Справа "Удовік проти України" (Заява N 39855/04)

Текст рішення може підлягати редакційним правкам.

У справі "Удовік проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 26 січня 2010 року, постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

1. Справа порушена за заявою (N 39855/04), поданою проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Вірою Єфремівною Удовік (далі - заявниця) 26 жовтня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 28 січня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив направити скаргу Уряду. Суд також вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (п. З статті 29 Конвенції) .

4. Заявниця народилася у 1944 році та проживає у м. Вінниці.

5. 1 червня 2000 року сина заявниці було побито, що спричинило його смерть. 8 червня 2000 року прокуратурою було порушено кримінальну справу проти М., Д., 3. і Ч. (далі - обвинувачені), які підозрювалися у вбивстві сина заявниці. 29 грудня 2000 року прокуратурою було складено обвинувальний висновок і справу направлено до суду.

6. Зі слів заявниці, 11 грудня 2000 року у ході кримінальної справи нею було подано цивільний позов до обвинувачених про відшкодування шкоди. 21 лютого 2003 року вона змінила позов шляхом збільшення суми позовних вимог. Незважаючи на запит Суду, заявниця не надала копії своєї позовної заяви. У своїх зауваженнях Уряд надав копію цивільного позову заявниці від 21 лютого 2003 року.

7. Після двох повернень справи на новий розгляд Верховним Судом 19 червня 2009 року Староміський районний суд м. Вінниці визнав М. винним в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень синові заявниці, які спричинили смерть потерпілого, та призначив йому покарання у вигляді 10 років позбавлення волі. Суд також визнав Ч., 3. і Д. винними у скоєнні хуліганства та призначив покарання у вигляді обмеження волі на різний строк, звільнивши від покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Суд також задовольнив цивільний позов заявниці та зобов'язав М. і Ч. сплатити їй певні суми на відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

8. 20 серпня 2009 року апеляційний суд Вінницької області залишив вказаний вирок без змін. У матеріалах справи немає відомостей про те, чи оскаржувалося це рішення у касаційному порядку.

9. У ході провадження досудового слідства було проведено дві судово-медичні експертизи, судові засідання 25 разів відкладалися через неявку захисників обвинувачених та один раз - через неявку свідків. Судові засідання також були чотири рази відкладені через неявку захисників заявниці та обвинувачених (це спричинило збільшення тривалості провадження приблизно на 2 місяці).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

10. Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 і за статтею 13 Конвенції на те, що тривалість провадження не відповідала вимозі "розумного строку". Суд вважає, що скарга щодо тривалості провадження має бути розглянута виключно за пунктом 1 статті 6, який у відповідній частині передбачає таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом,... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

11. Суд зазначає, що період, який має розглядатися, розпочався з дати подання заявницею у кримінальній справі цивільного позову про відшкодування шкоди (див. рішення у справі "Томасі проти Франції" (Tomasi v. France) від 27 серпня 1992 року, Series A N 241-A, п. 124; "Н.Б. проти України" (N.B. v. Ukraine), заява N 17945/02, п. 36, від 3 квітня 2008 року). Відповідно до матеріалів справи Суд встановлює, що заявниця подала свою заяву 21 лютого 2003 року. Суд також зазначає, що провадження завершилося 20 серпня 2009 року і тривало, таким чином, шість з половиною років у судах трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

12. Уряд стверджував, що заява була неприйнятною, оскільки заявниця скаржилася на тривалість кримінального провадження, а не на тривалість розгляду цивільного позову у кримінальній справі. Заявниця не надала коментарів з цього приводу.

13. Суд вважає, що право заявниці на відшкодування шкоди, яким вона скористалася, подавши цивільний позов у кримінальній справі, залежало від результатів розгляду цієї справи (див. рішення "Томасі проти Франції", згадане вище, пп. 120-122). Таким чином, Суд відхиляє заперечення Уряду.

14. Суд зазначає, що скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших причин. Таким чином, подана скарга є прийнятною.

B. Щодо суті

15. Уряд стверджував, що у цій справі не було порушення Конвенції.

16. Заявниця не погодилася.

17. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у світлі відповідних обставин справи та з огляду на такі критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед інших джерел, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [GC], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

18. Суд зазначає, що лише складність справи та поведінка заявниці не можуть пояснити загальну тривалість провадження у цій справі. Суд вважає, що відповідальність за деякі затримки у провадженні (зокрема, проведення двох судово-медичних експертиз, повторювані відкладення судових засідань через неявку захисників обвинувачених і свідків, повторне повернення справи на новий розгляд) має бути покладена на національні суди. Суд вважає, що основна відповідальність за надмірну тривалість провадження має бути покладена на державу.

19. Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, що порушують подібні питання (див. рішення у справах "Баглай проти України" (Baglay v. Ukraine), заява N 22431/02, п. 33, від 8 листопада 2005 року, і "Н.Б. проти України", зазначене вище, п. 43).

20. Вивчивши усі подані матеріали справи, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, які могли б переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку". Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

21. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода, судові витрати

22. Заявниця вимагала 20 000 євро відшкодування моральної шкоди. Уряд заперечив проти цієї суми.

23. Суд зазначає, що заявниця зазнала моральної шкоди внаслідок встановленого порушення. Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості відповідно до статті 41 Конвенції, присуджує заявниці 1400 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Пеня

24. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткових пункти.

1. Оголошує скаргу прийнятною.

2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявниці 1400 (одну тисячу чотириста) євро відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці стосовно справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 18 лютого 2010 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.