Справа "Твєрдохлєбов проти України" (Заява N 27341/05)

Таке рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Твєрдохлєбов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 20 жовтня 2009 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справу порушено за заявою (N 27341/05), поданою проти України до Суду 29 червня 2005 року громадянином Російської Федерації п. Володимиром Миколайовичем Твєрдохлєбовим (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю.Зайцев.

3. 15 жовтня 2008 року Суд вирішив направити Уряду скаргу на тривалість цивільного провадження. Також було вирішено розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 3 статті 29) .

4. 21 жовтня 2008 року Уряду Російської Федерації було запропоновано вступити у провадження в якості третьої сторони (пункт 1 статті 36 та правило 44) .

5. 17 грудня 2008 року Уряд Російської Федерації повідомив Суду про те, що він не має бажання використати своє право на вступ у провадження в якості третьої сторони.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився у 1961 році та проживав у місті Гуково. У грудні 2007 року заявник помер, його сестра пані Ірина Миколаївна Кулікова повідомила про своє бажання підтримувати його заяву.

7. 13 лютого 1997 року заявника було затримано на митному посту "Червонопартизанськ" Свердловської митниці м. Свердловська Луганської області під час перетину кордону за підозрою у контрабанді психотропних речовин. Того ж дня автомобіль заявника, яким він керував, було вилучено разом із його власними речами, документами та грошима, що знаходились в автомобілі. Працівники митниці відмовилися складати перелік об'єктів, вилучених у заявника. Після цього митна служба передала автомобіль ТОВ "Форум" на зберігання.

8. 26 червня 1997 року Свердловський міський суд Луганської області визнав винним заявника у контрабанді психотропних речовин та призначив йому покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі з конфіскацією майна.

9. 8 жовтня 1997 року Луганський обласний суд змінив зазначений вирок, призначивши заявнику покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі умовно без конфіскації майна.

10. 5 листопада 1997 року заявник звернувся до ТОВ "Форум" з вимогою повернути автомобіль. Після повернення автомобіля заявник помітив, що транспортний засіб було значно пошкоджено, деякі деталі були відсутні, документи та власне майно було розірвано, його гроші зникли. За твердженням ТОВ "Форум", митна служба передала автомобіль у такому стані 20 лютого 1997 року.

11. 4 січня 1998 року заявник звернувся до Свердловського міського суду Луганської області з позовом до Свердловської митниці про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, стверджуючи, що відповідач не виконав свій обов'язок щодо збереження його майна непошкодженим та без втрат.

12. 26 березня 1998 року суд частково задовольнив позов заявника та присудив виплатити йому частину суми відшкодування, яку він вимагав.

13. 28 травня 1998 року Луганський обласний суд скасував вищезазначене рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

14. 9 листопада 1998 року Свердловський міський суд Луганської області відмовив заявнику у задоволенні позовних вимог, визнавши їх безпідставними.

15. 19 лютого 1999 року прокуратурою м. Свердловська було порушено кримінальну справу за обвинуваченням працівників митниці пана В. та пана С. на підставі заяви заявника, в якій він стверджував, що ці особи були відповідальними за шкоду, нанесену його автомобілю та майну.

16. 15 вересня 1999 року президія Луганського обласного суду скасувала рішення суду від 9 листопада 1998 року на підставі протесту прокуратури та передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

17. 16 лютого 2000 року Свердловський міський суд Луганської області зупинив цивільне провадження в очікуванні на результат кримінального провадження за обвинуваченням пана В. та пана С.

18. Кримінальне провадження за обвинуваченням пана В. та пана С. досі триває.

19. Невстановленої дати після смерті заявника його матір пані Насіму Мулахметівну Твєрдохлєбову та його дочку Марію Володимирівну Твєрдохлєбову було залучено до участі у справі як його правонаступниць. У національних судах їх представляє сестра заявника пані Ірина Володимирівна Кулікова.

20. Як стверджує пані Кулікова, у травні 2009 року цивільне провадження у справі заявника було поновлено, на цей час справа розглядається судом першої інстанції.

I. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ

21. Заявник помер у 2007 році під час розгляду справи у Суді (див. пункт 4 вище). Суд не піддає сумніву те, що сестра заявника має право підтримувати заяву від його імені, Суд не бачить підстав вирішити інакше. Однак далі по тексту посилання все ж таки робитиметься на заявника.

II. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

22. Заявник скаржився на те, що тривалість розгляду цивільної справи була несумісна з вимогою "розумного строку", закріпленою в пункті 1 статті 6 Конвенції. Заявник скаржився також за статтею 13 Конвенції. У відповідних частинах зазначені положення передбачають таке:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13 Конвенції

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

23. Суд як контролююча інстанція з юридичної характеристики фактів у справі вважає, що скарга заявника має бути розглянута лише за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

A. Щодо прийнятності

24. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав всіх національних засобів юридичного захисту, оскільки не оскаржив ухвалу суду від 16 лютого 2000 року.

