Справа "Кучеренко проти України" (Заява N 22600/02)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кучеренко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані С.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 3 липня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 22600/02), поданою до Суду 1 лютого 2001 року громадянином України паном Олександром Івановичем Кучеренком (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані В.Лутковською, яку змінив пан Ю.Зайцев.

3. 6 квітня 2006 року Суд вирішив направити скаргу щодо тривалості цивільного провадження Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1969 році та проживає у місті Донецьку.

5. У 1983 році із заявником, який на той час був неповнолітній, стався нещасний випадок у літньому таборі, який належав Великоновосілківському міжгосподарському комбікормовому заводу (далі - завод). У результаті нещасного випадку заявник втратив працездатність.

6. 9 березня 1994 року заявник подав позов, вимагаючи від заводу відшкодувати завдану шкоду, стверджуючи, що нещасний випадок у 1983 році стався внаслідок недбалості працівників табору.

7. 15 листопада 1994 року Будьонівський районний суд міста Донецька (далі - районний суд) призначив медичну експертизу заявника. 23 лютого 1994 року комісія у складі п'яти експертів встановила, що заявник втратив 100% працездатності та потребує спеціального догляду.

8. 5 серпня 1997 року районний суд задовольнив позов заявника та присудив йому одноразову суму відшкодування шкоди та щомісячні виплати, призначені на здійснення спеціального догляду.

Завод оскаржив це рішення суду, зазначивши, що, незважаючи на те, що табір становив на той час частину їх фондів, він знаходився в оперативному управлінні Великоновосілківського районного комітету профспілки працівників агропромислового комплексу (далі - профспілковий комітет), який відповідно має нести відповідальність за нещасний випадок.

9. 27 квітня 1995 року Донецький обласний суд (1) (далі - обласний суд) задовольнив апеляційну скаргу, скасував рішення від 5 серпня 1997 року та направив справу на новий розгляд.

(1) Починаючи з липня 2001 року - Апеляційний суд Донецької області.

10. 27 листопада 1995 року районний суд задовольнив позов заявника та зобов'язав профспілковий комітет відшкодувати заявнику шкоду. Профспілковий комітет оскаржив це рішення.

11. 11 січня 1996 року обласний суд скасував це рішення та направив справу на новий розгляд.

12. Під час подальшого розгляду справи районний суд призначив нову медичну експертизу стану здоров'я заявника. 27 березня 1996 року комісія з чотирьох експертів встановила, що заявник потребує особливого догляду так само, як і після минулого огляду.

13. 5 серпня 1997 року районний суд зобов'язав профспілковий комітет відшкодувати заявнику завдану шкоду.

14. 25 вересня 1997 року обласний суд залишив рішення районного суду без змін. Рішення суду набрало законної сили.

15. У жовтні 1997 року було відкрито виконавче провадження щодо виконання рішення від 5 серпня 1997 року.

16. 27 лютого 1998 року судовий виконавець повідомив заявника, що рішення залишається невиконаним у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку боржника.

17. 7 жовтня 1998 року заступник Голови Верховного Суду України виніс до президії обласного суду протест в порядку нагляду на ухвалу від 5 серпня 1997 року та рішення від 25 вересня 1997 року.

18. 28 жовтня 1998 року президія обласного суду задовольнила протест та направила справу на новий розгляд, зазначивши, що відповідальність профспілкового комітету не була встановлена у повній мірі.

19. 9 листопада 1998 року обласний суд вирішив розглядати справу заявника як суд першої інстанції.

20. У грудні 1998 року виконавче провадження було закрито у зв'язку з поновленням судового провадження.

21. 26 березня 1999 року обласний суд знову вирішив, що відповідальним за дії та недбалість працівників табору є завод, та зобов'язав його відшкодувати заявнику матеріальну та моральну шкоду.

22. 28 квітня 1999 року Верховний Суд України скасував це рішення та направив справу на новий розгляд, зазначивши, що висновок обласного суду щодо відповідальності заводу за нещасний випадок є недостатньо обґрунтований.

23. 19 жовтня 1999 року обласний суд призначив іншу медичну експертизу стану здоров'я заявника.

24. У лютому 2000 року комісія з п'яти експертів залишила експертні висновки від 1994 та 1996 років без змін.

25. 14 березня 2000 року обласний суд зобов'язав завод виплатити заявнику компенсацію та щомісячні виплати. Завод оскаржив це рішення.

26. 31 травня 2000 року Верховний Суд України скасував це рішення на тих самих підставах, що і в 1999 році.

27. Протягом цього судового розгляду було призначено дві нові медичні експертизи стану здоров'я заявника. 12 грудня 2000 року комісія у складі п'яти експертів встановила, що заявник потребує електронного інвалідного візка, 15 серпня 2001 року інша комісія підсумувала щоденні витрати заявника на гігієнічні засоби.

