ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Ластовка проти України" (Заява N 12347/02)
| Страсбург, 6 вересня 2007 року |
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Ластовка проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен, Голова,
пані С.Ботучарова,
п. К.Юнгвірт,
п. В.Буткевич,
пані М.Цаца-Ніколовська,
п. Р.Маруст,
п. М.Віллігер, судді,
та п. Дж.С.Філліпс, Секретар секції,
обговоривши за закритими дверима 10 липня 2007 року, виносить таке рішення, прийняте в той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу порушено за заявою (N 12347/02), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ("Конвенція") громадянкою України пані Тамарою Андріївною Ластовкою ("заявниця") 10 жовтня 2001 року.
2. Уряд України ("Уряд") був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим, Міністерство юстиції України.
3. 20 грудня 2005 року Суд вирішив направити Уряду скарги щодо тривалості провадження. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.
ФАКТИ
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявниця народилася в 1915 році та мешкає в Києві.
5. Заявниця - наймач двокімнатної квартири в Московському районі міста Києва, в якій вона прописана разом з сином.
6. В 1996 році заявниця звернулася до Московської районної державної адміністрації міста Києва з проханням надати дозвіл побудувати перегородку, щоб відокремити свою кімнату від решти квартири. На вимогу Московської районної адміністрації, НДІ проект реконструкція вивчив проектування кімнати та дійшов висновку про можливість побудувати перегородку, яка б відокремлювала кімнату заявниці. Проте Московська районна державна адміністрація міста Києва не надала дозвіл на таку побудову через те, що встановлення перегородки зменшило б розмір житлового простору.
7. В листопаді 1999 року заявниця пред'явила судовий позов до сина та до Московської районної державної адміністрації про зведення перегородки та внесення змін до договору найму житла.
8. Рішенням від 18 квітня 2000 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову заявниці. Заявниця оскаржила це рішення.
9. Ухвалою від 25 травня 2000 року Київський міський суд скасував рішення суду першої інстанції, оскільки останній не дослідив питання, чи були отримані всі дозволи відповідних компетентних органів на побудову такої перегородки. Окрім того, Київський міський суд направив справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
10. В серпні 2000 року син заявниці подав зустрічний позов про внесення змін до договору найму.
11. З п'яти судових засідань, призначених у період з 22 серпня до 14 вересня 2000 року, три було відкладено через неявку представників Московської районної державної адміністрації міста Києва.
12. 14 вересня 2000 року суд першої інстанції виніс рішення на користь заявниці та відмовив у задоволенні зустрічного позову.
13. Ухвалою від 25 жовтня 2000 року Київський міський суд скасував рішення суду першої інстанції, який, незважаючи на вказівки суду вищої інстанції, так досі і не вивчив питання, чи були отримані всі дозволи відповідних компетентних органів на побудову такої перегородки. Окрім того, Київський міський суд направив справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
14. У період з 22 січня до 3 квітня 2001 року три судових засідання було відкладено на вимогу заявниці через її хворобу.
15. Ухвалою від 31 серпня 2001 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявниці, оскільки ухвала від 25 жовтня 2000 року винесена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
16. У 2001 році в результаті територіально-адміністративної реформи Московську районну державну адміністрацію міста Києва було ліквідовано.
17. Ухвалою від 19 грудня 2001 року Голосіївський районний суд міста Києва (колишній Московський) зупинив провадження, тому що будинок, в якому знаходиться спірна квартира, офіційно не було передано у відання іншої державної адміністрації.
18. Рішенням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2001 року будинок передано до відання Печерської районної державної адміністрації.
19. 10 березня 2003 року Голосіївський районний суд міста Києва ухвалив відновити провадження.
20. Ухвалою від 9 квітня 2003 року Голосіївський районний суд задовольнив клопотання заявниці та вирішив змінити підсудність - передати справу на розгляд до Печерського районного суду міста Києва.
21. Ухвалою від 28 травня 2003 року апеляційний суд міста Києва скасував ухвалу від 9 квітня 2003 року та передав справу до Голосіївського районного суду.
22. Ухвалою від 25 вересня 2003 року, яку 4 грудня 2003 року апеляційний суд міста Києва своєю ухвалою залишив без змін, Голосіївський районний суд відмовив у задоволенні клопотання про зміну підсудності. Заявниця оскаржила ухвалу в касаційному порядку.
23. Ухвалою від 29 листопада 2005 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу, оскільки ухвала від 25 вересня 2003 року винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права.
