ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Терентьєв проти України" (Заява N 39763/02)
| Страсбург, 29 травня 2008 року |
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.
У справі "Терентьєв проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,
п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),
п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),
п. М.Віллігер (Mr M.Villiger),
пані І.Берро-Лефевр (Mrs I.Berro-Lefevre),
пані М.Лазарова-Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska)
пані 3.Калайджієва (Mrs Z.Kalaydjieva), судді,
та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення за зачиненими дверима 6 травня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена за заявою N 39763/02, поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Терентьєвим Володимиром Омеляновичем (далі - заявник) 8 жовтня 2002 року. Заявник був представлений у Суді пані С.Торопчіною-Агалаковою.
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.
3. 11 травня 2006 року Суд вирішив направити цю заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.
ЩОДО ФАКТІВ
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник народився в 1937 році та проживає у м. Дніпропетровську.
5. Після смерті батька він успадкував тридцять вісім сотих будинку та право користування прилеглою земельною ділянкою.
A. Перше провадження
6. 14 травня 1996 року заявник звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (далі - районний суд) з позовом про розподіл земельної ділянки між ним та пані Н., співвласницею будинку, яка, як стверджувалось, постійно зловживала своїм правом на користування земельною ділянкою.
7. 22 серпня 1996 року судом було призначено експертизу для встановлення способу, у який має бути розділено ділянку, та було зупинено провадження. 6 травня 1997 року висновок експертизи, який містив декілька можливих варіантів розподілу землі, надійшов до суду.
8. 7 серпня 1997 року районний суд виніс ухвалу про призначення додаткової експертизи. У жовтні 1997 року судом винесено ухвалу про призупинення розгляду справи до отримання висновку експертизи. Наступне слухання справи було призначено на 23 червня 1998 року.
9. 15 січня 1999 року заявник змінив свої вимоги, додатково вимагаючи про встановлення порядку використання вигрібної ями та підвалу. У квітні 1999 року суд вирішив виокремити нові позовні вимоги заявника, однак, зрештою, вони були розглянуті під час розгляду первинного позову.
10. 13 квітня 1999 року суддя Р. замінила суддю М., яка спочатку розглядала справу заявника, оскільки закінчився строк повноважень останньої. Розгляд справи було перенесено на 13 жовтня 1999 року.
11. 27 грудня 2000 року суд виніс рішення про розподіл земельної ділянки відповідно до однієї з пропозицій висновку експертизи. Заявник подав касаційну скаргу на це рішення, стверджуючи, що такий варіант є незадовільним.
12. 2 квітня 2001 року Дніпропетровським обласним судом (1) (далі - обласний суд) було винесено ухвалу про скасування рішення від 27 грудня 2000 року та направлення справи на новий розгляд.
---------------
(1) З липня 2001 року - апеляційний суд Дніпропетровської області.
13. 29 січня 2003 року суд зупинив провадження у справі, оскільки сторони не використали досудових засобів врегулювання спору. Заявник подав апеляційну скаргу.
14. 15 квітня 2003 року апеляційний суд Дніпропетровської області скасував рішення від 29 січня 2003 року та направив справу на новий розгляд.
15. 24 грудня 2003 року суд виніс рішення про розподіл земельної ділянки відповідно до іншого варіанта, запропонованого експертами, та відмовив заявнику у позові в тій частині, що стосувалась порядку використання вигрібної ями та підвалу, у зв'язку з пропущенням строку позовної давності. Відповідач оскаржив це рішення.
16. 1 квітня 2004 року апеляційний суд Дніпропетровської області відмовив у задоволенні апеляційної скарги відповідача та рішення від 24 грудня 2003 року набрало законної сили.
17. Після закінчення строку для подання касаційної скарги, коли рішення у справі стало остаточним, пані К., яка придбала будинок у відповідача, безрезультатно намагалась поновити строк касаційного оскарження. Останню ухвалу щодо відмови у поновленні строку було винесено 10 вересня 2004 року.
18. У період з вересня 1997 року по 24 грудня 2003 року суд призначив у загальній кількості 27 судових засідань з інтервалом від трьох тижнів до десяти місяців. Приблизно шістнадцять з цих слухань були відкладені, десять з них були відкладені в зв'язку з відсутністю відповідача.
19. У травні 2004 року за заявою заявника державна виконавча служба відкрила виконавче провадження на виконання рішення суду від 24 грудня 2003 року. У листопаді 2005 року заявник продав свою частину будинку та подав заяву про закінчення виконавчого провадження. 22 листопада 2005 року вимогу було виконано.
B. Другий етап провадження
20. 17 квітня 1998 року, у ході першого провадження, заявник подав до Бабушкінського районного суду додатковий позов, вимагаючи відшкодування матеріальної та моральної шкоди в зв'язку зі зловживанням пані Н. її правом на користування землею. 19 грудня 2000 року суд вирішив розглянути цю заяву окремо від першого позову.
