Справа "Носальський проти України" (Заява N 26277/02)

Це рішення стане остаточним за обставин, визначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Носальський проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 19 червня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 26277/02), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Станіславом Андрійовичем Носальським (далі - заявник) 13 червня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 15 березня 2005 року Суд направив заяву заявника на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник, 1938 року народження, проживає в м. Харкові.

5. 23 серпня 1996 року заявнику пред'явили обвинувачення у контрабанді в великих розмірах. Обвинувачення полягало у тому, що заявник підготував договір з метою продажу літака російському підприємству з порушенням відповідних митних правил.

6. 25 грудня 1996 року слідчий Харківського управління Служби безпеки України (далі - ХУСБУ) повідомив заявника про закінчення досудового слідства та надання заявникові права ознайомитись з матеріалами справи.

7. Невизначеної дати на початку лютого 1997 року слідчий склав обвинувальний висновок та направив його до Харківської обласної прокуратури для затвердження. 14 лютого 1997 року Харківська обласна прокуратура вирішила, що необхідно провести додаткове розслідування, та повернула справу до ХУСБУ.

8. До липня 1997 року слідчий провів допит більш ніж 40 свідків. 25 липня 1997 року він закінчив досудове слідство та надав заявнику право ознайомитись з матеріалами справи.

9. 12 серпня 1997 року Харківська обласна прокуратура передала справу разом з обвинувальним висновком до Київського районного суду м. Харкова (далі - Київський суд) для судового розгляду.

10. Судовий розгляд справи почався 16 жовтня 1997 року.

11. 1 грудня 1997 року, провівши вісім судових засідань, Київський суд повернув справу на додаткове розслідування. 20 січня 1998 року Харківський обласний суд відхилив апеляційну скаргу прокуратури на ухвалу суду від 1 грудня 1997 року. 24 червня 1998 року президія Харківського обласного суду відхилила протест Харківської обласної прокуратури на ці ухвали суду.

12. 30 березня 1998 року в ході додаткового розслідування до обвинувачень заявника було включено обвинувачення за вчинення посадового підлогу.

13. 1 червня 1998 року додаткове розслідування було закінчено та надано заявнику право ознайомитись з матеріалами справи. 3 червня 1998 року слідчий направив обвинувальний висновок до Харківської обласної прокуратури для затвердження. 24 червня 1998 року Харківська обласна прокуратура повернула справу для подальшого розслідування.

14. 10 липня 1998 року слідчий звернувся до відповідних органів Російської Федерації з клопотанням про допит декількох свідків, які проживали в м. Москві. 26 серпня 1998 року деяких з цих свідків було допитано, а протоколи допиту було передано до відповідних українських органів. Аналогічне клопотання від 20 жовтня 1998 року до відповідних органів Російської Федерації про допит свідків, які мешкають у м. Хабаровську, виконано не було.

15. 4 листопада 1998 року слідчий виніс постанову про призначення експертизи для визначення, чи був готовий літак для польоту.

16. 25 грудня 1998 року слідчий повідомив заявника про закінчення досудового слідства. З цього часу до 1 липня 1999 року заявник та його співучасник пан І. мали доступ до матеріалів справи.

17. 20 квітня 1999 року заявнику пред'явили додаткове обвинувачення у зловживанні владою.

18. 1 липня 1999 року Харківська обласна прокуратура затвердила обвинувальний висновок та направила справу до Київського суду.

19. Протягом періоду до 5 липня 1999 року суд провів 20 судових засідань, розглянув декілька клопотань заявника, пана І. та підприємства, яке придбало літак та яке було залучено до розгляду справи у якості цивільного позивача. Протягом періоду з 15 та 22 червня 2001 року провадження було зупинено в зв'язку з хворобою заявника.

20. 6 липня 2001 року Київський суд повернув справу в певній частині на додаткове розслідування. Заявник оскаржив цю ухвалу. 22 січня 2002 року Апеляційний суд Харківської області (далі - Апеляційний суд) відхилив скаргу заявника.

21. 18 лютого 2002 року Київський суд вирішив, що частина справи, яка залишилась в суді, також потребує додаткового розслідування.

22. 22 квітня 2002 року обвинувачення заявника було змінено відповідно до нового Кримінального кодексу, який вступив в силу з 1 вересня 2001 року.

23. 26 квітня 2002 року слідчий закінчив досудове розслідування та надав заявнику та його співучаснику доступ до матеріалів справи. 12 липня 2002 року справу та обвинувальний висновок було направлено до Червонозаводського районного суду м. Харкова (далі - Червонозаводський суд). Суддя призначив попереднє засіданні у справі на 22 серпня 2002 року. Попереднє засідання було перенесено на 11 вересня 2002 в зв'язку з хворобою пана І.

24. 11 вересня 2002 року Червонозаводський суд вирішив призначити справу до судового розгляду та визначив, що 28 жовтня 2002 року відбудеться перше судове засідання.