25. Суд нагадує, що метою пункту 1 статті 35 Конвенції є надати Високим Договірним Сторонам можливість попередити чи виправити порушення, заявлені проти них, до того, як заява буде передана на розгляд Суду. Однак мають бути вичерпані тільки ті засоби захисту, що є ефективними. Уряд, що заявляє про невичерпання національних засобів юридичного захисту, зобов'язаний переконати Суд в тому, що такий засіб був ефективним та доступним як в теорії, так і на практиці у відповідний час (див. рішення у справі "Хохліч проти України" (Khokhlich v. Ukraine), N 41707/98, п. 149, від 29 квітня 2003 року).

26. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що 16 лютого 2000 року цивільне провадження було зупинено в очікуванні на результат кримінального провадження, що було вирішальним для цивільних вимог заявника. Суд не впевнений у тому, що подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 16 лютого 2000 року пришвидшило б кримінальне провадження, а отже, усунуло перепону для продовження цивільного провадження.

27. За цих підстав Суд дійшов висновку про те, що заявник не мав використовувати зазначений Урядом засіб і таким чином заявник дотримався вимог пункту 1 статті 35 Конвенції. Відповідно Суд відхиляє заперечення Уряду.

28. Суд зазначає, що ця скарга не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона визнається прийнятною.

B. Щодо суті

29. Уряд стверджував, що період, який має розглядатися, тривав з липня 1999 року по лютий 2000 року, а тому тривалість цивільного провадження не може вважатися надмірною. На думку Уряду, подавши дві касаційні скарги, заявник сприяв тривалому розгляду справи. Уряд також стверджував, що справа була складною та що не було значних затримок, відповідальність за які може бути покладена на державні органи влади.

30. Суд зазначає, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед інших, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], N 30979/96, п. 43, ЄСПЛ 2000-VII).

31. Суд зазначає, що зазначене провадження триває з 9 січня 1998 року (включаючи період з 9 листопада 1998 року по 15 вересня 1999 року, коли розгляд справи було зупинено) та досі не закінчилося. Таким чином, період, який має розглядатися, на цей час становить близько десяти років та десяти місяців.

32. Суд зазначає, що цивільне провадження було зупинено більш ніж на дев'ять років у зв'язку з неспроможністю національних органів влади закінчити розслідування кримінальної справи, результат якого був вирішальним для цивільного позову заявника. Таким чином, відповідальність за надмірну тривалість провадження у цій справі несуть національні органи влади.

33. Суд вже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, подібних до цієї (див. згадане вище рішення у справі "Фрідлендер" (Frydlender); "Баглай проти України" (Baglay v. Ukraine), N 22431/02, п. 33, від 8 листопада 2005 року, та "Солаз проти України" (Solas v. Ukraine), N 35184/02, п. 43, від 12 червня 2008 року).

34. Розглянувши всі матеріали, які були надані, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатних переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі. З огляду на практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

35. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

III. ІНШІ СКАРГИ

36. Заявник скаржився за статтею 14 Конвенції на те, що він зазнав дискримінації під час судового розгляду за ознакою національності та фінансового стану. Заявник також скаржився на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, стверджуючи, що держава була відповідальною за пошкодження його майна.

37. Суд зазначає, що заявник не скаржився на порушення статті 14 Конвенції до національних судів, а також що провадження досі триває. Відповідно ця частина заяви має бути визнана неприйнятною у зв'язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

38. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

39. Заявник вимагав 2 000 000 російських рублів (1) відшкодування моральної шкоди, 10 000 000 російських рублів (2) та 12049,6 гривень (3) відшкодування матеріальної шкоди.

(1) Приблизно 46 000 євро.

(2) Приблизно 230 787 євро.

(3) Приблизно 1150 євро.

40. Уряд висунув заперечення щодо цих вимог.

41. Суд не вбачає будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та заявленою матеріальною шкодою, тому він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості відповідно до статті 41 Конвенції, Суд присуджує спадкоємцям заявника 4000 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові витрати

42. Заявник також вимагав 2055,6 гривень (4) та 1000 євро відшкодування судових витрат, понесених під час провадження у національних судах.

(4) Приблизно 184 євро.

43. Уряд висунув заперечення щодо цієї вимоги.

44. Згідно з практикою Суду заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі, беручи до уваги наявну в нього інформацію та зазначені вище критерії, Суд відхиляє вимогу про відшкодування витрат, понесених під час провадження у національних судах.

C. Пеня

45. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.

1. Оголошує скаргу щодо надмірної тривалості провадження прийнятною та решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 до Конвенції.

3. Постановляє, що немає необхідності розглядати окремо скаргу заявника за статтею 13 Конвенції.

4. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити спадкоємцям заявника 4000 (чотири тисячі) євро відшкодування моральної шкоди, враховуючи будь-який податок, який може бути стягнуто з цієї суми. Ця сума має бути конвертована у національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 19 листопада 2009 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.