21. 11 липня 2001 року суд припинив провадження у справі через неявку сторін.
22. 28 грудня 2001 року заявник подав апеляційну скаргу на рішення суду від 11 липня 2001 року, посилаючись на те, що Бабушкінський районний суд не сповістив його про дату судового засідання.
23. 6 березня 2002 року Бабушкінський районний суд відмовив в поновленні строку на апеляційне оскарження, оскільки він був пропущений без поважної причини. Заявник оскаржив це рішення, пояснюючи, що він пропустив строк подачі через те, що Бабушкінський районний суд не повідомив його у встановлений строк про рішення від 11 липня 2001 року.
24. 29 квітня 2002 року апеляційний суд Дніпропетровської області скасував рішення від 6 березня 2002 року та повернув справу для вирішення питання про прийнятність.
25. 31 травня 2002 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська відмовив у поновленні строку на апеляційне оскарження тих же підстав, що визначені в ухвалі від 6 березня 2002 року.
26. 10 жовтня 2002 року апеляційний суд Дніпропетровської області скасував ухвалу від 31 травня 2002 року та повернув апеляційну скаргу до того ж суду для вирішення питання щодо її прийнятності.
27. 13 листопада 2002 року Бабушкінський районний суд прийняв апеляційну скаргу заявника на ухвалу суду від 11 липня 2001 року.
28. 20 січня 2003 року апеляційний суд Дніпропетровської області відхилив апеляційну скаргу заявника на ухвалу від 11 липня 2001 року як необґрунтовану.
29. 30 вересня 2004 року Верховний Суд України задовольнив касаційну скаргу заявника та скасував ухвали від 11 липня 2001 року та від 20 січня 2003 року. Суд зазначив, що немає доказів, що сторони були належним чином поінформовані про засідання 11 липня 2001 року. Верховний Суд направив справу на новий розгляд.
30. У листопаді 2005 року заявник відкликав свій позов щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди. 18 листопада 2005 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська зупинив розгляд справи.
31. Відповідно до матеріалів справи у ході судового розгляду суд призначив не більше восьми слухань, але на жодне з них відповідач не з'явився.
ЩОДО ПРАВА
I. МЕЖІ СПРАВИ
32. Суд зазначає, що після того як справу було надіслано Уряду України заявник додатково скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо його скарги на надмірну тривалість провадження в його справі.
33. На думку Суду, нова скарга не є уточненням першої скарги заявника стосовно порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, поданої до Суду чотирма роками раніше та щодо якої сторони вже надали коментарі. Відповідно Суд зазначає, що не є доцільним розглядати це питання в даному контексті (див. ухвалу в справі "Скубенко проти України" (Skubenko v. Ukraine), N 41152/98, 6 квітня 2004 року).
34. Заявник скаржився, що тривалість судового провадження щодо спору з пані Н. є несумісною з вимогою "розумного строку", передбаченою пунктом 1 статті 6 Конвенції, який передбачає наступне:
"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку,... судом,... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
A. Щодо прийнятності
35. Суд зазначає, що скарга не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Далі Суд зазначає, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших підстав. Отже, вона визнається прийнятною.
B. Щодо суті
1. Період, який має розглядатись
36. Як зазначив Уряд, період, який має розглядатися щодо першого провадження, розпочався 11 вересня 1997 року, коли Конвенція набула чинності для України. Цей період тривав до 10 вересня 2004 року, дати винесення останньої ухвали, якою було відмовлено клопотання відповідача про поновлення строку касаційного оскарження.
37. Щодо другого провадження Уряд зазначив, що він тривав з 19 грудня 2000 року, коли це провадження було відокремлено від першого провадження, до 18 листопада 2005 року, коли суд зупинив провадження у справі за заявою позивача про відмову від свого позову.
38. Заявник висловив заперечення. Він стверджував, що друге провадження не повинно розглядатися окремо від першого, оскільки вони обидва стосуються спору з однією особою відносно одного і того ж майна.
39. Суд повторює, що перше провадження стосувалось розподілу земельної ділянки, тоді як друге - права заявника на отримання компенсації за стверджуване зловживання відповідачем спільною власністю. Обидва провадження тривали одночасно більше трьох років та, виходячи з матеріалів, наданих Суду, немає переконливого доказу того, що фактична і доказова бази були ідентичні та того, що результат розгляду щодо розподілу землі був вирішальним для права заявника на компенсацію (див. для порівняння рішення у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), N 41984/98, пп. 74-75, 9 листопада 2004 року). Більше того, відповідно до матеріалів справи заявник ніколи не оскаржував ухвалу суду щодо роз'єднання його вимог. За цих обставин Суд вважає, що тривалість цих двох проваджень має розглядатися окремо.
