ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Омельчак проти України" (Заява N 5616/04)
| Страсбург, 15 травня 2008 року |
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Омельчак проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,
п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),
п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),
пані Р.Ягер (Mrs R.Jaeger),
п. М.Віллігер (Mr M.Villiger),
пані І.Берро-Лефевр (Mrs I.Berro-Lefevre),
пані М.Лазарова Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska), судді,
та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення в нарадчій кімнаті 22 квітня 2008 року, виносить таке рішення, прийняте в той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу порушено проти України за заявою (N 5616/04), поданою до Суду громадянкою України пані Ганною Петрівною Омельчак (далі - заявниця) 20 січня 2004 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим, Міністерство юстиції.
3. 16 жовтня 2006 року Суд вирішив надіслати Уряду скарги за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.
ЩОДО ФАКТІВ
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявниця народилася в 1950 році та мешкає в м. Дніпродзержинську.
5. Рішенням від 17 січня 2001 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська зобов'язав стягнути з комунального підприємства територіальної громади м. Дніпродзержинська на користь заявниці, Ганни Петрівни Омельчак, 3069,75 гривень (1), зокрема, в якості заборгованості із заробітної плати.
---------------
(1) Приблизно 416 євро.
6. 5 лютого 2001 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження. Протягом 200-2002 рр. відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська вживав заходів щодо розшуку майна та встановлення рахунків підприємства-боржника для звернення стягнення.
7. У період з 22 травня до 7 жовтня 2002 року заявниці сплачено частину присудженої суми.
8. У 2003 році підприємство було визнано банкрутом. Виконавче провадження було зупинено.
9. В червні 2004 року заявниця звернулася із скаргою на бездіяльність державного виконавця. Ухвалою від 11 червня 2004 року суд залишив скаргу без руху через недодержання норм процесуального права.
10. У жовтні 2004 року було відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідаційну комісію.
11. Листом від 13 березня 2006 року заявницю було повідомлено, що задоволення вимог кредиторів забезпечує ліквідатор.
12. У своїх зауваженнях, які надішли до Суду 20 квітня 2007 року, заявниця скаржилася на те, що після часткової виплати заборгованості в січні 2007 року в сумі 440 грн (1), рішення від 17 січня 2001 року залишається невиконаним на суму 1129,75 грн (2).
---------------
(1) Приблизно 60 євро.
(2) Приблизно 153 євро.
ЩОДО ПРАВА
I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6, СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ
13. Заявниця стверджує, що невиконання рішення, винесеного на її користь, порушує її права, гарантовані пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, які передбачають:
Пункт 1 статті 6
"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
Стаття 1 Першого протоколу
"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
A. Щодо прийнятності
14. Уряд стверджує, що держава жодним чином не відповідає за зобов'язаннями територіальної громади, яка в своїй діяльності структурно та функціонально є незалежною від органів виконавчої влади. Уряд також вважає, що заявниця не вичерпала національних засобів юридичного захисту, оскільки не зверталась до господарського суду із заявою про визнання її кредитором та не зверталась із скаргою до суду на бездіяльність державної виконавчої служби та ліквідаційної комісії.
15. Заявниця заперечує ці твердження.
16. Суд зазначає, що він вже розглядав питання відповідальності територіальних громад згідно з Конвенцією та дійшов висновку, що вони є урядовими організаціями в тій мірі, в якій вони є органами публічного права, які виконують офіційні функції, покладені на них Конституцією та законами (див. "Герасимова проти Росії" (Gerasimova c. Russie), N 24669/02, ухвала від 16 вересня 2004 року, та "Єюнтамьєнто де Х. проти Іспанії" (Ayuntamiento de X. c. Espagne), N 15090/89, рішення Комісії від 7 січня 1991 року). Тому Суд відкидає ці попередні зауваження.
17. Щодо твердження Уряду, відповідно до якого заявниця мала раніше звернутися до державної виконавчої служби, Суд нагадує, що особа, маючи на руках рішення, винесене проти державного органу, мала б бути звільнена від обов'язку ініціювати якусь процедуру з метою виконання рішення ("Метакса проти Греції" (Metaxas c. Grece), N 8415/02, п. 19, від 27 травня 2004 року). Суд також нагадує, що Уряд не продемонстрував, чи зазначені заходи дозволили б виконати рішення на користь заявниці в найкоротший строк, а якщо так, то в якій мірі. Тому Суд відхиляє попередні зауваження Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту.
18. Суд вважає, що скарга не є очевидно необґрунтованою в контексті пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд не вбачає жодних інших підстав для визнання скарги неприйнятною. Тому Суд визнає її прийнятною.
B. Щодо суті
19. Уряд посилається на фінансові труднощі комунального підприємства та стверджує, що надмірна тривалість виконання була зумовлена необхідністю дотримати належний баланс між інтересами різних осіб.
20. Заявниця висловлює заперечення щодо цього твердження.
21. Суд зазначає, що на сьогодні рішення від 17 січня 2001 року залишається невиконаним, принаймні в частині, близько восьми років.
22. Суд нагадує, що неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу в багатьох подібних справах (див. "Трибунський проти України" (Tribounski c. Ukraine), N 30177/02, від 17 січня 2006 року, N 18966/02, "Гіззатова проти Росії" (Gizzatova c. Russie), N 5124/03, від 13 січня 2005 року та "Герасімова проти Росії" (Gerasimova c. Russie) N 24669/02, від 13 жовтня 2005 року). Проаналізувавши всю надану інформацію, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, що здатний переконати його дійти іншого висновку в даній справі.
24. З огляду на констатацію порушення пункту 1 статті 6 та статті 1 Першого протоколу (див. пункт 23 вище), Суд не вважає за необхідне розглядати окремо питання щодо порушення статті 13 (див., серед іншого, рішення у справі "Деркач та Палек проти України" (Derkatch et Palek c. Ukraine), NN 34297/02 та 39574/02, п. 42, від 21 грудня 2004 року).
25. Заявниця стверджує про порушення її права на життя через невиконання рішення від 17 січня 2001 року.
26. Виходячи з сукупності наявних матеріалів, Суд не встановив в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
27. Отже, ця частина заяви є очевидно необґрунтованою та має бути відхилена згідно з пунктами 3, 4 статті 35 Конвенції.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
29. Заявниця вимагає виплати заборгованості, яка досі їй належить відповідно до рішення від 17 січня 2001 року, а також 6000 євро відшкодування моральної шкоди.
30. За твердженням Уряду вимоги заявниці щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та надмірними.
31. Суд вважає, що Уряд повинен сплатити заявниці в якості відшкодування матеріальної шкоди залишок заборгованості за зазначеним рішенням. Суд також вважає за належне присудити заявниці 2000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Пеня
32. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Визнає заяву прийнятною в частині скарг за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, а решту заяви - неприйнятною;
4. Постановляє, що:
a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявниці заборгованість, яка досі їй належить за рішенням національного суду, в якості відшкодування матеріальної шкоди. Крім того, держава-відповідач повинна виплатити заявниці 2000 (дві тисячі) євро відшкодування моральної шкоди. Зазначена сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цієї суми;
b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено французькою мовою і повідомлено в письмовій формі 15 травня 2008 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.
| Секретар Голова | К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek) П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen) |