Консульська конвенція між Україною та Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією

Україна та Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамагирія (далі - Договірні Сторони),

керуючись бажанням розвивати дружні відносини на основі поваги принципів державного суверенітету, незалежності, невтручання у внутрішні справи, рівноправ'я, взаємної вигоди,

керуючись бажанням упорядкувати консульські зносини, визначити права, привілеї та імунітети консульських установ та їх працівників, сприяти захисту їх інтересів, а також інтересів фізичних та юридичних осіб двох держав на розвиток Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року,

домовилися про наступне:

У цій Конвенції наведені нижче терміни мають таке значення:

1. "консульська установа" означає будь-яке генеральне консульство, консульство, віце-консульство або консульське агентство;

2. "консульський округ" означає район, відведений консульській установі для виконання консульських функцій;

3. "глава консульської установи" означає особу, якій доручено діяти в цій якості;

4. "консульська посадова особа" означає будь-яку особу, включаючи главу консульської установи, якій доручено виконання консульських функцій;

5. "консульський службовець" означає будь-яку особу, яка виконує адміністративні або технічні обов'язки у консульській установі;

6. "працівник обслуговуючого персоналу" означає будь-яку особу, яка виконує обов'язки по господарському обслуговуванню консульської установи;

7. "працівники консульської установи" означає консульських посадових осіб, консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу;

8. "приватний домашній працівник" означає будь-яку особу, яка перебуває виключно на приватній службі працівника консульської установи;

9. "член сім'ї" означає дружину (чоловіка), дітей та батьків консульської посадової особи або консульського службовця, які мешкають разом з ним та знаходяться на його утриманні;

10. "консульські приміщення" означає будинки або частини будинків і земельні ділянки, що відносяться до них, які використовуються виключно для цілей консульської установи, в тому числі резиденція глави консульської установи, незалежно від того, чиєю власністю вони є;

11. "консульські архіви" охоплюють всі папери, документи, кореспонденцію, книги, фільми, технічні засоби накопичення, зберігання і використання інформації, реєстри консульської установи разом з шифрами, кодами, картотеками і будь-якими предметами обстановки, призначеними для забезпечення їх охорони і зберігання;

12. "офіційна кореспонденція" означає всю кореспонденцію, пов'язану з консульською установою та її роботою;

13. "громадянин акредитуючої держави" означає будь-яку фізичну особу, яка має громадянство акредитуючої держави згідно її законодавства;

14. "юридичні особи" означає установи, які були засновані згідно із законодавством акредитуючої держави і мають відповідну реєстрацію акредитуючої держави;

15. "судно акредитуючої держави" означає будь-яке цивільне морське судно, що має право на підняття прапора акредитуючої держави згідно її законодавства;

16. "повітряне судно акредитуючої держави" означає будь-яке цивільне повітряне судно, що має право на використання розпізнавальних знаків акредитуючої держави згідно її законодавства.

1. Консульська установа може бути відкрита на території держави перебування лише за згодою цієї держави.

2. Місцезнаходження консульської установи, її клас та консульський округ визначаються тільки за домовленістю між акредитуючою державою і державою перебування.

3. Будь-які зміни відносно місцезнаходження, класу консульської установи та її консульського округу можливі лише за домовленістю Договірних Сторін.

1. Глава консульської установи призначається акредитуючою державою після отримання дипломатичними каналами попередньої згоди держави перебування.

2. Після отримання акредитуючою державою згоди, зазначеної в п.1 цієї статті, акредитуюча держава направляє дипломатичними каналами на адресу зовнішньополітичного відомства Договірної Сторони (в Україні - Міністерства закордонних справ, у Великій Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамагирії - Секретаріату Головного народного комітету закордонних зв'язків та міжнародного співробітництва), на території якої глава консульської установи виконуватиме свої функції, консульський патент, в якому має бути зазначено повне ім'я глави консульської установи, його клас, місцезнаходження установи та консульський округ.

3. Глава консульської установи може приступати до виконання своїх обов'язків після того, як держава перебування видасть йому екзекватуру.

4. Держава перебування до видачі екзекватури може дозволити главі консульської установи тимчасово виконувати його функції.

5. В разі надання дозволу, навіть тимчасового, главі консульської установи виконувати його функції держава перебування має вжити всіх необхідних заходів, щоб надати йому можливість виконувати його обов'язки.

