ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Макаренко проти України"
(Заява N 43482/02)
| Страсбург, 1 лютого 2007 року |
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Макаренко проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,
п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),
п. В.Буткевич (V.Butkevych),
пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),
п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),
пані Р.Ягер (R.Jaeger),
п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,
та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення в нарадчій кімнаті 8 січня 2007 року,
виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена проти України за заявою (N 43482/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянами України п. Василем Миколайовичем Макаренком та пані Світланою Вікторівною Макаренко (далі - заявники) 25 вересня 2001 року.
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим. Заявників представляв п. О.Стахєєв, адвокат, що практикує у м. Кіровограді, Україна.
3. 13 грудня 2005 року Суд вирішив направити на розгляд Уряду скарги заявників відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу щодо невиконання рішення, винесеного на користь заявників. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно.
ФАКТИ
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявники 1966 та 1968 року народження відповідно і проживають в с. Красновершка Кіровоградської області, Україна.
5. У січні 1995 року заявники придбали будинок у КСП "Світанок". Вони проживали в ньому з двома неповнолітніми дітьми до серпня 1996 року.
6. У серпні 1996 року, повернувшись з відпустки, заявники виявили, що в їх будинку проживає працівник правоохоронних органів пан С. Він повідомив, що договір про купівлю будинку визнаний нотаріусом недійсним. Все майно заявників було переміщено до складу підприємства "Світанок".
7. У березні 1997 року заявники звернулись з позовом проти нотаріуса до Компаніївського районного суду. 17 листопада 1997 року суд скасував документ, яким нотаріус визнав договір купівлі-продажу недійсним.
8. 18 лютого 1998 року заявники звернулись з іншим позовом до цього ж суду проти пана С., КСП "Світанок" та нотаріуса з проханням виселити пана С. з їх будинку та вимагали 10 000 грн на відшкодування нематеріальної шкоди. В невизначену дату заявники подали ще одну скаргу проти підприємства "Світанок", вимагаючи 8063 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 40 000 грн нематеріальної шкоди.
9. У квітні 1998 року КСП "Світанок" звернулось з позовом до Компаніївського районного суду, оскаржуючи законність договору купівлі-продажу будинку.
10. 14 квітня 1998 року суд зупинив провадження у справі заявників про виселення до вирішення питання про законність угоди купівлі-продажу будинку.
11. У червні 1998 року весільне фото, лампа, умивальник та деякі інші дрібні речі, які було передано на склад "Світанку", було повернено заявникам.
12. 15 грудня 1998 року суд визнав договір купівлі-продажу недійсним. Заявники оскаржили це рішення і вимагали передати їх справу до іншого суду. 1 квітня 1999 року Кіровоградський обласний суд скасував рішення від 15 грудня 1998 року і направив справу на новий розгляд до Кіровоградського районного суду.
13. 13 грудня 1999 року заявники звернулись до голови Кіровоградського обласного суду з клопотанням про передачу їх справи про виселення до іншого суду. Їх клопотання було задоволено.
14. 2 березня 2000 року Кіровоградський районний суд вирішив об'єднати справи про виселення і про встановлення законності договору купівлі-продажу.
15. 24 жовтня 2001 року суд роз'єднав справи і відмовився розглядати питання про законність договору купівлі-продажу, оскільки представник підприємства "Світанок" двічі не з'явився на судове засідання.
16. У червні 2002 року будинок, частково занедбаний, було повернено заявникам.
17. У липні 2002 року та березні 2004 року заявники подавали додаткові скарги, вимагаючи відшкодування витрат на ремонт будинку та виплати 20 544,00 грн і 60 000 грн на відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди відповідно.
18. 16 липня 2002 року суд ухвалив провести технічну експертизу будинку заявників. Експерт стверджував, що отримав ухвалу суду 7 жовтня 2003 року.
19. 17 грудня 2003 року експерт провів огляд. Він зробив висновок про неможливість проживання в будинку, який потребував значного ремонту. Вартість такого ремонту було встановлено.
20. 8 червня 2004 року Кіровоградський районний суд частково задовольнив вимоги заявників і присудив кожному із заявників по 7500,50 грн (1) на відшкодування матеріальної шкоди, 20 000 грн (2) на відшкодування нематеріальної шкоди та 670 грн (3) судових витрат. Заявники не оскаржували це рішення.
----------------
(1) Приблизно 1176,56 євро.
(2) Приблизно 3137,28 євро.
(3) Приблизно 105 євро.
21. Заявники отримали деякі кошти і майно на виконання рішення, винесеного на їх користь, однак у значній частині рішення залишається невиконаним.
ЩОДО ПРАВА
I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
22. Заявники скаржились відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції на несправедливий розгляд справи та тривалість проваджень у цивільній справі. Заявники також скаржились відповідно до цієї ж статті на невиконання рішення від 8 червня 2004 року, винесеного на їх користь.
Дана стаття у відповідних частинах передбачає:
Пункт 1 статті 6
"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...".
А. Щодо прийнятності
1. Справедливий розгляд справи
23. Заявники скаржились на несправедливість та результат провадження. Суд зазначає, що заявники не оскаржили рішення Кіровоградського районного суду від 8 червня 2004 року і, таким чином, не вичерпали, як того вимагає пункт 1 статті 35 Конвенції, всіх засобів правового захисту, до яких вони мали доступ згідно з українським законодавством. Ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції.
2. Тривалість проваджень
24. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності скарг заявників.
25. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Він далі зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Відповідно вони мають бути визнані прийнятними.
3. Невиконання рішення від 8 червня 2004 року
26. Уряд стверджував, що право заявників на виконання рішення, винесеного на їх користь, ніколи не ставилось під сумнів. Уряд наголосив, що виконавча служба здійснила всі необхідні дії, в результаті яких рішення, винесене на користь заявників, було частково виконане.