24. Рішенням від 29 травня 2006 року Голосіївський районний суд відмовив у задоволенні позову заявниці.
25. Ухвалою від 19 жовтня 2006 року апеляційний суд міста Києва відмовив у задоволенні апеляційної скарги та залишив без змін вищезазначене рішення. Заявниця оскаржила цю ухвалу.
26. Ухвалою від 15 грудня 2006 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу, оскільки оскаржувані ухвали винесені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
ЩОДО ПРАВА
27. Заявниця стверджує, що тривалість судового розгляду її справи не відповідає вимозі "розумного строку", що передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції, у якому зазначено таке:
"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, ...який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
28. Уряд не погодився зі скаргою заявниці.
A. Щодо прийнятності
29. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою в розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також підкреслив, що заява не є неприйнятною з будь-яких інших підстав.
B. Щодо суті
30. Період, який підлягає розгляду, розпочався в листопаді 1999 року та закінчився 15 грудня 2006 року, в день, коли Верховний Суд України виніс у справі ухвалу, що набрала законної сили. Таким чином, цей період тривав 7 років та 1 місяць.
31. Уряд наголошує на складності справи; він вважає, що тривалість провадження обумовлена складністю у встановленні фактичних обставин справи. Він також наголошує, що протягом судового розгляду не було тривалих періодів бездіяльності судів, та зазначає, що саме заявниця своєю поведінкою зумовила затягування судового розгляду, оскільки багато разів вимагала відкладення розгляду.
32. Заявниця не погоджується з цим твердженням Уряду.
33. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження слід оцінювати з огляду на обставини справи та з огляду на критерії, визначені судовою практикою, зокрема складністю справи, поведінкою заявниці та відповідних державних органів, а також важливістю предмета спору для зацікавлених сторін (див., серед іншого, Frydlender c. France [GC], no 30979/96, paragraph 43, CEDH 2000-VII).
34. Суд погоджується з аргументами Уряду щодо складності справи з огляду на предмет позову як такий. Проте ця складність не виправдовує тривалість судового розгляду. Крім того, Суд зазначає, що певні затримки, спричинені заявницею, не є значними: її клопотання про відкладення розгляду значно не затягували судовий розгляд.
35. Що стосується поведінки відповідних державних органів, Суд констатує, що період бездіяльності з грудня 2001 року до березня 2003 року мав місце з вини місцевих органів державної влади та органів судової влади, оскільки судовий розгляд справи було зупинено через передачу будинку до відання іншого державного органу. Також Суд бере до уваги затримку близько двох років, яка мала місце між поданням заявницею касаційної скарги в грудні 2003 року та винесенням відповідної ухвали Верховним Судом в листопаді 2005 року.
36. Суд вже визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, подібних до цієї (див. вище, Frydlender c. France [GC], no 30979/96, paragraph 43, CEDH 2000-VII).
37. Вивчивши всі аргументи, подані сторонами, Суд вважає, що Уряд не виклав жодного факту чи аргументу, який міг би переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Беручи до уваги практику Суду з цього питання, Суд вважає, що тривалість судового розгляду є надмірною та не відповідає вимозі "розумного строку".
II. ЩОДО ІНШИХ СТВЕРДЖУВАНИХ ПОРУШЕНЬ
38. Посилаючись на статтю 8 Конвенції, заявниця скаржилася на порушення її права на повагу до приватного життя та її житла.
39. Виходячи з сукупності наявних матеріалів та в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, Суд не встановив жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією чи її протоколами.
40. Таким чином, ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Збитки
42. Заявниця вимагає 15000 євро компенсації матеріальної та моральної шкоди, якої вона зазнала.
43. Уряд покладається на розсуд Суду у вирішенні цього питання.
44. Суд вважає, що заявниця зазнала певних моральних страждань. На засадах справедливості Суд присуджує їй 1200 євро.
B. Судові витрати
45. Заявниця не подала жодної вимоги з цього приводу. Таким чином, Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
46. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Визнає прийнятною скаргу, що стосується надмірної тривалості судового розгляду, та відхиляє решту вимог, викладених у заяві;
3. Постановляє, що:
а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявниці відшкодування моральної шкоди в сумі 1200 (тисячу двісті) євро. Зазначена сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявника;
(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено французькою мовою і повідомлено в письмовій формі 6 вересня 2007 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду.
| Секретар Голова | Стефан ФІЛЛІПС (S.Phillips) Пеер ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen) |