6. Якщо держава перебування відмовляється надати згоду на призначення будь-якої особи главою консульської установи, вона не зобов'язана пояснювати акредитуючій державі причини та мотиви свого рішення.

1. Якщо глава консульської установи не може виконувати свої функції або дана посада є тимчасово вакантною, акредитуюча держава може уповноважити консульську посадову особу з цієї або іншої консульської установи акредитуючої держави в країні перебування, або посадову особу дипломатичної установи тимчасово виконувати обов'язки глави консульської установи.

Повне ім'я виконуючого обов'язки глави консульської установи має бути повідомлено Міністерству закордонних справ України або Секретаріату Головного народного комітету закордонних зв'язків і міжнародного співробітництва Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамагирії.

2. Особа, яка уповноважена тимчасово виконувати обов'язки глави консульської установи, на період виконання цих обов'язків користується привілеями та імунітетами в тій же мірі, як і глава консульської установи згідно положень цієї Конвенції.

3. Призначення дипломатичної посадової особи дипломатичної установи згідно з п.1 цієї статті не призводить до зміни її привілеїв та імунітетів, що випливають з дипломатичного статусу цієї особи.

1. Консульські посадові особи, як правило, мають бути громадянами акредитуючої держави, не проживаючими постійно в державі перебування.

2. Працівники обслуговуючого персоналу консульської установи та приватні домашні працівники мають бути громадянами акредитуючої держави або держави перебування. У разі згоди держави перебування працівниками обслуговуючого персоналу можуть бути призначені громадяни третіх країн.

1. Акредитуюча держава визначає кількість працівників її консульської установи згідно обсягів робіт, які необхідно виконувати, та потреб установи щодо здійснення її функцій за звичайних умов.

2. Держава перебування може вимагати, щоб кількість персоналу консульської установи держави акредитації не перевищувала тих меж, які вона вважає розумними і нормальними, враховуючи при цьому обставини та умови, що існують в державі перебування, та потреби відповідної консульської установи.

Міністерство закордонних справ України або Секретаріат Головного народного комітету закордонних зв'язків та міжнародного співробітництва Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамагирії мають бути письмово повідомлені:

а) про призначення працівників консульської установи, їх імена та прізвища, громадянство, дату їх прибуття в консульську установу внаслідок призначення, дату їх остаточного відбуття або припинення їх функцій, а також - про будь-які зміни щодо їх статусу в консульській установі;

б) про прибуття та остаточне відбуття особи, яка є членом сім'ї працівника консульської установи, а також про те, що та чи інша особа стає або перестає бути таким членом сім'ї;

в) про прибуття та остаточне відбуття приватних домашніх працівників, а також про припинення їх служби в цій якості;

г) про призначення або припинення роботи осіб, які проживають в державі перебування, в якості працівників консульської установи або приватних домашніх працівників.

1. Кожному працівнику консульської установи держава перебування видає безкоштовно відповідну картку, яка підтверджує його право здійснювати покладені на нього консульські функції на території держави перебування.

2. Положення п.1 цієї статті також розповсюджуються на:

а) працівників обслуговуючого персоналу та приватних домашніх працівників за умови, що вони не є громадянами держави перебування або громадянами акредитуючої чи третьої держави, постійно проживаючими на території держави перебування;

б) членів сімей працівників консульської установи за умови, що вони не є громадянами держави перебування або громадянами акредитуючої чи третьої держави, постійно проживаючими на території держави перебування, та не займаються діяльністю або роботою з метою отримання прибутку.

Працівникам консульської установи забороняється займатися комерційною або професійною діяльністю з метою отримання прибутку. Вони мають виконувати консульські функції або обов'язки, покладені на них акредитуючою державою.

Функції працівника консульської установи припиняються в таких випадках:

1. За письмовим повідомленням держави перебування акредитуючою державою про припинення його функцій.

2. У випадку анулювання екзекватури державою перебування.

3. За письмовим повідомленням акредитуючої держави державою перебування про припинення його визнання працівником консульської установи у випадках, про які йдеться у нижче перерахованих пунктах:

а) держава перебування може в будь-який час сповістити дипломатичними каналами акредитуючу державу про те, що та чи інша консульська посадова особа є "persona non grata" або що будь-який працівник консульського персоналу є неприйнятним, не будучи зобов'язаною обгрунтовувати мотиви свого рішення. У такому випадку акредитуюча держава повинна відкликати, відповідно, цю особу або припинити її функції в консульській установі;

б) якщо акредитуюча держава відмовиться або не виконає протягом розумного строку зобов'язання, про які йдеться в п.3 (а) цієї статті, то держава перебування має право анулювати екзекватуру зазначеної особи або відмовитися визнавати дану особу працівником консульської установи.

