Справа "Бахеров проти України" (Заява N 1192/04)

Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Бахеров проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 4 вересня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою проти України (N 1192/04), поданою відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Віктором Андрійовичем Бахеровим (далі - заявник) 6 грудня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 26 травня 2005 року Суд вирішив направити скаргу заявника Уряду. Відповідно до пункту З статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1939 року та проживає у місті Дзержинськ Донецької області.

5. 3 жовтня 2000 року Дзержинський міський суд Донецької області зобов'язав стягнути з ДП "Шахта ім. Ю.О.Гагаріна" ВО "Артемвугілля" на користь заявника 107 684 грн (22 518 євро) заборгованості по щомісячних регресних виплатах. Також Дзержинський міський суд Донецької області зобов'язав з 3 жовтня 2000 року стягувати по 1946 грн (407 євро) щомісячно на відшкодування збитку.

6. 9 листопада 2000 року державна виконавча служба Микитівського районного управління юстиції (далі - виконавча служба) відкрила виконавче провадження і того ж дня зупинила його в частині виплати заборгованостей по щомісячних регресних виплатах у зв'язку із порушеним провадженням у справі про банкрутство боржника ухвалою Донецького обласного арбітражного суду.

7. 15 листопада 2000 року виконавче провадження щодо справи заявника було відновлено та приєднано до іншого виконавчого провадження стосовно боржника.

8. 5 квітня 2002 року Микитівський районний суд міста Горлівка відхилив скаргу заявника на бездіяльність виконавчої служби. 14 жовтня 2002 року та 10 червня 2003 року Апеляційний суд Донецької області та Верховний Суд відповідно залишили це рішення без змін.

9. 25 лютого 2003 року Міністерство палива та енергетики реорганізувало боржника у підрозділ ДП "Артемвугілля".

10. 18 вересня 2003 року заявнику було виплачено 15 000 грн.

11. 21 липня 2004 року заявнику було виплачено 1000 грн.

12. 18 жовтня 2004 року заявнику було виплачено 1617 грн.

13. 19 листопада 2004 року заявнику було виплачено 68 916 грн.

14. 23 грудня 2004 року заявнику було виплачено залишок заборгованості - 21 345 грн.

15. Щодо рішення від 3 жовтня 2000 року в частині щомісячних виплат заявникові в сумі 1946 грн виконавчий лист було видано того ж дня. Виконавча служба направила його до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Щомісячні виплати переводилися заявникові без затримок.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

16. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Сокур проти України" (N 29439/02, пункти 17-22, 26 квітня 2005 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

17. Заявник скаржився на порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції з огляду на тривале виконання рішення від 3 жовтня 2000 року в частині виплати йому заборгованостей по щомісячних регресних виплатах. У вищезгаданих положеннях Конвенції, зокрема, зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Стаття 13 "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

A. Щодо прийнятності

18. Уряд наголошує, що з боку органів влади не було бездіяльності, оскільки рішення на користь заявника було виконано повністю.

19. Суд приходить до висновку, що скарги заявника порушують важливі питання факту та права за Конвенцією, вирішення яких вимагає розгляду по суті. Суд не знаходить жодних інших підстав для визнання її неприйнятною. Відповідно Суд визнає заяву прийнятною.

B. Щодо суті

20. У своїх зауваженнях Уряд заперечує, що у цій справі було порушено положення Конвенції стосовно заявника.

21. Заявник не погодився з аргументами Уряду.

22. Суд зауважує, що рішення, яке було прийнято на користь заявника, залишалося невиконаним майже п'ятдесят місяців.

23. Суд звертає увагу, що він вже знаходив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у ряді подібних справ (див., наприклад, рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), згадане вище, та рішення у справі "Михайленки та інші проти України" (Mykhaylenky and Others v. Ukraine), NN 35091/02,35196/02, 35201/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35953/02, 36800/ 02, 38296/02 та 42814/02, пункт 45, ECHR 2004).

24. Дослідивши всі матеріали справи, Суд зазначає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, який переконав би Суд дійти іншого висновку у цій справі.

25. Таким чином, у цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

26. Суд не вважає за необхідне розглядати ці ж обставини на предмет порушення статті 13 Конвенції (див. рішення у справі "Деркач та Палек проти України" (Derkach and Palek v. Ukraine), NN 34297/02 та 39574/02, пункт 42, від 21 грудня 2004 року.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

27. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

28. Заявник вимагав 100 000 євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

29. Уряд стверджував, що ця вимога є безпідставною та надмірною з огляду на те, що рішення на користь заявника було виконано у повному обсязі.

30. Суд вважає, що заявник зазнав моральної шкоди у зв'язку із встановленими порушеннями (див. рішення у справі "Крячков проти України" (Kryachkov v. Ukraine), N 7497/02, пункт 30, 1 червня 2006 року). Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує заявнику 1600 євро на відшкодування моральної шкоди.

B. Судові витрати

31. Заявник також вимагає відшкодувати 55 євро судових витрат перед Судом. Суд вважає, що доцільно присудити заявникові цю суму.

C. Пеня

32. Суд вважає належним призначити пеню, виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, плюс три відсотки.

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що у цій справі немає потреби розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції;

4. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити 1655 євро як відшкодування моральної шкоди та судових витрат, ці суми мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із заявника;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 27 вересня 2007 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.