27. Заявники не погодились.
28. Суд зазначає, що держава не може бути відповідальною за відсутність коштів у приватної компанії і її відповідальність поширюється не далі як на дії державних органів під час виконавчого провадження (див. "Шестаков проти Росії" (ухвала), N 48757/99, від 18 червня 2002 року).
29. Суд нагадує, що у подібних випадках він вже встановлював, що українське законодавство забезпечує можливість оскаржити до судів незаконність дій чи бездіяльність державної виконавчої служби у виконавчих провадженнях та вимагати відшкодування за затримки у виплаті присуджених сум (див., наприклад, "Кукта проти України" (ухвала), N 19443/03, від 22 листопада 2005 року). У цій справі заявники не скаржились до національних судів на бездіяльність виконавчої служби та не вимагали відшкодування за стверджувану бездіяльність виконавців. Заявники, таким чином, не можуть вважатись як такі, що вичерпали національні засоби правового захисту, до яких вони мали доступ згідно з українським законодавством.
Б. Щодо суті
30. Уряд не надав зауважень щодо суті скарги заявників на тривалість проваджень.
31. Суд нагадує, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявнику цьому спорі (див., серед багатьох інших, "Frydlender v. France" [GC], N 30979/96, п. 43, ЕСПЛ 2000-VII).
1. Період, що стосується справи
32. Суд зазначає, що провадження у справі тривали з 18 лютого 1998 року до 8 червня 2004 року, коли було винесено остаточне рішення у справі заявників. Отже, загальна тривалість проваджень становить шість років, три місяці та двадцять днів.
2. Складність справи
33. У цій справі національний суд мав визначити, чи проживав пан С. у будинку заявників на законних підставах, і якщо ні, то яка компенсація, у разі необхідності, має бути призначена заявникам. Дійсно, дві справи були порушені окремо і характер вимог змінювався з розвитком обставин. Однак предметом справи залишалось чітке питання відповідальності та наслідків стверджуваного незаконного заселення будинку. Суд робить висновок про те, що предмет спору не може вважатись особливо складним.
3. Який інтерес мав заявник
34. Заявники вимагали виселити пана С. з їх будинку. Під час розгляду їх справи у суді заявники та двоє неповнолітніх дітей не мали приміщення для проживання і були змушені винаймати квартиру. Навіть після повернення їм будинку заявники не могли проживати в ньому, оскільки він був частково занедбаний і питання відшкодування матеріальної шкоди ще не було вирішено.
35. Суд, таким чином, вважає, що справа беззаперечно була важливою для заявників, а їх інтерес вимагав швидкого винесення рішення щодо їх скарг.
4. Поведінка заявників
36. Суд робить висновок про те, що поведінка заявників суттєво не вплинула на тривалість проваджень. Заявники справді неодноразово змінювали свої вимоги, але це було необхідним у зв'язку зі змінами ситуації заявників під час розгляду їх справи у судах.
5. Поведінка національних органів
37. Суд нагадує, що завдання національних судів полягає в тому, щоб провадження у справах здійснювались у швидкий та ефективний спосіб ("Дульський проти України", N 61679/00, п. 86, рішення від 1 червня 2006 року). Однак, на думку Суду, національні суди не діяли належним чином, зважаючи на ситуацію заявників.
38. Загалом, беручи до уваги обставини цієї справи, загальну тривалість проваджень в суді першої інстанції, яка становила шість років, три місяці та двадцять днів, Суд вважає, що тривалість провадження була надмірною і не відповідала вимозі "розумного строку".
39. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6.
II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ
40. Заявники скаржились відповідно до статті 1 Першого протоколу на порушення їх майнових прав в результаті конфіскації їх будинку та іншого майна і невиконання рішення від 8 червня 2004 року. Дана стаття в відповідних частинах передбачає:
Стаття 1 Першого протоколу
"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів...".
41. Беручи до уваги висновки відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції щодо невиконання рішення, винесеного на користь заявників (див пп. 28-29), та допускаючи, що держава була відповідальна за будь-яке втручання у право заявників на володіння майном, Суд робить висновок про те, що ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пунктів 1, 3 та 4 статті 35 Конвенції.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
43. Заявники вимагали 5553 грн (1) на відшкодування матеріальної шкоди та 40 000 грн (2) кожному на відшкодування нематеріальної шкоди.
----------------
(1) Приблизно 916 євро.
(2) Приблизно 6600 євро.
44. Уряд стверджував, що заявники не надали документів на підтвердження їх вимог щодо матеріальної шкоди, а також, що їх вимога щодо нематеріальної шкоди надмірна і необґрунтована.
45. Суд не вбачає причинного зв'язку між встановленим порушенням і матеріальною шкодою, яку вимагали заявники. Таким чином, він відхиляє цю вимогу. Однак Суд вважає, що заявники зазнали нематеріальної шкоди у зв'язку з надмірною тривалістю цивільного провадження. Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, присуджує заявникам суму в розмірі 2400 євро кожному на відшкодування нематеріальної шкоди.
Б. Витрати
46. Заявники не надали жодних вимог стосовно компенсації судових витрат. Таким чином, Суд нічого не присуджує.
В. Пеня
47. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу заявників відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості проваджень у цивільній справі прийнятною, решту скарг неприйнятними;
3. Постановляє, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити кожному заявнику по 2400 євро (дві тисячі чотириста євро) компенсації моральної шкоди, ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначеної суми;
(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
4. Відхиляє решту вимог заявників стосовно справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 1 лютого 2007 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.
| Секретар Голова | К.Вестердік (C.Westerdiek) П.Лоренцен (P.Lorenzen) |