25. Протягом періоду з жовтня 2002 року по листопад 2003 року суд провід три судових засідання. Вісім засідань, призначених на цей період, було відкладено в зв'язку з неявками слідчого або прокурора. Двічі судові засідання були відкладені в зв'язку з хворобою судді та святковим днем. Двічі судові засідання відкладались в зв'язку з неявкою пана І. та заявника.

26. Протягом періоду з грудня 2003 року по червень 2004 року провадження було затримано в зв'язку з тим, що органи влади не змогли забезпечити присутність у судових засіданнях свідків, які проживали не в м. Харкові.

27. Протягом періоду з 15 червня до 13 жовтня 2004 року суд провів чотирнадцять судових засідань.

28. 13 жовтня 2004 року Червонозаводський суд визнав заявника невинуватим в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину. Прокурор та заявник оскаржили цей вирок. Заявник стверджував, що він не винен в зв'язку з відсутністю злочину, а не в зв'язку з тим, що в його діях відсутні ознаки злочину. Цивільний позивач також подав апеляційну скаргу.

29. 31 березня 2005 року Апеляційний суд прийняв рішення не розглядати скаргу прокурора, оскільки вона не була підписана прокурором, який приймав участь у справі заявника у суді першої інстанції. Апеляційні скарги заявника та цивільного позивача були відхилені як необґрунтовані. Ті ж сторони подали касаційні скарги.

30. 11 квітня 2006 року Верховний Суд скасував ухвалу від 31 березня 2005 року та повернув справу на новий розгляд до Апеляційного суду, визнавши, що відмова Апеляційного суду у розгляді скарги прокурора була необґрунтованою.

31. 1 серпня 2006 року Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок від 13 жовтня 2004 року та направив справу до Харківської обласної прокуратури для додаткового досудового слідства.

32. З 23 січня 1997 року заявник подав сімнадцять скарг до органів прокуратури, оскаржуючи слідчі дії у кримінальному провадженні.

33. Розслідування справи заявника досі триває.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

34. Заявник скаржився, що тривалість провадження не сумісна з вимогою "розумного строку", який передбачено п. 1 статті 6 Конвенції. Ця стаття у відповідних частинах передбачає наступне:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

А. Щодо прийнятності

1. Стверджувана несправедливість провадження

35. Оскільки заявник скаржиться на несправедливість кримінального провадження, розпочатого проти нього, Суд зазначає, що скарга заявника є передчасною, оскільки провадження, яке розглядається, досі триває. Таким чином, Суд відхиляє цю скаргу відповідно до п. 4 статті 35 Конвенції.

2. Тривалість провадження

а. Статус жертви заявника

36. Уряд стверджував, що заявник не може вважатися жертвою порушень Конвенції, які, як стверджується, мали місце протягом провадження, оскільки його було визнано невинуватим.

37. Заявник не погодився з аргументами Уряду.

38. Суд зазначає, що вирок, відповідно до якого заявника було визнано невинуватим, було скасовано в результаті розгляду апеляційної скарги, а кримінальне провадження проти заявника досі триває. В будь-якому випадку визнання невинуватості само по собі не позбавляє особу статусу жертви, коли розглядається надмірна тривалість (див. рішення у справі "Кобцев проти України" (Kobtcev v. Ukraine) від 4 квітня 2006 року, заява N 7324/02, п. 44 з посиланнями).

39. Відповідно Суд відхиляє це заперечення.

б. Вичерпання національних засобів захисту

40. Уряд стверджував, що кожна дія слідчих у справі заявника, яка, як стверджується, затягувала провадження, могла б бути оскаржена заявником до суду або вищестоящих органів прокуратури. Уряд також зазначив, що заявник мав право вимагати відшкодування шкоди за надмірну тривалість провадження відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". Стаття 2 цього Закону передбачає право на відшкодування шкоди у випадку постановлення виправдувального вироку суду або інших визначених випадках.

41. Заявник стверджував про неефективність цих засобів захисту у його справі.

42. Суд зазначає, що Закон від 1994 року передбачає право на відшкодування шкоди тільки у випадку закінчення провадження. Оскільки кримінальне провадження проти заявника досі триває, він не має права на звернення за відшкодуванням на підставі цього Закону.

43. Щодо можливості заявника оскаржити дії слідчих до вищестоящих органів прокуратури або суду, Суд зазначає, що у декількох попередніх справах він визнав ці засоби неефективними, оскільки Уряд не продемонстрував, яким чином використання цих засобів могло б усунути затримки у розслідуванні справи (див. рішення у справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, пп. 62-63, заява N 66561/01, та рішення у вищевказаній справі "Кобцев проти України", п. 49). Суд не знаходить жодної підстави дійти іншого висновку у цій справі. Відповідно він відхиляє це заперечення.

в. Шестимісячний строк

44. Уряд стверджував, що шестимісячний строк, передбачений п. 1 статті 35 Конвенції, почався 1 грудня 1997 року, коли Київський суд повернув справу на додаткове розслідування.

45. Заявник не погодися з цим аргументом.