40. Перше провадження розпочалось у травні 1996 року. Однак період, який має розглядатись, розпочався 11 вересня 1997 року, коли Україна офіційно визнала право на індивідуальне звернення. Проте при оцінюванні розумності строку, що минув після цієї дати, потрібно взяти до уваги стан провадження на той час. Судовий розгляд тривав до 1 квітня 2004 року, результатом якого стало прийняття рішення щодо позовних вимог заявника, яке підлягало виконанню. Наступні безрезультатні спроби відповідача поновити провадження після того, як рішення вже набрало законної сили, не можуть братись до уваги, оскільки така процедура лежить поза межами пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі "Приставська проти України" (Prystavska v. Ukraine), N 21287/02, від 17 грудня 2002 року). Стадія судового розгляду, таким чином, тривала шість років та сім місяців в судах двох інстанцій. З травня 2004 року до листопада 2005 року заявник був стороною виконавчого провадження у вищезгаданій справі.
41. Щодо другого провадження Суд повторює, що заявник звернувся до суду за "вирішенням" спору щодо його "цивільних прав" відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, подавши 17 квітня 1998 року позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та відмовившись від нього в листопаді 2005 року. Провадження, таким чином, тривало сім років та сім місяців у судах трьох інстанцій.
2. Розумність тривалості провадження
42. Суд повторює, що розумність тривалості провадження має оцінюватись в світлі обставин справи та у відповідності до наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних державних органів, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед іншого, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France), [GC] N 30979/96 п. 43, ECHR 2000-VII).
43. Суд зазначає, що лише складність справи та поведінка заявника не можуть пояснити загальну тривалість обох проваджень, що розглядаються у цій справі. Суд доходить висновку, що численні затримки (зокрема, повторні повернення справи на новий розгляд, тривалі періоди процесуальної бездіяльності та численні відкладення судових засідань через відсутність відповідача) можуть бути віднесені на сторону Уряду.
44. Суд уже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у подібних справах (див. рішення у справі "Смірнова проти України" (Smirnova v. Ukraine), N 36655/02, п. 69, від 8 листопада 2005 року; рішення у справі "Сіліни проти України" (Siliny v. Ukraine), N 23926/02, п. 34, від 13 липня 2006 року; та рішення у справі "Мороз та інші проти України" (Moroz v. Ukraine), N 36545/02, пп. 59-60, від 21 грудня 2006 року).
45. Дослідивши всі надані матеріали, Суд зазначає, що Уряд не надав жодного факту чи переконливого аргументу, здатного переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі. Беручи до уваги прецедентну практику з цього питання, Суд зазначає що у цій справі тривалість двох стадій проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції та протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
48. Заявник вимагав 7000 євро відшкодування моральної шкоди.
49. Уряд не погодився з цією вимогою.
50. Суд вважає, що заявник мав зазнати моральної шкоди в результаті надмірної тривалості проваджень в його справах. Вирішуючи на засадах справедливості, Суд присуджує йому 3200 євро з цього приводу.
B. Судові витрати
51. Заявник надав квитанції на суму 483,22 грн за поштові послуги та копіювання під час розгляду його заяви у Суді. Також він вимагав 5000 грн за послуги адвоката під час представництва його інтересів у Суді, не надавши при цьому підтверджуючих документів. Заявник також визначив, що він витратив близько 7193 грн, намагаючись прискорити розгляд на національному рівні, включаючи 4950 грн судових витрат, на підтвердження яких він надав квитанції. Квитанція на 1200 грн, датована жовтнем 2003 року, містить наступне: "Оплата у зв'язку з поданням скарг на затримку провадження у справі". Інші квитанції стосуються оплати за складання апеляційних скарг та інших судових документів або не містять визначення виду отриманої юридичної консультації.
52. Уряд не погодився з цими вимогами.
53. Суд повторює, що для того, щоб відшкодування судових витрат було включено до відшкодування за статтею 41 Конвенції, має бути доведено, що вони були дійсно понесені, були необхідними та розумними щодо розміру (див., серед іншого, рішення у справі "Нільсен та Джонсен проти Норвегії" (Nilsen and Johnsen v. Norway), [GC] N 23118/93, п. 62, 1999-VIII).
54. У цій справі, виходячи із сукупності наявних матеріалів та відповідно до зазначених критеріїв, Суд присуджує заявнику 80 євро відшкодування витрат на поштові послуги і копіювання та 200 євро судових зборів. Суд відхиляє інші вимоги заявника з цього предмета.
C. Пеня
55. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
3. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику 3200 (три тисячі двісті) євро відшкодування моральної шкоди та 280 (двісті вісімдесят) євро судових витрат, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цих сум. Ці суми мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 29 травня 2008 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.
| Секретар Голова | К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek) П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen) |
