Справа "Халак проти України" (Заява N 39028/04)

Текст рішення може підлягати редакційним правкам.

У справі "Халак проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 січня 2010 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той же день:

1. Справу порушено за заявою (N 39028/04), поданою проти України до Суду 22 жовтня 2004 року громадянкою України пані Ярославою Степанівною Халак (далі - заявниця) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю.Зайцев.

3. 14 січня 2008 року Суд вирішив направити цю заяву Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. Заявниця - громадянка України, яка народилась в 1970 році та проживає в Івано-Франківській області.

5. У жовтні 1994 року заявниця була поранена громадянином В. Незабаром було порушено кримінальну справу відносно вказаної особи. У ході кримінального провадження заявниця вимагала відшкодування заподіяної їй шкоди.

6. 8 грудня 1995 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області визнав В. винним у заподіянні заявниці тілесних ушкоджень та зобов'язав його виплатити заявниці 8 000 000 карбованців (колишня українська валюта).

7. 10 січня 1996 року Івано-Франківський обласний суд скасував це рішення в частині задоволення вимог заявниці та направив справу на новий розгляд. У травні 1996 року заявниця змінила свої позовні вимоги.

8. У період з 10 січня 1996 року до 10 вересня 1997 року справа двічі переглядалась судами першої та апеляційної інстанцій. 10 вересня 1997 року заявниця просила суд першої інстанції відкласти судовий розгляд до січня - лютого 1998 року за станом її здоров'я.

9. 29 вересня 1997 року суд задовольнив її клопотання.

10. У жовтні 1998 року судовий розгляд було поновлено.

11. 19 листопада 1998 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області, до якого була передана справа, призначив за власною ініціативою судово-медичну експертизу для оцінки тяжкості тілесних ушкоджень заявниці. Експертиза була завершена 2 лютого 1999 року.

12. 22 липня 1999 року за клопотанням заявниці суд призначив додаткову судово-медичну експертизу. Ця експертиза була завершена 27 грудня 2000 року.

13. 8 лютого 2002 року суд частково задовольнив вимоги заявниці та присудив їй 22 316 грн (1) компенсації за лікування, втрату слуху, моральну шкоду та витрати на юридичні послуги.

(1) Приблизно 5011,09 євро.

14. 28 травня 2002 року апеляційний суд Івано-Франківської області змінив зазначене рішення, зменшивши суму виплати до 9315 грн (2).

(2) Приблизно 1972,17 євро.

15. У червні 2002 року заявниця та В. оскаржили рішення в касаційному порядку.

16. 24 квітня 2003 року, після кількох розглядів щодо прийнятності скарги В., справу було передано на розгляд до Верховного Суду України.

17. 4 червня 2004 року Верховний Суд України відмовив заявниці та В. у задоволенні касаційних скарг, визнавши їх необґрунтованими.

18. Уряд стверджував, що рішення від 8 лютого 2002 року (до якого були внесені зміни рішенням від 28 травня 2002 року) було виконано в повному обсязі в кінці 2004 року.

19. В процесі судового розгляду дев'ять судових засідань були відкладені за клопотанням заявниці або через її неявку, чотири - через неявку обох сторін та одне - у зв'язку з відсутністю судді.

I. СКАРГА НА ТРИВАЛІСТЬ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

20. Посилаючись на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, заявниця скаржилась на надмірну тривалість судового провадження. Суд, як контролююча інстанція з юридичної характеристики фактів у справі, вважає, що зазначену скаргу слід розглянути за пунктом 1 статті 6 Конвенції, який передбачає наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

A. Щодо прийнятності

21. Суд вважає, що ця частина скарги не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також вважає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно скарга визнається прийнятною.

B. Щодо суті

22. На думку Уряду, період, який має розглядатись, повинен починатися з 11 вересня 1997 року (з моменту, коли Конвенція набрала чинності в Україні). Уряд вважає, що заявниця сприяла тривалості судового провадження шляхом заявлення клопотань про відкладення судових засідань, неявки кілька разів у судові засідання, а також шляхом подачі клопотань та скарг. Уряд зазначив, що не було значних періодів бездіяльності національних органів державної влади. Уряд стверджував, що судове провадження, включаючи стадію виконання, було завершено в розумні строки.