1. Держава перебування надає консульській установі всі пільги (можливості) для виконання її функцій та гарантує працівникам консульської установи користування всіма правами, привілеями та імунітетами відповідно до цієї Конвенції.

2. Держава перебування ставитиметься до працівників консульської установи з належною повагою і вживатиме всіх необхідних заходів для забезпечення захисту їх, свободи та честі від будь-якого посягання.

1. На приміщенні консульської установи встановлюється герб акредитуючої держави і напис з назвою консульської установи на мовах сторін, що домовляються.

2. Консульська установа має право вивішувати державний прапор акредитуючої держави на консульських приміщеннях, резиденції глави консульської установи та на засобі його пересування, яке використовується для виконання офіційних функцій.

3. При здійсненні передбаченого в цій статті права повинні братися до уваги закони, правила і звичаї держави перебування.

1. Акредитуюча держава, згідно з чинним законодавством країни перебування, може придбавати, орендувати або користуватися нерухомим майном, яке необхідне для консульської установи акредитуючої держави та її працівників, які є громадянами акредитуючої держави.

2. Держава перебування надає необхідну допомогу акредитуючій державі у питаннях отримання нерухомості, зазначеної в п.1 цієї статті, в тому числі належних житлових приміщень для працівників консульської установи.

3. Акредитуюча держава має дотримуватися законів держави перебування про умови будівництва, проектування та, крім цього, враховувати обмеження, що існують в регіоні, де знаходиться нерухомість, згідно з п.1 цієї статті.

1. Консульські приміщення є недоторканими. Органи влади держави перебування не можуть вступати в них без згоди на це глави консульської установи або глави дипломатичного представництва акредитуючої держави у державі перебування або особи, уповноваженої одним з них давати згоду.

2. Держава перебування зобов'язується вживати всіх необхідних заходів для захисту консульських приміщень від усякого вторгнення або заподіяння шкоди та для запобігання всякому порушенню спокою консульської установи або образи її гідності та гідності її працівників.

3. Консульські приміщення, усе майно консульської установи, яке використовується нею, а також її засоби пересування користуються імунітетом від будь-яких видів обшуку, конфіскації або затримання та не можуть бути об'єктом виконання будь-якого судового рішення. Засоби пересування консульської установи, що знаходяться поза межами території консульських приміщень, користуються імунітетом від обшуку та затримання без згоди на це глави консульської установи або глави дипломатичного представництва акредитуючої держави.

4. Консульські приміщення мають використовуватися лише для виконання консульських функцій.

1. Консульські приміщення та житлові приміщення працівників консульської установи, якими володіє чи які орендує акредитуюча держава, звільняються від усіх видів державних, районних та міських податків і зборів, окрім тих, що стягуються як оплата за спеціальні послуги, або тих, що стягуються згідно з законами держави перебування від особи, яка укладає угоду про оренду з акредитуючою державою чи її представником.

2. Транспортні засоби, які належать консульській установі та використовуються в офіційних цілях, звільняються від податків та зборів, зазначених в п.1 цієї статті.

3. Також звільняються від будь-яких податків і зборів збори за консульські послуги, які стягуються згідно законів і правил держави перебування.

Консульські архіви є недоторканими в будь-який час і незалежно від місця їх знаходження.

1. Держава перебування дозволятиме та захищатиме свободу зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. У зносинах з урядом, дипломатичними представництвами акредитуючої держави, де б вони не знаходилися, консульська установа може використовувати всі належні засоби спілкування, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів, дипломатичні і консульські валізи та закодовані і шифровані депеші. Консульська установа може встановити і користуватися радіопередавачем тільки за згодою держави перебування.

У випадку використання звичайних засобів зносин на консульські установи розповсюджуються правила, що діють відносно дипломатичних установ.

2. Кореспонденція консульської установи є недоторканою.

