Справа "Яворська проти України" (Заява N 20745/02)

Це рішення стає остаточним за обставин, зазначених у п.2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Яворська проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego), судді,

і пані К.Вестердік, Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 10 липня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийнято того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 20745/02), поданою до Суду громадянкою України Поліною Лаврентіївною Яворською (далі - заявниця) 24 квітня 2002 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Зоряною Бортновською, пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 2 червня 2004 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Урядові. Суд відповідно до п. 3 статті 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.

4. 1 квітня 2006 року цю справу було передано на розгляд новоствореній п'ятій секції (п. 5 правила 25, п. 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилася в 1941 році та проживає в селищі Гродівка Донецької області.

6. Заявниця подала позов до Новогродівського міського суду Донецької області проти державного підприємства "Шахта 1/3 Новогродівська", вимагаючи стягнення заборгованості по заробітній платі та іншим виплатам.

7. 2 серпня 2001 року Новогродівський міський суд виніс рішення на користь заявниці та присудив їй 2048 грн 73 коп. 13 вересня 2001 року відділом державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження.

8. У листопаді 2001 року заявниця звернулася зі скаргою до Новогродівського міського суду на бездіяльність державного виконавця. 23 листопада 2001 року суд відмовив у задоволенні скарги заявниці у зв'язку з її необґрунтованістю. Суд встановив, що державним виконавцем було вжито всіх заходів для виконання рішення суду від 2 серпня 2001 року. Проте ухвалами господарського суду Донецької області було заборонено відділу державної виконавчої служби вчиняти будь-які дії щодо реалізації майнових активів шахти в зв'язку з процедурою банкрутства шахти.

9. 11 лютого 2002 року Апеляційний суд Донецької області залишив без змін рішення суду першої інстанції від 23 листопада 2001 року. Заявниця подала касаційну скаргу до Верховного Суду України. Сторони не надали інформації щодо результатів судового розгляду.

10. У серпні 2004 року судове рішення, винесене на користь заявниці, було повністю виконано.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство наведено у судовому рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пп. 17-22, 26 квітня 2005 року).

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

А. Скарга щодо порушення п. 1 статті 2 і п. 1 статті 4 Конвенції

12. Заявниця скаржилась на той факт, що дана ситуація порушує її право на життя відповідно до п. 1 статті 2 Конвенції, приймаючи до уваги її низький рівень життя. Суд нагадує, що відповідно до прецедентної практики ні стаття 2, ні будь-які інші положення Конвенції як такі не надають особі право на певний рівень життя (див. справу "Васілєвскій проти Польщі", заява N 32734/96, рішення від 20.04.1999). Більше того, заявниця не показала, що вона перебувала у таких злиднях, за яких її життя піддавалось ризику. Це значить, що ця скарга не відповідає принципу ratione materiae відповідно до положень Конвенції і повинна бути відхилена відповідно до пп. 3 та 4 статті 35 Конвенції.

13. Заявниця також скаржилась на порушення п. 1 статті 4 Конвенції, посилаючись на те, що вона була вимушена працювати, не отримуючи оплати за свою працю. Суд зауважив, що заявниця виконувала свою роботу добровільно і її право на оплату праці ніколи не заперечувалось. Таким чином, даний спір порушував питання суспільних прав і обов'язків, але не виявляв жодних ознак рабської, примусової або обов'язкової праці, як це визначається положеннями даної статті (див. вищезгадану справу "Сокур проти України". За цих обставин Суд вирішив, що ця частина заяви повинна бути відхилена як очевидно необґрунтована, що визначається пп. 3 і 4 статті 35 Конвенції.

Б. Скарги щодо порушення п. 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу

14. Заявниця скаржилась на тривалість виконання судового рішення, винесеного на її користь. Вона посилалась на п. 1 статті 6 Конвенції і статтю 1 Першого протоколу. Ці статті у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

15. Уряд висунув заперечення щодо статусу жертви заявниці, які є аналогічними до тих, що вже були відхилені Судом (див. справу "Шмалько проти України", заява N 60750/00, пп. 30-34, рішення від 20 липня 2004 року). Суд вирішив, що дане заперечення слід відхилити з тих же причин.

16. Суд дійшов висновку, що скарга заявниці щодо порушення п. 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості виконання рішення Новогродівського міського суду не є очевидно необгрунтованою, як це визначається п. 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначив, що заява не є неприйнятною і з будь-яких інших підстав. Таким чином, її слід вважати прийнятною. З цих же причин скарга заявниці щодо порушення статті 1 Першого протоколу не може вважатися неприйнятною.

II. ЩОДО СУТІ

17. Уряд заявив, що судове рішення, винесене на користь заявниці, було повністю виконано. Уряд також зазначив, що відповідальність держави в цій ситуації була зведена до організації та належного проведення виконавчого провадження і що його тривалість була спричинена тяжким фінансовим станом боржника та кризою в енергетичній галузі України в цілому. Уряд заявив, що виконавчою службою було вжито всіх необхідних заходів для виконання рішення суду і їй не може ставитися в вину тривалість такого виконання. Правомірність дій щодо виконання судового рішення в цій справі було підтверджено національними судами. Уряд заявив, що держава не може вважатися відповідальною за борги її підприємств і що держава щорічно виділяє значні кошти з державного бюджету на часткову виплату грошової допомоги з непрацездатності та інших компенсаційних платежів працівникам видобувної галузі.

18. Заявниця не погодилась.

19. Суд зауважив, що судове рішення, винесене на користь заявниці, не виконувалось протягом трьох років.

20. Суд нагадує, що вже було встановлено порушення п. 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу в аналогічних справах (див. вищезгадані справи "Сокур проти України", пп. 30-37, та "Шмалько проти України", пп. 55-57).

21. Вивчивши всі надані йому матеріали, Суд приходить до висновку, що Уряд не представив жодних фактів або аргументів, що надали б можливість Суду дійти іншого висновку в цій справі.

22. Таким чином, в цій справі було порушення п. 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

23. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

24. Заявниця вимагала виплатити їй суму в розмірі 4315 ЄВРО як компенсацію матеріальної та моральної шкоди.

25. Уряд зазначив, що заявниця не обґрунтувала заявлену суму.

26. Суд не виявив причинного зв'язку між встановленим порушенням та стверджуваною шкодою. У зв'язку з цим Суд відхилив цю вимогу. Проте Суд дійшов висновку, що заявниці було завдано моральну шкоду, і призначив виплату їй відповідної компенсації в розмірі 800 ЄВРО.

Б. Судові витрати

27. Заявниця не заявила жодних вимог з цього приводу у встановлений строк, і, таким чином, Суд не призначає компенсації в цьому зв'язку.

В. Пеня

28. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, дорівнює граничній позичковій ставці (marginal lending rate) Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Проголошує скаргу щодо порушення п. 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу прийнятною, а в іншій частині неприйнятною;

2. Вирішує, що у цій справі було порушення п. 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Вирішує, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявниці 800 ЄВРО (вісімсот ЄВРО) як відшкодування моральної шкоди;

(б) зазначена сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс держава-відповідач має сплатити суму будь-якого податку, який може бути стягнутий з заявниці;

(в) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названі суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;

5. Відхиляє інші вимоги заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено в письмовій формі 10 серпня 2005 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.