28. З вересня 2000 року по серпень 2001 року заявник шість разів звертався з клопотанням про відвід судді К. Усі клопотання було відхилено.

29. 23 серпня 2001 року обласний суд вирішив, що, не дивлячись на те, що фонди літнього табору належали заводу та профспілковому комітету, табір мав самостійно нести відповідальність за дії та недбалість своїх працівників. Суд також відхилив позовні вимоги заявника, зазначивши, що він ніколи не звертався до суду з відповідним позовом до табору.

30. 22 травня 2002 року палата з п'ятнадцяти суддів Верховного Суду України відхилила касаційну скаргу заявника та залишила рішення від 23 серпня 2001 року без змін.

31. Пізніше заявник безуспішно намагався поновити провадження у його справі.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

32. Заявник скаржився на те, що тривалість судового провадження у його справі не відповідала вимозі "розумного строку", передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції, який передбачає таке:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

33. Уряд не погодився зі скаргою заявника.

34. Суд зазначає, що заявник звернувся з позовом до суду в 1994 році. Проте період, який приймається до розгляду, почався тільки 11 вересня 1997 року, коли Україною було визнано право громадян подавати індивідуальні заяви. Однак, оцінюючи розумність тривалості провадження після зазначеної дати, потрібно взяти до уваги стан провадження на той час. Оскаржуване провадження закінчилося 22 травня 2002 року. Таким чином, воно тривало 4 роки та 8 місяців, справа розглядалася судами двох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

35. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою в значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з інших підстав. Таким чином, вона має бути визнана прийнятною.

B. Щодо суті

36. Суд знову нагадує, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись в світлі обставин справи і з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника (див., серед багатьох інших, "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [GC], N 30979/96, n. 43, ECHR 2000-VII).

37. Суд зазначає, що провадження у справі стосувалося вимог заявника щодо відшкодування шкоди, яка настала внаслідок повної втрати працездатності. Суд наголошує, що провадження було важливим для заявника, не дивлячись на те, що він звернувся до суду через 10 років після того, як зазнав травми. Суд вважає, що тільки складність справи та поведінка заявника не можуть повністю пояснювати тривалість провадження. Суд зазначає, що низку затримок в провадженні значною мірою обумовили повернення справи на новий розгляд, повторне призначення експертиз травми заявника, а також скасування остаточного рішення суду, винесеного на користь заявник що відноситься до поведінки державних органів.

38. Суд вже визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, подібних до цієї (див.,між іншим "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France), яке згадувалося вище, "Дульський проти України" (Dulskiy v. Ukraine), N 61679/00, 1 червня 2006 р., та "Головко проти України" (Golovko v. Ukraine), N 39161/02,1 лютого 2007 p.).

39. Розглянувши всі матеріали справи, які були надані Суду, він вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи аргументів, які могли б переконати його зробити інший висновок у цій справі. Беручи до уваги свою прецедентну практику щодо суті, Суд вважає, що у цій справі тривалість судового провадження була надмірною та порушила вимогу "розумного строку".

40. Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

II. ІНШІ СКАРГИ

41. Заявник також скаржився відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції на несправедливість судового розгляду його справи в цілому. Зокрема, заявник вважає, що національні судові органи зробили помилку в оцінці фактів та застосуванні закону, крім того, суддя К., який прийняв рішення від 23 серпня 2001, не був безстороннім. Він також посилається на статтю 2, пункт 1 статті 5, статтю 10 Конвенції та статтю 2 Протоколу N 4 до Конвенції.

42. Уважно розглянувши твердження заявника в контексті матеріалів справи, якими володіє Суд, в межах своїх повноважень, Суд зазначає, що немає жодних підстав для визнання порушення прав та свобод, передбачених Конвенцією.

43. Таким чином, ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до пунктів 1, 3 та 4 статті 35 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

44. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

45. Заявник вимагав 1214 075 грн (204 977 євро) компенсації матеріальної шкоди та 24 500 грн (4136 євро) компенсації моральної шкоди.

46. Уряд не погодився з цими вимогами.

47. Суд не знаходить причинного зв'язку між визнаним порушенням та заявленою матеріальною шкодою, тому він відхиляє ці вимоги. З іншого боку, Суд вважає, що заявник зазнав моральної шкоди, і, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, присуджує йому 1800 євро відповідно.

В. Витрати

48. Заявник також вимагав 288 грн (50 євро) компенсації судових витрат на провадження у Суді.

49. Уряд зазначив, що ця сума є обґрунтованою.

50. Беручи до уваги обставини справи та твердження сторін, Суд присуджує заявнику 50 євро компенсації судових витрат.

С. Пеня

51. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Оголошує скаргу заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості провадження прийнятною і решту скарг - неприйнятними;

2. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявнику 1850 (тисячу вісімсот п'ятдесят) євро відшкодування моральної шкоди та судових витрат, які повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми;

(в) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

4. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 26 липня 2007 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.