ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Козлов проти України" (Заява N 11084/03)
| Страсбург, 12 липня 2007 року |
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Козлов проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,
пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),
п. В.Буткевич (V.Butkevych),
пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),
п. Р.Маруст (R.Maruste),
п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),
пані Р.Ягер (Mrs R.Jaeger), судді
та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення в нарадчій кімнаті 19 червня 2007 року,
виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена проти України за заявою (N 11084/03), поданою до Суду громадянином України п. Сергієм Геннадійовичем Козловим (далі - заявник) 3 березня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - п. Юрієм Зайцевим та пані І.Шевчук, керівником Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.
3. 11 травня 2006 року Суд вирішив направити скаргу стосовно тривалості провадження на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.
ЩОДО ФАКТІВ
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник народився у 1954 році та проживає у м. Севастополі.
5. На час, що розглядається, заявник працював начальником технічного відділу на підприємстві "771 ремонтний завод засобів зв'язку Чорноморського флоту" військової частини N 31060 (далі - компанія)(1), що належав Уряду Російської Федерації та розміщувався в м. Севастополі, Україна.
_______________
(1) Пізніше реорганізоване у "771 ремонтний завод засобів зв'язку Чорноморського флоту" Міністерства оборони РФ.
А. Перше провадження
6. 16 січня 1992 року заявника було звільнено на підставі невідповідності займаній ним посаді.
7. 24 січня 1992 року заявник подав цивільний позов до Нахімовського районного суду м. Севастополя (далі - районний суд) про поновлення його на посаді та виплату компенсації за втрачений прибуток (далі - провадження по відновленню на посаді).
8. 27 квітня 1992 року заявник подав додатковий цивільний позов до того ж суду, стверджуючи, що компанія зробила помилку у розрахунку його заробітної плати між жовтнем 1991 року та січнем 1992 року (далі - провадження по заробітній платі).
9. 29 липня 1992 року Кримський обласний суд виніс остаточне рішення у провадженні щодо поновлення заявника на посаді, зобов'язавши поновити його на посаді, та присудив стягнути на його користь 3134,20 карбованців(1) компенсації.
_______________
(1) Приблизно 11,73 ЕКЮ у перехідній валюті України, яка існувала до 1996 року.
10. 7 квітня 1993 року Кримський обласний суд виніс остаточне рішення на користь заявника у провадженні по заробітній платі та зобов'язав повторно розрахувати належну йому заробітну плату за період протягом жовтня 1991 року-січня 1992 року.
11. У світлі повторного розрахунку заробітної плати було поновлено провадження по відновленню на посаді. 10 червня 1993 року компенсацію, що належала заявнику, було збільшено до 10 960,52 карбованців(2). 1 липня 1993 року Кримський обласний суд залишив в силі це рішення і воно набуло статусу остаточного.
_______________
(2) Приблизно 2,08 ЕКЮ; ця цифра менша, ніж вказана вище, через високі рівні інфляції в Україні в період, що розглядається.
12. 28 квітня 1999 року Верховний Суд скасував рішення від 10 червня та 21 липня 1993 року та передав справу на новий розгляд після протесту, поданого заступником голови Верховного Суду за клопотанням заявника, який вимагав збільшення компенсації за втрату прибутку.
13. 20 квітня 2001 року районний суд відхилив вимоги заявника щодо збільшення компенсації.
14. 5 червня 2001 року Севастопольський міський суд (далі - міський суд) у касаційному порядку скасував це рішення та направив справу на новий розгляд.
15. 21 січня 2002 року районний суд визначив, що сума компенсації, яка належить заявнику, складала 4922,40 карбованці(3), але зазначив, що ця сума не підлягає виплаті, оскільки компанія вже виплатила заявнику кошти, присуджені скасованим рішенням від 10 червня 1993 року.
_______________
(3) Немає еквівалентної суми в євро, оскільки до дати рішення ця валюта була замінена гривнею.
16. 16 квітня 2002 року це рішення було скасоване міським судом, а справу було направлено на новий розгляд. Заявник подав касаційну скаргу на цю ухвалу, стверджуючи, що міський суд повинен був розглянути справу по суті замість її направлення на новий розгляд.
17. 4 вересня 2002 року Верховний Суд відхилив клопотання заявника про продовження строків для подання касаційної скарги на ухвалу від 16 квітня 2002 року.
18. 13 березня 2003 року заявник подав скаргу голові районного суду на відсутність руху у його справі.
19. 15 квітня 2003 року районний суд проінформував заявника про те, що його справу було помилково передано до архіву справ суду.
20. 28 травня 2004 року районний суд відмовив заявнику у задоволенні його вимог.
21. 11 листопада 2004 року міський суд скасував це рішення та присудив заявнику 8,21 грн(4).
_______________
(4) 1,23 євро.
22. 26 червня 2006 року Верховний Суд відхилив клопотання заявника про поновлення строків для подання касаційної скарги.
Б. Друге провадження
23. У жовтні-грудні 1995 року компанія видала наказ про перехід працівників на неповний робочий день у зв'язку з фінансовими труднощами, що виникли у компанії.
24. У січні 1996 року заявник подав цивільний позов до суду, оскаржуючи законність цього наказу та вимагаючи компенсацію у зв'язку з "вимушеним прогулом".
25. 20 лютого 1997 року Нахімовський районний суд відхилив позовні вимоги заявника.
26. 18 березня 1997 року Севастопольський міський суд, розглянувши касаційну скаргу заявника, залишив в силі це рішення і воно набуло статусу остаточного.
27. 17 липня 1998 року, після протесту заступника голови Верховного Суду, президія міського суду скасувала рішення від 20 лютого та 18 березня 1997 року та направила справу на новий розгляд.
