Справа "Єфанов та інші проти України" (Заява N 13404/02)

Це рішення набуде статусу остаточного відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може зазнати редакційної правки.

У справі "Єфанов та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після наради за зачиненими дверима 7 липня 2009 року виносить таке рішення, ухвалене того самого дня:

1. Справу порушено за заявою (N 13404/02), поданою проти України до Суду 30 березня 2001 року чотирма громадянами України - п. Олександром Петровичем Єфановим (далі - перший заявник), пані Іриною Іванівною Єфановою (далі - друга заявниця), паном Юрієм Івановичем Боєвим (далі - третій заявник) та пані Світланою Петрівною Боєвою (далі - четверта заявниця) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю.Зайцев. Другу, четверту заявниць та третього заявника представляв перший заявник.

3. Ухвалою від 28 серпня 2007 року Суд оголосив заяву частково прийнятною і вирішив направити Уряду скарги стосовно тривалості кримінального провадження. Він також вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 3 статті 29) .

4. Заявники народилися у 1951, 1959, 1952 та 1953 роках відповідно. Всі чотири заявники є громадянами України та проживають у місті Сміла, Черкаська область, Україна.

5. 8 лютого 1999 року третього заявника та четверту заявницю було затримано. Щодо них було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та їм було пред'явлено обвинувачення у вчиненні контрабанди.

6. 30 березня 1999 року щодо першого заявника було порушено кримінальну справу за ухилення від сплати податків. 8 травня 1999 року йому були пред'явлені нові обвинувачення у вчиненні контрабанди. 10 травня 1999 року його було затримано та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

7. 14 липня 1999 року щодо другої заявниці було порушено кримінальну справу за підробку документів та ухилення від сплати податків. Щодо другої заявниці було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

8. Згодом кримінальні справи було об'єднано в одне провадження у зв'язку з однаковим фактичним та юридичним підґрунтям.

9. Перший і третій заявники та четверта заявниця залишалися під вартою до 14 липня 2000 року, 7 червня 1999 року та 5 червня 2000 року відповідно.

10. 30 вересня 1999 року досудове слідство було завершено і кримінальну справу було передано до Смілянського міського суду Черкаської області.

11. 12 жовтня 1999 року суд почав розгляд справи.

12. 21 квітня 2000 року суд повернув справу на додаткове розслідування.

13. 16 травня 2000 року Черкаський обласний суд скасував цю ухвалу та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

14. 11 вересня 2000 року Смілянський міський суд Черкаської області виніс виправдувальний вирок щодо заявників.

15. 17 жовтня 2000 року Черкаський обласний суд на підставі касаційного подання прокуратури міста скасував вирок та направив справу на новий розгляд до Смілянського міського суду Черкаської області. До заявників було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

16. З 14 грудня 2000 року по 22 лютого 2001 року відбулося шість засідань Смілянського міського суду Черкаської області. З 22 лютого по 2 серпня 2001 року не було призначено жодного засідання.

17. 2 серпня 2001 року Смілянський міський суд Черкаської області зупинив провадження у справі у зв'язку з розшуком четвертої заявниці. Він дав вказівку прокуратурі оголосити у розшук четверту заявницю.

18. У цей період перший заявник та друга заявниця неодноразово зверталися зі скаргами до Смілянського міського суду Черкаської області, вимагаючи розгляду їх справ окремо від справи четвертої заявниці.

19. У листі від 3 березня 2003 року Смілянський міський суд Черкаської області зазначив, зокрема, що державні органи не вжили всіх необхідних заходів для розшуку четвертої заявниці. Він постановив, що прокурору міста Сміли, прокурору Черкаської області та керівництву управління Міністерства внутрішніх справ у Черкаській області необхідно скласти окремі обвинувальні висновки щодо першого заявника і другої заявниці та вжити заходів для розшуку четвертої заявниці.

20. 23 квітня 2003 року у ході судового засідання прокуратура оголосила змінений обвинувальний висновок щодо першого заявника та закрила кримінальну справу щодо нього за ухилення від сплати податків.

21. 14 травня 2003 року четверта заявниця постала перед судом.

22. 11 листопада 2003 року Черкаський районний суд Черкаської області виніс виправдувальний вирок щодо другої заявниці. Він визнав інших заявників винними у вчиненні злочину та призначив їм покарання у вигляді трьох років позбавлення волі та звільнив їх від відбування призначених покарань з випробувальним строком один рік.

23. Рішення було оскаржено третім заявником, четвертою заявницею та прокурором.

24. 28 листопада 2003 року той же суд визнав такою, що не підлягає розгляду, апеляцію третього заявника та четвертої заявниці у зв'язку з порушенням строку апеляційного оскарження.

25. 13 квітня 2004 року апеляційний суд Черкаської області частково задовольнив апеляційне подання прокурора та відхилив заперечення першого заявника та другої заявниці. Він частково змінив вирок від 11 листопада 2003 року.

26. 22 березня 2005 року Верховний Суд України скасував ухвалу від 28 листопада 2003 року.

27. 6 вересня 2005 року апеляційний суд Черкаської області залишив без задоволення апеляції третього заявника і четвертої заявниці та залишив вирок від 11 листопада 2003 року без змін.

28. 17 листопада 2005 року перший, третій заявники та четверта заявниця подали касаційні скарги на вирок від 11 листопада 2003 року. 24 січня 2006 року Верховний Суд України закрив касаційне провадження у кримінальній справі.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

29. Заявники скаржилися на те, що тривалість провадження у справі була несумісною з вимогою "розумного строку", передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції, у якому зазначено наступне:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

30. Уряд оскаржив це твердження.