3. Консульська валіза не може бути ані відкрита, ані затримана. Але в тих випадках, коли компетентні органи держави перебування мають серйозні підстави вважати, що у валізі міститься щось інше, окрім кореспонденції, документів чи предметів, зазначених в п.4 цієї статті та призначених для офіційного користування, вони мають право вимагати відкриття валізи в їх присутності повноважним представником акредитуючої держави (з відома повноважного представника акредитуючої держави). У разі відмови органів влади акредитуючої держави виконати цю вимогу, валіза повертається до місця відправки.

4. Всі місця, з яких складається консульська валіза, повинні мати печатку та носити зовнішні видимі знаки і мають містити тільки офіційну кореспонденцію, офіційні документи та предмети, призначені виключно для офіційного користування.

5. Консульські кур'єри акредитуючої держави користується тими ж пільгами, привілеями та імунітетами в державі перебування, як і дипломатичні кур'єри за умови наявності у них офіційних документів, які підтверджують їх статус та кількість місць, з яких складається валіза. Консульський кур'єр не повинен бути громадянином держави перебування або особою, яка постійно проживає в ній.

6. Консульська валіза може бути довірена капітану морського торгового судна або цивільного повітряного судна, прибуття якого заплановано до одного з дозволених пунктів в'їзду до держави перебування. Капітан морського або повітряного судна повинен мати офіційний документ із зазначенням кількості місць, що складають консульську валізу, але він не розглядатиметься як консульський кур'єр. Консульська установа також має право за домовленістю з місцевими компетентними владами доручити одному з своїх працівників безпосередньо вручати капітану морського або повітряного судна та одержувати від них консульську валізу.

Працівники консульської установи мають право вільно пересуватися по території країни перебування з урахуванням положень законів про зони, в'їзд в які забороняється або регулюється з міркувань національної безпеки чи громадського спокою.

1. Глава консульської установи в державі перебування не підлягає юрисдикції судових влад держави перебування по кримінальних, адміністративних та цивільних справах.

Положення абзацу першого цього пункту не застосовуються щодо цивільних позовів:

а) які випливають з угоди, укладеної главою консульської установи, за якою він не взяв на себе чітко зобов'язань від імені акредитуючої держави;

б) третьої сторони за шкоду, заподіяну в результаті нещасного випадку в державі перебування, викликаного дорожньо-транспортним засобом, судном або повітряним судном.

2. Глава консульської установи користується особистою недоторканістю. Відносно нього не можуть застосовуватися виконавчі заходи, окрім наведених у пп. а, б пункту 1 цієї статті за умови, що такі заходи не пов'язані з його особистою недоторканістю та недоторканістю його житла.

3. Члени сімей глави консульської установи користуються особистим імунітетом та імунітетом від судової юрисдикції по кримінальних, адміністративних та цивільних справах за умови, що вони не є громадянами держави перебування, не проживають постійно в ній та не займаються діяльністю з метою отримання прибутку.

1. Консульські посадові особи та консульські службовці не підлягають юрисдикції судових влад держави перебування по кримінальних, адміністративних та цивільних справах щодо дій, які здійснюються ними при виконанні своїх службових обов'язків.

2. Положення пункту 2 цієї Статті не застосовуються щодо цивільного позову:

а) який випливає з договору, укладеного консульським службовцем або консульською посадовою особою, за яким він безпосередньо або опосередковано не взяв на себе зобов'язань як агент акредитуючої держави, або

б) третьої сторони за шкоду, заподіяну в результаті нещасного випадку в державі перебування, викликаного дорожньо-транспортним засобом, судном або повітряним судном.

3. Члени сімей працівників консульської установи користуються такими ж пільгами, привілеями та імунітетами як і працівники консульської установи, якщо вони не є громадянами держави перебування, не проживають постійно в ній та не займаються діяльністю з метою отримання прибутку.

1. Консульські посадові особи не можуть підлягати арешту чи попередньому ув'язненню за вчинення дій поза межами виконання їх консульських функцій інакше як на підставі постанови компетентних судових органів у разі скоєння тяжкого злочину. При цьому тяжким злочином вважається навмисний злочин, за скоєння якого законодавством держави перебування передбачено покарання у вигляді позбавлення волі відповідно до законодавства держави перебування.

2. За виключенням випадків, наведених у п.1 цієї статті, консульські посадові особи не підлягають затриманню або будь-яким іншим формам обмеження їх свободи, інакше як на виконання остаточного судового вироку (постанови).