23. Заявниця висловила заперечення.

24. Суд зазначає, що загальна тривалість судового провадження, включаючи стадію виконання, становить більше ніж десять років. Період, який має розглядатись, ratione temporis, розпочався 11 вересня 1997 року, коли Україною було визнано право громадян подавати індивідуальні скарги, та закінчився у грудні 2004 року, коли остаточне рішення у даній справі було виконано. Провадження тривало приблизно шість років та два місяці, за винятком періоду з 29 вересня 1997 року до жовтня 1998 року, протягом якого судове провадження було зупинено. Оцінюючи розумність тривалості провадження після 11 вересня 1997 року, Суд буде брати до уваги стан провадження на цю дату.

25. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у світлі відповідних обставин справи та з огляду на такі критерії: складність справи, поведінка заявниці та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявниці (див., серед інших, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], N 30979/96, п. 43, ЄСПЛ 2000-VII).

26. Суд зазначає, що на початку провадження заявниця сприяла його затримці шляхом неявки в кілька судових засідань, заявлення клопотань про відкладення судового розгляду та інших процедурних клопотань та подачею скарг. Проте Суд не поділяє думки Уряду, що основна відповідальність за затримку судового провадження лежить на заявниці.

27. Зокрема, Суд зазначає, що справа стосувалось відшкодування шкоди, завданої заявниці жорстоким поводженням з нею фізичної особи. Факти щодо жорстокого поводження із заявницею були остаточно встановлені судом у ході розгляду кримінальної справи, порушеної проти нападника 10 січня 1996 року. Цивільне провадження обмежувалось визначенням суми відшкодування та тривало приблизно п'ять років та вісім місяців.

28. Хоча ця справа деякою мірою була ускладнена призначенням національними судами двох судово-медичних експертиз, Суд вважає, що строк, який був необхідний судам трьох інстанцій для остаточного визначення суми відшкодування, був невиправдано тривалим з огляду на той факт, що до 11 вересня 1997 року вирішення цієї справи вже перебувало в судах приблизно три роки. Суд також вважає, що в ході касаційного провадження, яке тривало з червня 2002 року до червня 2004 року, судовий розгляд не був проведений з необхідною ретельністю (див. пп. 15-17, зазначені вище).

29. Дослідивши всі матеріали справи, які є в його розпорядженні, Суд доходить висновку, що тривалість судового розгляду була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку". В той же час Суд не бачить причин вважати органи влади відповідальними за будь-які затримки у виконанні рішення від 28 травня 2002 року, яке було винесено проти фізичної особи.

30. Тому Суд вважає, що у цій справі мало місце порушення вимоги "розумного строку" тривалості цивільного провадження, передбаченої пунктом 1 статті 6 Конвенції.

II. ІНШІ ПОРУШЕННЯ

31. Заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 6 Конвенції на результати провадження та на те, що рішення від 8 лютого 2002 року не було виконано.

32. Дослідивши всі матеріали справи, які є в його розпорядженні, Суд не виявив будь-яких ознак порушень прав і свобод, викладених в Конвенції та протоколах до неї.

33. Таким чином, відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції ця частина скарги повинна бути оголошена неприйнятною як явно необґрунтована.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

34. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

35. Заявниця вимагала 250 000 грн (1) відшкодування моральної шкоди.

(1) Приблизно 34 295 євро.

36. Уряд висловив заперечення щодо цих вимог.

37. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, як передбачено статтею 41 Конвенції, Суд присуджує заявниці 600 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові витрати

38. Заявниця не заявила жодних вимог щодо відшкодування судових витрат. Тому Суд нічого не присуджує.

C. Пеня

39. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.

1. Оголошує скаргу щодо тривалості судового розгляду прийнятною, а інші скарги в заяві неприйнятними.

2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявниці 600 (шістсот) євро відшкодування моральної шкоди, враховуючи будь-який податок, який може бути стягнуто з цієї суми, яка має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 18 лютого 2010 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.