ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Дерев'янко та Белецький проти України" (Заяви N 35765/05 та N 37847/05)
| Страсбург, 11 жовтня 2007 року |
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Дерев'янко та Белецький проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,
пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),
п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),
п. В.Буткевич (V.Butkevych),
пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),
п. Р.Маруст (R.Maruste),
п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,
та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,
обговоривши за закритими дверима 18 вересня 2007 року,
виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена за двома заявами (N 35765/05 та N 37847/05), поданими проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 3 вересня та 5 жовтня 2005 року двома громадянами України, паном Михайлом Івановичем Дерев'янком, який народився у місті Горлівка у 1955 році, та паном Леонтієм Адамовичем Белецьким, який народився у місті Кіровське у 1959 році (далі - заявники).
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.
3. Заявники скаржилися на тривалість виконання остаточних рішень суду, винесених на їх користь.
4. 30 травня 2006 року Суд вирішив направити скарги заявників Уряду. Відповідно до пункту З статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяв та їх прийнятності одночасно.
ЩОДО ФАКТІВ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. 23 серпня 2002 року Кіровський міський суд Донецької області зобов'язав колишнього роботодавця другого заявника, ДВАТ "Шахта "Світанок" ДП ДХК "Жовтеньвугілля", виплатити заявнику одноразову допомогу у розмірі 25 579,40 грн (1).
_______________
(1) 5136, 74 євро
6. 1 березня 2004 року Центрально-міський суд м. Горлівки зобов'язав державне підприємство "Донецька обласна дирекція по ліквідації збиткових вугледобувних та вуглеперероблювальних підприємств" виплатити на користь першого заявника одноразову допомогу у розмірі 45 678,80 грн (2). 1 червня 2004 року суд змінив рішення, зазначивши, що належним відповідачем у справі є ДП "Донвуглереструктуризація".
_______________
(2) 7048,34 євро.
7. Рішення, винесені на користь заявників, оскаржені не були та набрали законної сили. На виконання зазначених рішень були відкриті виконавчі провадження.
8. На цей час зазначені рішення залишаються частково невиконаними через відсутність коштів на рахунках боржника та через введення заборони на примусовий продаж майна підприємств.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
9. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine, N 29439/02, пункти 17-22, 26 квітня 2005 року).
ЩОДО ПРАВА
I. ЩОДО ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ
10. Відповідно до пункту 1 правила 42 Реґламенту Суду Суд вирішив об'єднати заяви, оскільки вони мають схожі факти та правові підстави.
II. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ
11. Заявники скаржаться на нездатність державних органів виконати у належний строк остаточні рішення суду, винесені на їх користь. Вони посилаються на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, в якій, зокрема, зазначено:
Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
12. Уряд не подав жодних зауважень щодо прийнятності скарг заявників.
13. Суд приходить до висновку, що заява порушує важливі питання факту та права за Конвенцією, тому потребує розгляду по суті. Суд не знаходить жодних інших підстав для визнання її неприйнятною. Відповідно Суд визнає заяву прийнятною.
III. ЩОДО СУТІ
14. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявників Уряд зазначив, що жодних порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції не було.
15. Заявники не погодились з аргументами Уряду.
16. Суд зауважує, що рішення, винесене на користь першого заявника, залишається невиконаним понад 3 роки та 7 місяців, а рішення, винесене на користь другого заявника, залишається невиконаним понад 5 років та 1 місяця.
17. Суд нагадує, що порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції було встановлено в багатьох схожих справах (див., наприклад, "Шаренок проти України" ("Sharenok v. Ukraine", N 35087/02 пп. 37-38, 22 лютого 2005 року) та "Щербаков проти України" ("Shcherbakov v. Ukraine", N 75786/01, п. 34, 19 квітня 2005 року).
18. Дослідивши всі матеріали справи, Суд зазначає, що Уряд не навів жодного факту чи переконливого аргументу, який дозволив би дійти іншого висновку у цій справі.
19. Таким чином, у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
20. Стаття 41 Конвенції передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
21. Перший заявник вимагав 25 000 євро відшкодування моральної шкоди.
22. Другий заявник вимагав виплатити борг, який досі належить йому до виплати за рішенням суду, та 200 000 грн (28 600 євро) відшкодування моральної шкоди.
23. Уряд не погодився з цими вимогами.
24. Суд зауважує, що перший заявник не висунув жодних вимог щодо виплати заборгованості чи відшкодування матеріальної шкоди; відповідно Суд не присудив жодних виплат. Далі Суд вирішує, що Уряд має виплатити другому заявникові заборгованість, яка досі належить йому до виплати за рішенням національного суду, на виконання вимог компенсації матеріальної шкоди. Суд також вважає, що через встановлене порушення заявники зазнали певної моральної шкоди. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує першому заявнику 1300 євро і другому заявнику 2100 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
25. Заявники не висунули жодних вимог стосовно цього; відповідно Суд не присудив жодних виплат.
C. Пеня
26. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує об'єднати заяви;
2. Оголошує скарги прийнятними;
3. Постановляє, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;
4. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити пану Леонтію Белецькому заборгованість, яка досі належить йому до виплати за рішенням від 23 серпня 2002 року, а також наведені нижче суми відшкодування моральної шкоди:
- пану Михайлу Дерев'янку - 1300 євро (одна тисяча триста євро);
- пану Леонтію Белецькому - 2100 євро (дві тисячі сто євро) плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначених сум;
(b) зазначені суми мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(c) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
5. Відхиляє інші вимоги заявників, щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 жовтня 2007 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.
| Секретар Голова | Клаудія ВЕСТЕРДІК (Claudia Westerdiek) Пеер ЛОРЕНЦЕН (Peer Lorenzen) |