3. Якщо проти консульської посадової особи порушується кримінальна справа, то вона повинна явитися до компетентних органів. Але ці органи при розгляді справи повинні відноситися до консульської посадової особи з повагою відповідно до її офіційного статусу та не завдавати перешкод виконанню нею консульських функцій.

У разі попереднього затримання консульської посадової особи або консульського службовця за випадками, наведеними у п.1 цієї статті, судове переслідування проти нього повинно бути завершене у якомога короткий термін.

4. У випадку арешту або попереднього затримання працівника консульської установи або порушення проти нього кримінальної справи держава перебування негайно має повідомити про це керівника консульської установи.

1. Працівники консульської установи можуть бути викликані давати свідчення у правових або адміністративних судових справах. Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу можуть відмовитися давати свідчення тільки у випадках, передбачених у пункті 3 цієї статті.

У разі відмови консульської посадової особи бути присутнім для дачі свідчення, проти нього не можуть бути застосовані будь-які заходи примушення або покарання.

2. Компетентні органи влади держави перебування, які вимагають свідчення якого-небудь працівника консульської установи, не повинні створювати перешкод у виконанні ним службових обов'язків. Ці органи влади можуть вислуховувати ці свідчення за місцем проживання цієї особи, у приміщенні консульської установи, або приймати від нього письмові свідчення, коли це можливо.

3. Працівники консульської установи не зобов'язані давати свідчення у зв'язку з виконанням їх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію або документи, що стосуються їх діяльності. Вони також мають право відмовитися давати свідчення як експерти стосовно законодавства акредитуючої держави.

1. Працівники консульської установи звільняються в державі перебування від будь-яких особистих, громадських повинностей та військових обов'язків, а також від виконання будь-яких вимог, передбачених законами і правилами держави перебування щодо реєстрації іноземців і одержання дозволу на проживання.

2. Дії положень п.1 цієї статті не розповсюджуються на працівників обслуговуючого персоналу та приватних домашніх працівників, які не мають громадянства акредитуючої держави, та тих, хто займається приватною діяльністю з метою отримання прибутку в державі перебування.

1. За виключенням випадків, передбачених у п.3 цієї статті, положення чинного законодавства держави перебування у сфері соціального забезпечення не розповсюджуються на працівників консульської установи в тому, що стосується роботи, яка виконується ними для акредитуючої держави.

2. Винятки, передбачені п. 1 цієї статті, також розповсюджуються на приватних домашніх працівників, які знаходяться виключно на службі у працівників консульської установи за умови:

а) якщо вони не є громадянами держави перебування та не проживають в ній постійно;

б) якщо на них розповсюджуються положення законодавства про соціальне забезпечення в акредитуючій державі або в третій країні.

3. Працівники консульської установи, які використовують (наймають) осіб, на яких не розповсюджуються положення про винятки, передбачені в п.2 цієї статті, повинні виконувати зобов'язання, які покладаються на роботодавця відповідними положеннями законодавства про соціальне забезпечення в країні перебування.

4. Винятки, передбачені у пп. 1 і 2 цієї статті не перешкоджають добровільній участі в системі соціального забезпечення в державі перебування за умови, якщо така участь дозволяється цією державою.

1. Працівники консульської установи звільняються від усіх видів податків і мита, особистих та майнових, державних, районних та муніципальних, за виключенням:

а) побічних податків, які зазвичай включаються до вартості товарів та послуг;

б) податків та зборів на приватне нерухоме майно, яке знаходиться на території держави перебування, з винятками, передбаченими ст.15 цієї Конвенції;

в) податків на спадкове майно, перехід майна або переказ грошей з майна померлого з держави перебування з урахуванням положень п. б) ст.27 цієї Конвенції;

г) податків і мита на приватний прибуток, отриманий з будь-якого виду діяльності, джерело якого знаходиться в країні перебування;

д) податків і мита за конкретні види обслуговування;

е) реєстраційного, судового і реєстрового мита, іпотечних і гербових зборів з урахуванням ст.15 цієї Конвенції.

2. Працівники консульської установи звільняються від податків, зборів і мита на заробітну плату, одержану ними за свою роботу в консульській установі.

3. Працівники консульської установи, які наймають осіб, заробітна плата яких не звільнена від прибуткового податку в державі перебування, мають виконувати зобов'язання, що покладаються законами і правилами цієї держави на наймачів у тому, що стосується утримання прибуткового податку.

1. Згідно зі своїми законами і правилами, держава перебування дозволяє ввезення із звільненням від усіх митних зборів та податків, крім тих, що стягуються за зберігання, перевезення та інші подібні послуги, наступних предметів:

а) предметів, призначених для офіційного користування консульською установою, включаючи автомобілі;

б) предметів, призначених для особистого користування консульськими посадовими особами, консульськими службовцями і членами їхніх сімей, включаючи предмети побутового характеру. Кількість споживчих предметів не повинна перевищувати кількості, необхідної для особистого користування відповідних осіб.

2. Працівники обслуговуючого персоналу консульської установи та приватні домашні працівники користуються привілеями та податковими звільненнями, передбаченими у підпункті б) п.1 цієї статті, тільки у частині споживчих товарів, що ввозяться, згідно їх потреб. Що стосується предметів житлового облаштування, що ввозяться, то вони звільняються від податків один раз у випадку першого приїзду працівника обслуговуючого персоналу або приватного домашнього працівника.

3. Особистий багаж консульських посадових осіб, консульських службовців та членів їх сімей звільняється від контролю. Він може бути контрольований компетентними органами держави перебування лише, якщо існують серйозні мотиви вважати, що він містить інші предмети, ніж зазначені в підпункті б) пункту 1 цієї статті, або предмети, ввезення або вивезення яких заборонено законами та правилами держави перебування, або карантинними правилами. У цьому випадку контроль проводиться в присутності консульської посадової особи або службовця, або відповідного члена їх сімей.

У випадку смерті працівника консульської установи або члена його сім'ї, держава перебування зобов'язана:

а) дозволити вивезення рухомого майна померлого за винятком речей, придбаних в державі перебування, вивезення яких заборонено на момент його смерті;

б) звільнити рухоме майно померлого від усіх державних, районних та муніципальних видів спадкоємного мита та усіх податків на спадщину з рухомого майна, яке знаходиться у державі перебування виключно у зв'язку з перебуванням в цій державі померлої особи в якості працівника консульської установи або члена його сім'ї.

1. Приватні домашні працівники або працівники обслуговуючого персоналу консульської установи, які є громадянами держави перебування або постійно проживають у цій державі, підпорядковуються законам держави перебування окрім випадків, пов'язаних з виконанням їх функцій. Вони не користуються привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією за винятком положень пункту 3 статті 22.

2. Держава перебування повинна здійснювати юрисдикцію щодо осіб, згаданих у попередньому пункті цієї статті, таким чином, щоб не створювати непотрібних перешкод для діяльності консульської установи.

1. Працівники консульської установи користуються привілеями та імунітетами, передбаченими в цій Конвенції, з моменту їх в'їзду на територію держави перебування при слідуванні на місце свого призначення, або, якщо вони вже перебувають на території цієї держави, з моменту, коли приступають до виконання своїх обов'язків у консульській установі.

2. Члени сімей працівників консульської установи користуються привілеями, передбаченими цією Конвенцією, згідно з нижченаведеним:

а) з моменту надання консульській посадовій особі чи службовцю імунітету, згідно п.1 цієї статті;

б) з моменту їх в'їзду на територію держави перебування, якщо їх в'їзд до консульського округу не мав місце раніше моменту, вказаного в підпункті 1;

в) з того моменту, коли вони стали членами сім'ї працівника консульської установи, якщо це відбулося після початку виконання консульським працівником офіційних функцій.

3. Коли функції працівника консульської установи припиняються, його привілеї та імунітети, а також привілеї та імунітети членів його сім'ї припиняються в момент, коли ця особа залишає державу перебування, або після закінчення розумного строку, щоб це зробити.

Привілеї та імунітети працівників обслуговуючого персоналу консульської установи, а також приватних домашніх працівників, які є громадянами держави перебування або постійно проживають у ній, завершуються після закінчення їх роботи у консульській установі.

4. Привілеї та імунітети членів сім'ї працівника консульської установи припиняються, коли вони перестають бути членами його сім'ї. Однак, якщо ці особи мають намір залишити державу перебування протягом розумного строку, то їх привілеї та імунітети зберігаються до їх від'їзду.

