Справа "Шага проти України" (Заява N 39846/04)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шага проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (Mr J.Borrego Borrego),

пані. Р.Ягер (Mrs R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за закритими дверима 8 січня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 39846/04), поданою до Суду громадянкою України пані Олександрою Федорівною Шагою (далі - заявниця) 26 жовтня 2004 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

3. 27 листопада 2006 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1951 році та проживає у м. Чернігові, Україна.

5. 21 грудня 2000 року Новозаводський районний суд присудив стягнути з державної будівельно-промислової компанії "Атомспецбуд" (далі - підприємство-боржник) на користь заявниці аліменти в сумі 5258 грн (1), які мали бути виплачені її колишнім чоловіком, який був працівником підприємства-боржника. Це рішення залишається невиконаним.

6. 29 січня 2002 року Печерський районний суд м. Києва відхилив позов заявниці до Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства палива та енергетики та Міністерства юстиції щодо компенсації матеріальної та моральної шкоди, завданої їй невиконанням судового рішення, винесеного на її користь.

7. Наказом від 27 червня 2002 року Міністерство палива та енергетики вирішило ліквідувати підприємство-боржника та створити ліквідаційну комісію. У зв'язку з цим державна виконавча служба закрила виконавче провадження у справі заявниці та передала виконавчий лист до ліквідаційної комісії. Ліквідаційна процедура все ще триває.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

8. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Михайленки та інші проти України" (Mykhaylenky and Others v. Ukraine) (NN 35091/02 та наступні, пункти 34-33, ECHR 2004-XII).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

9. Заявниця скаржилась за п. 1 статті 6 на тривале невиконання рішення від 21 грудня 2000 року, винесеного на її користь. Вона також скаржилась за статтею 1 Першого протоколу на те, що вона не отримала належний їй борг з державного підприємства-боржника за рішенням, яке розглядається.

У відповідних частинах цих статей зазначено таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

A. Щодо прийнятності

10. Сторони не надали жодних зауважень стосовно прийнятності справи.

11. Суд зауважує, що заява не є очевидно необґрунтованою у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд не вбачає підстав для оголошення її неприйнятною за будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути оголошена прийнятною.

B. Щодо суті

12. Сторони також не надали свої зауваження щодо суті.

13. Суд зазначає, що рішення від 21 грудня 2000 року залишається невиконаним протягом майже семи років.

14. Суд нагадує, що він вже визнавав порушення п. 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у справах за подібними заявами (див. згадану вище справу "Михайленки та інші проти України", пункти 55 та 64).

15. Уряд не навів жодного факту чи аргументу, що здатний переконати Суд дійти іншого висновку у даній справі.

16. Отже, у цій справі було порушено п. 1 статті 6 Конвенції стосовно тривалого невиконання рішення, винесеного на користь заявниці, а також було порушено статтю 1 Першого протоколу.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

17. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

18. Заявниця вимагала виплатити належну їй заборгованість за рішенням суду як відшкодування матеріальної шкоди та 35 000 грн (1) моральної шкоди.

19. Уряд стверджував, що необхідність виконання судового рішення на користь заявниці ніколи не ставилась під сумнів. Однак Уряд стверджував, що вимоги щодо моральної шкоди є надмірними та необґрунтованими.

20. Суд зазначає, що, оскільки рішення, винесене на користь заявниці, залишається невиконаним, Уряд повинен виплатити належну їй заборгованість. Більше того, Суд вважає, що заявниця мала зазнати моральної шкоди в результаті констатованого порушення. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує заявниці 2000 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові витрати

21. Заявниця вимагала також 1000 грн (2) відшкодування судових витрат. На підтримку своїх вимог вона не надала жодного документа.

22. Уряд зауважив, що Суд не повинен нічого присуджувати.

23. Суд вважає, що заявниця не надала обґрунтування своїх вимог щодо судових витрат. Однак, очевидно, що вона понесла певні поштові витрати, пов'язані з поданням заяви до Суду. Отже, Суд присуджує заявниці 30 євро відшкодування судових витрат.

C. Пеня

24. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Визнає заяву прийнятною;

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявниці заборгованість за рішенням суду від 21 грудня 2000 року, яка належить до виплати, а також 2000 (дві тисячі) євро моральної шкоди та 30 (тридцять) євро судових витрат. Зазначені суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цих сум;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти;

5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 31 січня 2008 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.