Справа "Гриша проти України" (Заява N 1535/03)

Рішення набуває чинності відповідно до умов, визначених п. 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редагуванню.

У справі "Гриша проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego), судді,

і пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 10 липня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 1535/03), поданою до Суду згідно зі статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Гриша Анатолієм Федоровичем (далі - заявник) 9 листопада 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені: пані В.Лутковська і п. Ю.Зайцев.

3. 23 листопада 2004 року Суд вирішив надіслати на комунікацію з Урядом матеріали щодо заяви про порушення п. 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу щодо невиконання судових рішень на користь заявника. Відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив, що прийнятність та суть скарги розглядатимуться разом.

4. 1 квітня 2006 року дану справу було передано на розгляд нещодавно створеній п'ятій секції (п. 5 правила 25 та п. 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, 1939 року народження, проживає у місті Новогродівка Донецької області, Україна.

6. У 2000 і 2001 роках заявник звертався до Новогродівського міського суду Донецької області з позовом до державного підприємства "Шахта 1/3 Новогродівська" про стягнення компенсації за шкоду, завдану його здоров'ю.

7. 4 жовтня 2000 року суд присудив заявнику 9999,90 грн як згадану компенсацію.

8. Рішенням від 10 липня 2001 року той самий суд присудив заявнику 32156,50 грн (1) як компенсацію шкоди, завданої його здоров'ю.

(1) Що на той час складало приблизно 7056 ЄВРО.

9. У жовтні 2001 року заявник подав позов до Новогродівського міського суду Донецької області проти відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції у зв'язку з невиконанням судових рішень, винесених на його користь. 19 грудня 2001 року міський суд відхилив цей позов, не знайшовши вини у діях відділу виконавчої служби. 8 квітня 2002 року апеляційний суд Донецької області залишив рішення суду першої інстанції без змін. 6 серпня 2002 року суддя Новогродівського місцевого суду не прийняв до розгляду апеляційну скаргу заявника на це рішення, оскільки закінчився передбачений законом строк її подачі.

10. У лютому 2003 року "Шахту 1/3 Новогродівська" було реорганізовано, і як структурний підрозділ вона ввійшла до складу державного підприємства "Селидіввугілля". Оскільки це підприємство набуло статусу боржника, то виконавче провадження було направлене до відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції.

11. Заявник подав позов до Селидівського міського суду Донецької області проти відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої невиконанням судових рішень, винесених на його користь. 27 грудня 2004 року суд відхилив позов заявника. 11 березня 2005 року апеляційний суд Донецької області залишив рішення суду першої інстанції без змін. Заявник оскаржив це рішення. Розгляд справи досі триває.

12. Уряд повідомив Суд про те, що заявнику було сплачено 25779,64 грн; залишок суми, призначеної заявнику судом, виплачено не було.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Відповідне національне законодавство наведено в судовому рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пп. 17-22, 26 квітня 2005 року).

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ ЗАЯВИ

А. Стверджуване порушення п. 1 ст. 2 Конвенції

14. Заявник скаржився на те, що невиконанням рішень було порушене його право на життя, передбачене п. 1 ст. 2 Конвенції, і знижено рівень його життя. Суд нагадує свою прецедентну практику в тому сенсі, що ні ст. 2, ні інші положення Конвенції не можуть тлумачитись як такі, що гарантують право особі обіймати певний рівень життя (див. рішення від 20 квітня 1999 року у справі "Wasilewski v. Poland", заява N 32734/96). Більше того, заявником не було доведено, що він настільки постраждав від такої бідності, що це завдало ризику його життю (див. ухвалу у справі "Сокур проти України" від 26 листопада 2002 року, заява N 29439/02). З цього випливає, що ця скарга є несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції та має бути відхилена відповідно до пп. 3 та 4 ст. 35 Конвенції.

Б. Стверджуване порушення п. 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу

15. Заявник скаржився на тривалість виконання судових рішень, винесених на його користь. Він посилався на п. 1 статті 6 Конвенції і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Ці статті, наскільки це має відношення до справи, передбачають:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

16. Уряд не надав жодних заперечень щодо прийнятності скарг, наданих заявником.

17. Суд дійшов висновку, що скарга заявника щодо порушення п. 1 статті 6 Конвенції стосовно тривалості виконання судових рішень Новогродівського міського суду не є очевидно необґрунтованою, як це передбачається п. 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначив, що скарга не є неприйнятною до розгляду за будь-яких інших підстав. Таким чином, її слід вважати прийнятною. З тих самих причин скарга заявника щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції не може вважатися неприйнятною.

II. ЩОДО СУТІ ЗАЯВИ

18. Уряд зазначив, що відповідальність держави у цій ситуації обмежувалась організацією та належним здійсненням виконавчого провадження і що тривалість виконання була спричинена тяжким фінансовим станом боржника та кризою в енергетичній галузі України в цілому. Уряд заявив, що виконавчою службою було вжито всіх необхідних заходів для виконання рішення суду і їй не може ставитися у вину тривалість такого виконання. Правомірність дій щодо виконання судового рішення в цій справі було підтверджено національними судами. Уряд заявив, що держава не може вважатися відповідальною за борги її підприємств і що держава щорічно виділяє значні кошти з державного бюджету на часткову виплату грошової допомоги для погашення частини боргу з одноразової допомоги та інших компенсаційних виплат робітникам видобувної галузі.

19. Заявник не погодився з цим.

20. Суд зауважив, що судове рішення, ухвалене на користь заявника, не виконувалось більше п'яти років і дев'яти місяців.

21. Суд нагадує, що вже було встановлено порушення п. 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу в аналогічних справах (див. вищезгадані справи "Сокур проти України", пп. 30-37, та "Шмалько проти України", пп. 55-57).

22. Вивчивши всі надані йому матеріали, Суд приходить до висновку, що Уряд не надав жодних фактів або аргументів, які надали б можливість Суду дійти іншого висновку в цій справі.

23. Таким чином, у цій справі було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

24. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

25. Заявник просив сплатити 56235 ЄВРО як матеріальну і моральну шкоду.

26. Уряд зазначив, що заявник не обґрунтував заявлену суму компенсації.

27. Суд не встановив причинного зв'язку між встановленим порушенням та стверджуваною шкодою. У зв'язку з цим Суд відхилив цю вимогу.

28. Проте, оскільки судові рішення на користь заявника не були виконані у повному обсязі (див. п. 12), Суд вирішив, що якщо Уряд виплатить заявнику залишок призначеної йому судом компенсації, це буде вважатися остаточним врегулюванням скарги щодо матеріальної шкоди заявника.

29. Суд дійшов висновку, що заявнику було завдано моральної шкоди, і призначив виплату йому відповідної компенсації в розмірі 2300 ЄВРО.

Б. Судові витрати

30. Заявник не заявив жодних вимог з цього приводу у встановлений строк, і, таким чином, Суд не призначає компенсації в цьому зв'язку.

В. Пеня

31. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує скаргу щодо порушення п. 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу прийнятною, а в іншій частині неприйнятною;

2. Вирішує, що у цій справі було порушення п. 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Вирішує, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику заборгованість за рішенням суду, яка досі йому належить, та 2300 (дві тисячі триста) ЄВРО як відшкодування моральної шкоди;

(б) зазначена сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, а також держава-відповідач має сплатити суму будь-якого податку, який може бути стягнутий з заявника;

(в) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названі суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсотки;

5. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено у письмовій формі 10 серпня 2006 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.