інспекція подали касаційні скарги на рішення від 22 червня 2000 року.

9. У період до 3 січня 2003 року суди трьох інстанцій розглядали питання прийнятності касаційних скарг заявника і податкової інспекції. 16 липня 2002 року суд першої інстанції залишив касаційну скаргу заявника без розгляду.

10. 3 січня 2003 року колегія суддів Верховного Суду України у складі трьох осіб передала скаргу податкової інспекції на розгляд судової палати Верховного Суду України.

11. 18 лютого 2004 року Верховний Суд України задовольнив касаційну скаргу податкової інспекції, скасувавши рішення від 22 червня 2000 року, і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

12. 16 травня 2005 року Суворовський суд залучив Державне казначейство України як відповідача у справі.

13. 14 квітня 2009 року Суворовський суд частково задовольнив позовні вимоги заявника. Суд присудив заявникові 120 000 гривень (близько 11 413 євро), які мали бути сплачені Державним казначейством України.

14. 25 листопада 2009 року апеляційний суд Одеської області залишив рішення від 14 квітня 2009 року без змін.

15. 26 листопада 2009 року заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду України. Провадження у Верховному Суді України досі триває.

3. Друге цивільне провадження

16. У травні 1998 року заявник подав позов до підприємства "Реклама" про виплату заборгованості із заробітної плати.

17. 8 квітня 1999 року Ленінський районний суд частково задовольнив позовні вимоги заявника.

18. 25 травня 1999 року апеляційний суд Одеської області (далі - апеляційний суд) скасував це рішення та передав справу на новий розгляд.

19. 7 червня 2000 року Ленінський районний суд задовольнив позовні вимоги заявника.

20. 18 квітня 2001 року Президія апеляційного суду на підставі протесту, внесеного Головою Президії, скасувала зазначене рішення та повернула справу на новий розгляд.

21. 20 вересня 2002 року Малинівський районний суд м. Одеси залишив позовну заяву заявника без розгляду у зв'язку з неявкою останнього у судове засідання.

22. 5 лютого 2003 року вказаний суд залишив апеляційну скаргу заявника без розгляду, оскільки вона була подана після закінчення строку подання апеляційних скарг.

23. Подальші апеляційні скарги залишалися судом без розгляду або поверталися заявникові через процедурні недоліки.

4. Інші провадження

24. Протягом 2005-2006 років заявник безуспішно подавав цивільні позови до судів, які розглядали його цивільні та кримінальні справи, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої йому їхніми діями як посадових осіб. Усі його позови та подальші скарги були залишені без задоволення.

25. У період з 1997 по 1999 рік компанія Г. оскаржувала в національних судах дії податкової інспекції.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

26. Заявник скаржився, що тривалість першого цивільного провадження не відповідала вимозі "розумного строку", як це встановлено пунктом 1 статті 6 Конвенції, який передбачає таке:

"Кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

A. Щодо прийнятності

27. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших причин. Таким чином, вона визнається прийнятною.

B. Щодо суті

1. Подання сторін

28. Уряд заперечив проти тверджень заявника, зазначивши, що у справі не було суттєвих періодів бездіяльності, відповідальність за які несе держава. Уряд стверджував, що справа була складною і що органи судової влади діяли з належною ретельністю. Відповідно до інформації Уряду сторони були відповідальними за деякі затримки. Відповідно Уряд стверджував, що тривалість провадження у справі заявника не була надмірною.

29. Заявник не погодився.

2. Період, який має бути взятий до уваги

30. Провадження у справі заявника розпочалося 16 квітня 1998 року.

31. Суд нагадує, що він враховує лише ті періоди, коли справа фактично розглядалася судами, таким чином виключаючи періоди між прийняттям остаточних рішень, які підлягають виконанню, і їх скасуванням в порядку виключного провадження (див. пп. 41-42 ухвали у справі "Маркін проти Росії" (Markin v. Russia) від 16.09.2004, N 59502/00, і рішення у справі "Павлюлинець проти України" (Pavlyulynets v. Ukraine), N 70767/01, пп. 41-42, від 6 вересня 2005 року). Суд зазначає, що рішення від 22 червня 2000 року було res judicata, і лише після запровадження 21 червня 2001 року перехідного засобу захисту заявник отримав можливість оскаржити це рішення. За таких обставин звернення до Верховного Суду з метою оскарження провадження, яке було завершене винесенням остаточного рішення, слід розглядати як схоже на клопотання про відновлення цього провадження шляхом використання екстраординарного перехідного засобу судового захисту, передбаченого Законом України від 21 червня 2001 року (див. ухвалу у справі "Приставська проти України" (Prystavska v. Ukraine), N 21287/02, ECHR 2002-X). Таким чином, період з 22 червня 2000 року до 18 лютого 2004 року не може бути взятий до уваги.

32. Справа заявника наразі перебуває на розгляді у Верховному Суді України. Таким чином, провадження у справі тривало більше 8 років у судах трьох інстанцій.

3. Розумність тривалості проваджень у національних судах

33. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у світлі відповідних обставин справи та з огляду на такі критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед інших джерел, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [GC], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

34. Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, що порушують подібні питання (див. вищезгадане рішення у справі "Фрідлендер проти Франції").

35. Вивчивши усі подані матеріали справи, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту чи аргументу, які могли б переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Враховуючи практику Суду з цього питання, Суд встановлює, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ

36. Заявник стверджував, що у ході кримінального провадження мало місце порушення статей 2, 3, 7 і 13 Конвенції. Він також скаржився, посилаючись на статтю 5 Конвенції, статтю 2 Протоколу N 4 до Конвенції і статтю 2 Протоколу N 7 до Конвенції, що кримінальна справа щодо нього не була закрита, незважаючи на постанову від 30 жовтня 1998 року. Він також посилався на статтю 3 Протоколу N 7 до Конвенції у контексті обставин справи.

37. Заявник також скаржився за статтею 6 Конвенції на тривалість інших проваджень. Посилаючись на статтю 14 Конвенції та статтю 1 Протоколу N 12 до Конвенції заявник скаржився на результат першого провадження та провадження за позовом, поданим компанією Г. до податкової інспекції, а також на їх несправедливість. Він скаржився за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, що йому і його компанії було завдано матеріальної шкоди.

38. Уважно дослідивши твердження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів, Суд не встановив в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

39. Відповідно ця частина заяви має бути оголошена неприйнятною як явно необґрунтована у розумінні пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

40. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

41. Заявник вимагав 20 387 201 євро відшкодування матеріальної шкоди і 2 137 093 євро відшкодування моральної шкоди.

42. Уряд заперечив проти цих вимог.

43. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою; таким чином, Суд відмовляє у задоволенні цих вимог. З іншого боку, Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, відповідно до статті 41 Конвенції, присуджує заявнику 1600 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові витрати

44. Заявник не подав окремих вимог щодо відшкодування судових витрат. Відповідно Суд вирішує не присуджувати йому жодних виплат.

C. Пеня

45. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткових пункти.

1. Оголошує скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості першого цивільного провадження прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 1600 (одну тисячу шістсот) євро відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 8 квітня 2010 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.