Справа "Сафяннікова проти України" (Заява N 31580/03)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Саф'яннікова проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 3 липня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 31580/03), поданою до Суду громадянином України пані Людмилою Іванівною Саф'янніковою (далі - заявниця) 24 вересня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 5 квітня 2006 року Суд вирішив направити скаргу стосовно тривалості провадження на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1961 році та проживає у м. Конотоп Сумської області.

5. 15 жовтня 1998 року Конотопський міський суд за заявою пані П.Г. порушив кримінальну справу щодо заявниці на підставі обвинувачення у нанесенні легких тілесних ушкоджень.

6. 17 лютого 1999 року заявниця подала подібні зустрічні звинувачення щодо пані П.Г. та пані П.В.

7. 17 листопада 2000 року Конотопський міський суд виправдав заявницю, пані П.Г.та пані П.В.

8. 19 грудня 2000 року Сумський обласний суд (далі - обласний суд), розглянувши касаційну скаргу пані П.В., скасував це рішення у частині виправдання заявниці та направив справу на новий розгляд. Обласний суд встановив, що суд першої інстанції не розглянув усіх фактичних обставин справи.

9. 23 березня 2001 року Конотопський міський суд визнав заявницю винною та засудив її до шести місяців позбавлення волі (умовно через закінчення строку давності) та 200 грн (1) штрафу.

(1) 41 євро.

10. 26 квітня 2001 року Обласний суд скасував це рішення та направив справу на новий розгляд через те, що суд першої інстанції помилився в обчисленні строків щодо застосування санкції.

11. 13 червня 2001 року Конотопський міський суд визнав заявницю винною та засудив її до шести місяців позбавлення волі (умовно через закінчення строку давності) та 200 грн штрафу.

12. 11 жовтня 2001 року Апеляційний суд Сумської області (далі - апеляційний суд) залишив це рішення в силі.

13. 19 лютого 2002 року Верховний Суд скасував усі попередні рішенні на підставі значних процесуальних порушень, які допустив суд першої інстанції, та направив справу на новий розгляд.

14. 29 листопада 2002 року Конотопський міський суд визнав заявницю винною та присудив їй 180 годин громадських робіт (умовно відповідно до Закону України "Про амністію". Він також зобов'язав заявницю виплатити пані П.Г. 977 грн (1) компенсації матеріальної та моральної шкоди.

(1) 190,65 євро.

15. 18 лютого та 15 липня 2003 року апеляційний суд та Верховний Суд відповідно залишили в силі це рішення.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

16. Заявниця скаржилась на те, що тривалість провадження була несумісною з вимогою "розумного строку", закріпленою пунктом 1 статті 6 Конвенції, у якому зазначено таке:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ..., який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".

17. Уряд оскаржив цей довід.

18. Період, який слід взяти до уваги, розпочався 15 жовтня 1998 року та закінчився 15 липня 2003 року. Таким чином, він тривав чотири роки та дев'ять місяців в трьох інстанціях.

А. Щодо прийнятності

19. Уряд не надав жодних зауважень щодо прийнятності скарг заявниці.

20. Суд зазначає, що ця скарга не є повністю необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Більше того, він зазначив, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому Суд має оголосити її прийнятною.

Б. Щодо суті

21. Уряд зазначив, що національні суди розглядали справу без значних затримок, а значна тривалість провадження спричинена, в основному, неодноразовими оскарженнями заявницею їхніх рішень.

22. Заявниця вважала, що провадження не велося з належною сумлінністю.

23. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та поведінка відповідних органів державної влади (див., з-поміж багатьох інших, Pelissier and Sassi v. France [GC], N 25444/94, пункт 67, ECHR 1999-II).

24. Суд вважає, що справа не була особливо складною, фактично чи юридично. Більше того, Суд не переконаний тим аргументом Уряду, що заявниці слід докоряти за оскарження рішень, винесених на її користь, оскільки три з чотирьох її апеляційних скарг були задоволені судами вищої інстанції. Стосовно поведінки національних судових органів Суд зазначає, що значна тривалість провадження була спричинена в основному неодноразовим переглядом справи, незважаючи на її відносну простоту.

25. Суд часто визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, що торкались питань, подібних до того, що розглядається у цій справі (див. згадану вище справу Pelissier and Sassi, справу "Меріт проти України", N 66561/01, рішення від 30 березня 2004 року, та справу "Баглай проти України", N 22431/02, рішення від 8 листопада 2005 року).

26. Дослідивши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи доводів, що могли б переконати його дійти іншого висновку у цій справі. З огляду на свою прецедентну практику з цього приводу Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не було дотримано вимоги "розумного строку".

27. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

28. Далі заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на результат та несправедливість провадження у її справі.

29. Однак, у світлі наданих йому матеріалів, Суд вважає, що вони не вказують на присутність ознак порушення прав та свобод, зазначених у Конвенції та у протоколах до неї.

30. Звідси випливає, що ця частина заяви повинна бути оголошена неприйнятною як повністю необґрунтована відповідно до пунктів 1, 3 та 4 статті 35 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

31. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

32. Заявниця вимагала 25 000 грн (1) моральної шкоди.

(1) 3757 євро.

33. Уряд стверджував, що вимога заявниці була надмірною та необґрунтованою.

34. З огляду на обставини справи Суд вважає, що визнання порушення складатиме справедливу сатисфакцію щодо моральної шкоди.

Б. Судові витрати

35. Заявниця вимагала також 81 євро на витрати, які вона понесла на провадження у Суді.

36. Уряд оскаржив цю вимогу.

37. Відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування судових витрат, лише якщо буде доведено, що вони були дійсними та необхідними та були розумними щодо своєї кількості. У цій справі, з огляду на надану йому інформацію та викладені вище критерії, Суд вважає розумним присудити заявниці суму у 81 євро.

В. Пеня

38. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Оголошує скаргу стосовно надмірної тривалості провадження прийнятною, а решту заяви неприйнятною;

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявниці 81 євро (вісімдесят один євро) судових витрат, які повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявниці;

(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

4. Відхиляє решту вимог заявниці стосовно справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 26 липня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.