31. Період, що розглядається, щодо першого заявника почався 30 березня 1999 року та закінчився 24 січня 2006 року. Таким чином, провадження тривало шість років та майже десять місяців і включало досудове слідство та розгляд справи судами трьох інстанцій.

32. Кримінальне провадження щодо другої заявниці почалося 14 липня 1999 року та закінчилося 13 квітня 2004 року. Таким чином, воно тривало чотири роки та дев'ять місяців і включало тривале досудове слідство та розгляд справи судами двох інстанцій.

33. Період, що розглядається, щодо третього заявника почався 8 лютого 1999 року та закінчився 24 січня 2006 року. Таким чином, провадження тривало шість років та одинадцять місяців і включало досудове слідство та розгляд справи судами трьох інстанцій.

34. Кримінальне провадження щодо четвертої заявниці почалося 8 лютого 1999 року та закінчилося 24 січня 2006 року. Період, протягом якого заявниця була у розшуку, має бути виключено із загальної тривалості провадження (див. рішення у справі "Джіроламі проти Італії" (Girolami v. Italy), від 19 лютого 1991 року, п. 13, Серія A, N 196-E, та у справі "Смірнова проти Росії" (Smirnova v. Russia), N 46133/99 та N 48183/99, п. 81, ЄСПЛ 2003-IX). Таким чином, провадження, яке розглядається, тривало п'ять років і два місяці та включало досудове слідство та розгляд справи судами двох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

35. Суд зазначає, що скарга не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Далі Суд зазначає, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших підстав. Отже, вона визнається прийнятною.

B. Щодо суті

36. Уряд стверджував, що національні суди розглядали справу без значних затримок, а також що надмірна тривалість провадження була зумовлена складністю справи та поведінкою заявників. Він також зазначив, що заявники оскаржували вироки національних судів. Уряд також стверджував, що провадження було зупинено у зв'язку з розшуком четвертої заявниці.

37. Друга заявниця не погодилася. Зокрема, вона стверджувала, що національні органи були повідомлені про те, що четверта заявниця поїхала до Ізраїлю для лікування раку молочної залози. Третій заявник і друга та четверта заявниці не надали своїх коментарів.

38. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження визначається з урахуванням обставин справи і з урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних державних органів (див., серед іншого, рішення у справі "Пелісьє та Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v. France) [ВП], N 25444/94, п. 67, ЄСПЛ 1999-II). Важливість предмета спору для заявника також має бути взята до уваги. У зв'язку з цим Суд зазначає, що перший заявник перебував під вартою з 10 травня 1999 року по 14 липня 2000 року. Третій заявник та четверта заявниця перебували під вартою у період з 8 лютого 1999 року по 7 червня та 5 липня 2000 року відповідно. Зазначені факти вимагали особливої сумлінності з боку органів влади і судів, які розглядали справу, щодо якнайшвидшого здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Абдоела проти Нідерландів" (Abdoella v. the Netherlands), від 25 листопада 1992 року, п. 24, Серія A, N 248-A).

39. Суд вважає, що дана справа не була складною ані фактично, ані юридично. Більш того, з огляду, зокрема, на той факт, що Смілянський міський суд Черкаської області виніс виправдувальний вирок щодо заявників як суд першої інстанції, не дістає підтвердження аргументація Уряду про те, що заявники є відповідальними за оскарження вироків, винесених не на їх користь. Щодо аргументу про те, що провадження було зупинено у зв'язку з розшуком четвертої заявниці, Суд зазначає, що Уряд не надав жодних підтверджень необхідності такого заходу. У будь-якому разі національний суд дав вказівку прокуратурі скласти окремий обвинувальний висновок та вжити заходів для розшуку четвертої заявниці лише через дев'ятнадцять місяців після зупинення провадження.

40. Також державні органи є відповідальними за інші істотні затримки у провадженні. Зокрема, з лютого до серпня 2001 року не відбулося жодного засідання національних судів, а також розгляд справи у суді другої інстанції був тривалим, оскільки суд першої інстанції не виніс належного рішення щодо прийнятності апеляційної скарги третього заявника та четвертої заявниці на вирок від 11 листопада 2003 року.

41. Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі (див. рішення у справах Пелісьє та Сассі, зазначеній вище, та "Айбабін проти України" (Aybabin v. Ukraine), N 23194/02, п. 44, від 18 грудня 2008 року).

42. Розглянувши всі матеріали, які були надані, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатних переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі. З огляду на практику Суду з цього питання він вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

43. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

44. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

45. Друга заявниця вимагала 1 821 969 євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

46. Уряд оскаржив цю вимогу.

47. Суд не вбачає будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та заявленою матеріальною шкодою; і тому Суд відхиляє цю вимогу. Щодо моральної шкоди, яку вимагала друга заявниця, Суд вважає, що відповідно до обставин справи констатація порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.

48. Перший, третій заявники та четверта заявниця не заявили жодних вимог щодо справедливої сатисфакції. Відповідно Суд вирішує нічого не присуджувати з цього приводу.

B. Судові витрати

49. У даній справі заявники не заявили жодних вимог щодо відшкодування судових витрат. Тому Суд нічого не присуджує.

1. Оголошує решту заяви прийнятною.

2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю кримінального провадження щодо першого, третього заявників та другої, четвертої заявниць.

3. Постановляє, що констатація порушення становить достатнє відшкодування моральної шкоди, якої могла зазнати друга заявниця.

4. Відхиляє решту вимог другої заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 30 липня 2009 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду.