Справа "Чухась проти України" (Заява N 4078/03)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Чухась проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 19 червня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 4078/03), поданою до Суду громадянкою України пані Майєю Степанівною Чухась (далі - заявниця) 2 листопада 2002 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. 5 квітня 2006 року Суд вирішив направити скаргу на тривалість провадження, включаючи його виконавчу стадію, на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1963 році та проживає у м. Городок.

5. 1 червня 1998 року заявницю було звільнено з Городоцької районної державної адміністрації (далі - адміністрація), в якій вона працювала на посаді головного спеціаліста організаційного відділу секретаріату, на підставі невідповідності займаній посаді.

А. Судове провадження

6. 30 червня 1998 року заявниця подала до Ярмолинецького районного суду Хмельницької області (далі - Ярмолинецький суд) цивільний позов про поновлення на роботі.

7. 5 квітня 1999 року суд залишив позов заявниці без розгляду через її неодноразову неявку на слухання справи. Заявниця не оскаржила це рішення впродовж встановленого строку.

8. 24 жовтня 2000 року за клопотанням заявниці заступник прокурора Хмельницької області подав протест, вимагаючи поновлення провадження на підставі того, що суд не повідомив заявницю про дату останнього слухання.

9. 24 листопада 2000 року президія Хмельницького обласного суду (далі - обласний суд) (1) визнала протест обґрунтованим, скасувала рішення від 5 квітня 1999 року та передала справу на новий розгляд до Ярмолинецького суду.

10. 6 вересня 2001 року Ярмолинецький суд відхилив вимоги заявниці про поновлення на роботі. Однак він визнав, що запис про звільнення у трудовій книжці був неправильним, оскільки фактично заявниця була звільнена як така, що не пройшла випробувальний термін. Відповідно суд присудив заявниці 5000 грн (2) відшкодування моральної шкоди. Обидві сторони подали апеляцію.

11. 4 грудня 2001 року обласний суд залишив це рішення без змін, проте зменшив суму компенсації до 1000 грн (3). Заявниця подала касаційну скаргу.

12. 11 травня 2002 року Верховний Суд відхилив клопотання заявниці про дозвіл подання касаційної скарги на рішення від 6 вересня та 4 грудня 2001 року з порушенням строку.

13. 4 лютого 2002 року відділ державної виконавчої служби Тородоцького районного управління юстиції (далі - виконавча служба) відкрив виконавче провадження на виконання рішення від 4 грудня 2001 року.

14. 19 вересня 2002 року заявниці було виплачено 50 грн (4).

15. 3 лютого 2003 року виконавча служба закрила виконавче провадження через відсутність коштів у боржника.

16. У січні 2003 року заявниця подала адміністративний позов до виконавчої служби, скаржачись на те, що вона на змогла стягнути заборгованість за рішенням суду. Це провадження закінчилось постановою обласного суду від 22 лютого 2005 року, якою він залишив рішення про залишення скарги заявниці без розгляду без змін. Заявниця не подала касаційної скарги.

17. У невизначену дату виконавче провадження було поновлено і 14 грудня 2004 року заявниці було виплачено залишок заборгованості у розмірі 950 грн (5).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ СТОСОВНО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ ПРО ПОНОВЛЕННЯ НА РОБОТІ

18. Заявниця скаржилась на тривалість провадження про поновлення її на роботі, включаючи його виконавчу стадію. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції, у якому зазначено, зокрема, таке:

"Кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру".

А. Щодо прийнятності

19. Уряд зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції не застосовується у цій справі, оскільки спір стосувався кар'єри державного службовця і тому не був "цивільним" спором в значенні відповідного положення Конвенції.

20. Суд нагадує, що заявниця скаржилася на неправомірне звільнення її з посади головного спеціаліста організаційного відділу секретаріату районної адміністрації, і що відповідно до національного законодавства її позов розглядався як звичайний трудовий спір. Отже, оскільки національна система не забороняє доступ до суду такої категорії службовців, то пункт 1 статті 6 застосовується до обставин цієї справи (див. справу Viho Eskelinen and Others v. Finland [GC], заява N 63235/00, пункти 62-64, рішення від 19 квітня 2007 року).

21. Більше того, Суд зауважує, що судове провадження та виконавче провадження є першою та другою стадією у всьому ході провадження (див. справу Scordino v. Italy (no. 1) [GC], заява N 36813/97, пункт 197). Таким чином, виконавче провадження не повинно відокремлюватись від судового, ці провадження повинні розглядатися разом (див. справу Estima Jorge v. Portugal, рішення від 21 квітня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-II, пункт 35, та, з-поміж нових рішень, Sika v. Slovakia, заява N 2132/02, пункти 24-27, рішення від 13 червня 2006 року).

22. Суд вважає, що скарга заявниці піднімає питання факту та права відповідно до Конвенції і не вбачає підстав для оголошення її неприйнятною. Тому Суд повинен оголосити її прийнятною.

Б. Щодо суті

23. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявниці Уряд стверджував, що не було порушення пункту 1 статті 6.

24. Заявниця не погодилась.

25. Суд нагадує, що заявниця подала свій цивільний позов про поновлення на роботі 30 червня 1998 року. Це судове провадження завершилось прийняттям судом рішення 4 грудня 2001 року, яке набуло законної сили 11 травня 2002 року. Однак Суд зазначає, що справа не розглядалась протягом дев'ятнадцятимісячного періоду: з моменту прийняття рішення у справі заявниці - 5 квітня 1999 року, яким позов заявниці було залишено без розгляду, та до моменту його скасування - 24 листопада 2000 року. Таким чином, тривалість провадження на судовій стадії становила два роки та три місяці, протягом яких позовні вимоги заявниці розглядалися судами трьох інстанцій.

26. Крім того, Суд зазначає, що 4 грудня 2001 року державний орган - Городоцька адміністрація була зобов'язана виплатити заявниці компенсацію відповідно до рішення суду, винесеного в той же день, а 4 лютого 2002 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. Однак заявниця отримала повну суму заборгованості за рішенням суду лише через три роки - 14 грудня 2004 року.

27. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявниці та відповідних органів влади та важливість предмету спору для заявниці (див., з-поміж інших джерел, рішення у справі Frydlender v. France [GC], заява N 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII).

28. Суд зазначає, що затримка провадження була, головним чином, спричинена направленням справи на новий розгляд та невиконанням остаточного рішення, винесеного на користь заявниці. Суд неодноразово визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, що піднімають питання, подібні до того, що розглядається у цій справі (див., наприклад, згадане вище рішення у справі Sika v. Slovakia, пункт 35; справу Svetlana Naumenko v. Ukraine, заява N 41984/98, рішення від 9 листопада 2004 року; та справу Zolotukhin v. Ukraine, заява N 11421/03, рішення від 13 грудня 2005 року).

29. Дослідивши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи доводів, що могли б переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Зважаючи на практику з цього питання, Суд вважає, що тривалість провадження у цій справі була надмірною та не було дотримано вимоги "розумного строку".

30. Отже, було порушено пункт 1 статті 6.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

31. Заявниця також скаржилася на те, що тривалість виконавчого провадження у її справі порушила її право на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу.

32. Уряд заперечив цей довід.

33. Суд зазначає, що ця скарга пов'язана зі скаргою, розглянутою вище, і вважає, що вона теж повинна бути оголошена прийнятною.

34. Суд нагадує, що в його практиці неможливість для заявника домогтися виконання рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що закріплене у першому реченні першого пункту статті 1 Першого протоколу (див., з-поміж інших джерел, рішення у справі Burdov v. Russia, заява N 59498/00, пункт 40, ECHR 2002-III; справу Jasiuniene v. Lithuania, заява N 41510/98, пункт 45, рішення від 6 березня 2003 року, та справу Voytenko v. Ukraine, заява N 18966/02, пункт 53, рішення від 29 червня 2004 року). Суд не вбачає підстав для відхилення від своєї практики у цій справі.

35. Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

36. Заявниця додатково скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на нерозумну тривалість адміністративного провадження, порушеного проти виконавчої служби, та на несправедливість під час обох стадій провадження, оскільки національні суди помилились в оцінці фактів та застосуванні закону.

37. Ретельно розглянувши твердження заявниці з урахуванням всіх наданих йому матеріалів та в тій мірі, в якій оскаржувані питання належать до його компетенції, Суд вважає, що немає ознак порушення прав та свобод, закріплених у Конвенції та протоколах до неї.

38. Таким чином, ця частина заяви повинна бути оголошена неприйнятною як повністю необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

39. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

40. Заявниця вимагала 61,68 євро матеріальної шкоди через девальвацію суми, присудженої судом, за період невиконання рішення. Вона не надала жодних офіційних документів, які б підтвердили її розрахунки. Заявниця також зауважила, що вона зазнала моральної шкоди, спричиненої тривалістю провадження і затримкою у виконанні рішення у її справі, оскільки вона на той час була безробітною матір'ю-одиначкою, на утриманні якої знаходилось двоє дітей. Однак вона не змогла визначити розмір матеріальної шкоди та звернулася до Суду з проханням визначити його на засадах справедливості.

41. Уряд зазначив, що заявниця не обґрунтувала свої вимоги.

42. Суд погоджується з Урядом щодо неспроможності заявниці обґрунтувати свої вимоги щодо матеріальної шкоди і, відповідно, відхиляє їх. З іншого боку, Суд вважає, що заявниця мала зазнати деякої моральної шкоди в результаті встановлених порушень (див., наприклад, справу Duma v. Ukraine, заява N 39422/04, пункт 26, рішення від 30 листопада 2006 року, та справу Silka v. Ukraine, заява N 3624/03, пункт 23, рішення від 18 січня 2007 року). Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує 800 євро моральної шкоди.

Б. Судові витрати

43. Заявниця не подала жодних вимог в цій частині. Тому Суд нічого їй не присуджує.

В. Пеня

44. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Оголошує скаргу на надмірну тривалість провадження про поновлення на роботі, включаючи його виконавчу стадію, прийнятною, а решту заяви неприйнятною;

2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявниці 800 (вісімсот) євро моральної шкоди, які повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми;

(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 19 червня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.