46. Коли 1 грудня 1997 року справу було повернуто, обґрунтованість обвинувачення, висунутого проти заявника, не було остаточно встановлено. Насправді, обґрунтованість кримінального обвинувачення проти заявника досі остаточно не встановлено. Відповідно шестимісячний строк не почався за вказаною Урядом датою та взагалі ще не почався (див. рішення у справі "Антоненков та інші проти України" (Antonenkov and Others v. Ukraine) від 22 листопада 2005 року, заява N 14183/02, пп. 33 та 34).

Відповідно це заперечення також відхиляється.

г. Загальний висновок

47. Суд зазначає, що скарга заявника не є явно необґрунтованою. Він далі зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Таким чином, вона має бути визнана прийнятною.

Б. Щодо суті

1. Період, який береться до уваги

48. Період, який має братися до уваги, починається тільки з 11 вересня 1997 року, коли Україна визнала право кожного на звернення до Суду. До цієї дати провадження тривало приблизно один рік. Період, який має братися до уваги, досі не закінчився. Таким чином, він триває більш ніж дев'ять років, протягом яких справа розглядалась судами трьох інстанцій. На даний час справа розслідується слідчим.

2. Розумність тривалості провадження

49. Суд нагадує, що "розумність" тривалості провадження встановлюється відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника (див., серед багатьох інших, Pellisier and Sassi v. France [GC], N 25444/94, п. 67, ECHR 1999-I).

50. Уряд стверджував, що справа була дещо ускладненою. Зокрема, Уряд посилався на те, що справа стосувалась контрабанди об'єкта особливої цінності; злочин, у вчиненні якого обвинувачувався заявник, мав міжнародний характер; у провадженні приймали участь два підозрюваних, яких обвинувачували у вчиненні декількох злочинів; існувала необхідність проведення експертизи та допиту сорока свідків. Щодо цього заявник не надав своїх коментарів.

51. Суд зазначає, що правові питання не можуть вважатись особливо складними. Також залучення декількох підозрюваних не може бути ускладненням для суб'єктів владних повноважень. Необхідність допитати певну кількість свідків, деякі з яких проживають за кордоном, та необхідність призначити експертизу може ускладнити справу. Проте всі ці обставини стосуються періоду до або протягом 1998 року, а провадження після цього тривало ще більш ніж вісім років.

52. Що стосується поведінки заявника, Уряд зазначив, що провадження зупинялось чотири рази в зв'язку з хворобою заявника та його співучасника. Уряд також зазначив, що протягом провадження заявник ознайомлювався зі справою загалом 179 днів, а також він подавав ряд клопотань та скарг, оскаржуючи різні рішення правоохоронних органів та судів. Заявник не погодився з цими аргументами.

53. Суд зазначає, що затримка провадження протягом семи днів у червні 2001 року, коли заявник хворів, не може вважатись такою, що мала переважний вплив на загальну тривалість провадження. Щодо періодів, протягом яких заявник ознайомлювався з матеріалами справи, а також щодо його скарг до вищестоящих органів прокуратури та суду, Суд зауважує, що заявника не можна звинувачувати у реалізації своїх процесуальних прав (див. рішення у справі Yorgiyadis v. Turkey, заява N 48057/99, від 19 жовтня 2004 року, п. 32).

54. Щодо поведінки національних органів, Суд зазначає, що неодноразові повернення справи на додаткове розслідування до правоохоронних органів були головною причиною надмірної тривалості провадження. Більше того, протягом періоду з вересня 2002 року по червень 2004 року суд провів лише три судових засідання, всі ж інші було відкладено в більшості в зв'язку з поведінкою суб'єктів владних повноважень.

55. Суд вже визнавав порушення п. 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушували питання, аналогічні питанням цієї справи (див., наприклад, рішення у справі Frydlender v. France (заява N 30979/96, п. 43 ЄСПЛ 2000-VII), рішення у вищевказаній справі Antonenkov v. Ukraine (пп. 45-46), рішення у справі Vchev v. Bulgaria (заява N 42987/98, п. 96, ЄСПЛ 2004-VIII (витяги), та рішення у справі Pavlyulynets v. Ukraine (заява N 70767/01, п. 51, від 6 вересня 2005 року).

56. Розглянувши всі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не представив жодного факту чи аргументу, здатного переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Приймаючи до уваги свою прецедентну практику щодо цього питання, Суд вважає, що у цій справі загальна тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

57. Відповідно у цій справі п. 1 статті 6 було порушено.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

58. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

59. Заявник вимагав 1 600 0000 євро на відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди.

60. Уряд не виклав своїх коментарів щодо цього.

61. Суд не вбачає причинного зв'язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою. Таким чином, він відхиляє цю вимогу. Однак Суд присуджує заявнику 2800 євро як відшкодування нематеріальної шкоди.

Б. Витрати

62. Заявник не надав окремої вимоги щодо відшкодування витрат. Відповідно Суд нічого не присуджує.

В. Пеня

63. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Оголошує скаргу щодо надмірної тривалості провадження прийнятною та решту заяви - неприйнятною.

2. Вирішує, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику 2800 євро (дві тисячі вісімсот євро) як відшкодування нематеріальної шкоди та витрат. Ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із заявника;

(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

4. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції;

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 липня 2007 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.