28. 2 квітня 1999 року районний суд задовольнив позовні вимоги заявника та присудив йому 297 грн(5).
_______________
(5) 65,95 євро.
29. 11 травня 1999 року, після подання касаційної скарги, міський суд залишив в силі це рішення і воно набуло статусу остаточного.
30. 19 січня 1999 року, після подання протесту заступником голови, Верховний Суд скасував рішення від 2 квітня та 11 травня 1999 року та направив справу на новий розгляд.
31. 2 березня 2004 року районний суд частково задовольнив позовні вимоги заявника, присудивши йому 194,62 грн(1). Компанія оскаржила це рішення.
_______________
(1) 30,14 євро.
32. 20 червня 2004 року міський суд повернув матеріали справи до районного суду, надавши вказівки щодо ведення протоколу судових засідань та зобов'язав негайно виплатити частину присудженої заявнику суми.
33. 20 липня 2004 року районний суд ухвалив негайно виплатити 68,63 грн(2). Обидві сторони оскаржили це рішення.
_______________
(2) 10,70 євро.
34. 16 грудня 2004 року міський суд скасував рішення від 2 березня 2004 року та 20 липня 2004 року та відхилив позовні вимоги заявника як необґрунтовані. Заявник подав касаційну скаргу.
35. 28 грудня 2005 року Верховний Суд відхилив касаційну скаргу заявника.
ЩОДО ПРАВА
36. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження була несумісною з вимогою "розумного строку", зазначеною у пункті 1 статті 6 Конвенції, в якому зазначено таке:
"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом..... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
37. Уряд доводив, що перше провадження не перевищувало розумного строку. Уряд не надав жодних зауважень стосовно другого провадження.
38. Два провадження розпочались, відповідно, у 1992 та 1996 роках. Однак період, який слід брати до уваги, розпочався лише 11 вересня 1997 року, коли Україною було визнано право на індивідуальне подання заяви до Суду. Однак при оцінці періоду, що минув з того дня, слід брати до уваги стан провадження на той час. Періоди, що розглядаються, закінчилися 26 червня 2006 року для першого провадження, та 28 грудня 2005 року у трьох судових інстанціях.
39. Більше того, Суд вважає, що період між 11 вересня 1997 року та 28 квітня 1999 року стосовно першого провадження та періоди між 11 вересня 1997 року та 17 липня 1998 року та між 11 травня 1999 року та 19 січня 2000 року стосовно другого не можуть бути враховані, оскільки протягом цих періодів були чинними остаточні рішення у справах заявника і не було судових проваджень (див., наприклад, справу "Рохліна проти Росії", заява N 54071/00, пункт 82, рішення від 7 квітня 2005 року).
40. Таким чином, провадження тривали сім років та два місяці та шість років та дев'ять місяців відповідно у трьох судових інстанціях.
А. Щодо прийнятності
41. Суд зазначає, що ця скарга не є повністю необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Більше того, він зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона повинна бути оголошена прийнятною.
Б. Щодо суті
42. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів державної влади та важливість предмета спору для заявника (див., з-поміж багатьох інших справ, Frydlender v. France [GC], заява N 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII). Суд повторює, що при розгляді трудових спорів потребується особлива сумлінність (справа Ruotolo v. Italy, рішення від 27 лютого 1992 року, Series A no. 230-D, с. 39, п. 17).
43. Суд неодноразово визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, що розглядали питання, подібні до того, що розглядається у цій справі (див., з-поміж багатьох інших, згадану вище справу Frydlender, справу "Світлана Науменко проти України", заява N 41984/98, рішення від 9 лютого 2004 року, справу "Головко проти України", заява N 39161/02, рішення від 1 лютого 2007 року).
44. Дослідивши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи доводів, що могли б переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Беручи до уваги свою прецедентну практику з цього приводу, Суд вважає, що у цій справі тривалість двох проваджень була надмірною і не було дотримано вимоги "розумного строку".
45. Отже, було порушено пункт 1 статті 6.
II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
46. Також заявник скаржився, що два провадження були загалом несправедливими, зокрема, оскільки Верховний Суд не слухав справу публічно і не навів підстав своїх рішень, а також оскільки національні суди помилились в оцінці фактів і застосуванні законодавства. У своїх зауваженнях він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції.
47. Суд, ретельно дослідивши зауваження заявника у світлі всіх наданих йому матеріалів, вважає, що вони не вказують на ознаки порушення прав та свобод, викладених у Конвенції.
48. Отже, ця частина заяви повинна бути оголошена неприйнятною як повністю необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
50. Заявник вимагав 306 596,82 грн (49 485 євро) матеріальної та 10 000 євро моральної шкоди.
51. Уряд оскаржив ці вимоги.
52. Суд не вбачає жодного причинного зв'язку між визнаним порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою, тому він відхиляє ці вимоги. Приймаючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 1800 євро за цим пунктом.
Б. Судові витрати
53. Заявник вимагав 250 грн (40 євро) судових витрат, понесених на провадження у Суді.
54. Уряд не висловив свого ставлення до цього питання.
55. З огляду на надану йому інформацію та на обставини справи, Суд вважає, що сума, яка вимагається, повинна бути присуджена повністю.
В. Пеня
56. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу стосовно надмірної тривалості провадження прийнятною, а решту заяви неприйнятною;
3. Постановляє, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявнику 1840 євро (тисячу вісімсот сорок євро) моральної шкоди та судових витрат, які повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника;
(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
4. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 12 липня 2007 року, згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.
| Секретар Голова | К.ВЕСТЕРДІК (Mrs C.Westerdiek) П.ЛОРЕНЦЕН (Mr P.Lorenzen) |