Справа "Петрук проти України" (Заява N 25500/03)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Петрук проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 19 червня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 25500/03), поданою до Суду громадянином України п. Олексієм Омеляновичем Петруком (далі - заявник) 26 липня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

3. 11 травня 2006 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1956 році та проживає у м. Нововолинську Волинської області.

5. 12 листопада 2002 року Нововолинський суд ухвалив стягнути з ДП Шахта N 5 "Нововолинська" на користь заявника 28 422 грн (1) компенсації за шкоду, завдану його здоров'ю. Це рішення вступило в силу і виконавчий лист було видано того ж дня.

(1) 5456,54 євро.

6. 25 грудня 2002 року відділ державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції Волинської області (далі - виконавча служба) відкрив виконавче провадження.

7. 1 квітня 2003 року компанію-боржника було реорганізовано та приєднано до компанії ДП "Волиньвугілля", яка стала боржником у виконавчому провадженні.

8. Протягом періоду з листопада 2003 року до квітня 2005 року заявнику було частково виплачено належний йому борг за судовим рішенням.

9. 13 квітня 2005 року решта боргу була переведена на банківський рахунок заявника, а виконавче провадження було того ж дня закрите.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство було викладене в рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пункти 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

11. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривале виконання рішення Нововолинського суду від 12 листопада 2002 року. Ця стаття у відповідних частинах передбачає:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру".

А. Щодо прийнятності

12. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності скарг заявника.

13. Суд зауважує, що скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції піднімають питання факту та права відносно Конвенції, визначення яких вимагає вивчення справи щодо суті. Суд не вбачає підстав для оголошення цих скарг неприйнятними. Тому Суд має оголосити їх прийнятними.

Б. Щодо суті

14. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявника Уряд стверджував, що пункт 1 статті 6 порушено не було, оскільки з боку державних органів не було допущено бездіяльності, а рішення від 12 листопада 2002 року було виконано повністю.

15. Заявник не погодився.

16. Суд зазначає, що рішення Нововолинського суду залишалось невиконаним протягом двох років та п'яти місяців.

17. Суд нагадує, що він уже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у ряді подібних справ (див., наприклад, згадане вище рішення у справі "Сокур проти України", та рішення "Михайленки та інші проти України", заяви NN 35091/02, 35196/02, 35201/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35953/02, 36800/02, 38296/02 та 42814/02, пункт 45, ECHR-2004).

18. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи доводів, що могли б переконати його дійти іншого висновку у цій справі.

19. Отже було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

20. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

21. Заявник вимагав 25 000 грн (4000 євро) у якості відшкодування моральної шкоди.

22. Уряд оскаржив цю вимогу.

23. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує заявникові 800 євро на відшкодування моральної шкоди.

Б. Судові витрати

24. У цій справі заявник не надав жодних вимог за цим пунктом, тому Суд нічого йому не присуджує.

В. Пеня

25. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Вирішує, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявнику 800 євро (вісімсот євро) нематеріальної шкоди, які повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника;

(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

4. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 12 липня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.