5. У випадку смерті консульської посадової особи або консульського службовця, члени його сім'ї продовжують користуватися привілеями, визначеними цією Конвенцією, до моменту залишення ними держави перебування або до закінчення розумного строку для залишення держави перебування.

6. Приватні домашні працівники користуються правами та привілеями, наданими ним цією Конвенцією, тільки в період їх роботи в цій якості.

7. Відносно дій, які виконуються працівниками консульської установи при виконанні ними своїх функцій, імунітет від юрисдикції продовжує існувати без обмеження терміну.

1. Акредитуюча держава може відмовитися від будь-яких привілеїв та імунітетів, якими користуються працівники консульської установи згідно з цією Конвенцією.

2. В усіх випадках відмова мусить бути повідомлена державі перебування виразно і у письмовій формі, окрім передбаченого у п.3 цієї статті.

3. Подання позову будь-яким працівником консульської установи у справі, в якій він міг би користуватися імунітетом від юрисдикції згідно з статтями 19, 20 цієї Конвенції, позбавляє цього працівника можливості посилатися на імунітет щодо юрисдикції у випадку зустрічного позову, пов'язаного з основним позовом.

4. Відмова від імунітету щодо юрисдикції у цивільній або адміністративній справі не тягне за собою відмову від імунітету у відношенні виконання судових рішень, для яких необхідна окрема відмова у письмовій формі.

Транспортні засоби, якими володіє акредитуюча держава та які використовуються для потреб консульської установи, а також усі транспортні засоби, які належать працівникам консульської установи та членам їх сімей, повинні бути застраховані проти випадків нанесення збитків третім особам.

Особи, які користуються привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією, зобов'язані поважати закони і правила держави перебування та не втручатися у її внутрішні справи.

1. Виконання консульських функцій має ціллю:

а) захист прав та інтересів акредитуючої держави та її громадян на території держави перебування;

б) сприяння розвитку гуманітарних, торгових, економічних, туристичних, науково-технічних, культурних зв'язків та зв'язків у галузі освіти між акредитуючою державою і державою перебування та іншим чином сприяння розвитку дружніх відносин між ними;

в) з'ясовувати всіма законними шляхами умови і події в торговому, економічному, культурному, науковому і туристичному житті держави перебування, повідомлення про них урядові акредитуючої держави;

г) надання допомоги та сприяння громадянам акредитуючої держави.

2. Положення цієї Конвенції, пов'язані з громадянами акредитуючої держави, розповсюджується відповідно і на юридичних осіб акредитуючої держави.

1. Консульська установа виконує консульські функції, також як і дипломатична установа, згідно положень цієї Конвенції.

2. Консульська посадова особа, виконує консульські функції, передбачені цією Конвенцією, в межах її консульського округу згідно законів країни перебування та норм визначених міжнародним законодавством. Виконання консульських функцій поза територією консульського округу потребує згоди держави перебування.

3. Консульська посадова особа при виконанні нею консульських функцій має право звертатися за допомогою до наступних влад держави перебування:

а) місцевих компетентних органів в межах території консульського округу;

б) центральних компетентних органів держави перебування, якщо це не суперечить її законам і правилам, або у відповідності до міжнародних угод з цього приводу.

4. Консульська посадова особа може безпосередньо звертатися до Міністерства закордонних справ України або до Секретаріату Головного народного комітету закордонних зв'язків та міжнародного співробітництва Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамагирії тільки у випадку відсутності дипломатичного представництва в державі перебування.

1. Не порушуючи закони і правила країни перебування, консульська посадова особа має право репрезентувати громадян акредитуючої держави та вживати заходи, необхідні для забезпечення їх репрезентації у суді або в інших компетентних установах, якщо ці громадяни з якихось причин не можуть самостійно захищати свої права та інтереси у відповідний час.

2. Репрезентація, про яку йдеться у п.1 цієї статті, завершується після того, як громадяни акредитуючої держави призначать свого представника або стануть спроможні самостійно захищати свої права та інтереси.

Консульська посадова особа має право:

а) вести облік громадян акредитуючої держави постійно або тимчасово проживаючих на території консульського округу з урахуванням законодавства та правил держави перебування щодо іноземців;

б) приймати будь-які заяви та повідомлення з питань громадянства громадян акредитуючої держави та видавати пов'язані з цим документи;

в) видавати, поновлювати, міняти, анулювати, вилучати проїзні документи громадян акредитуючої держави;

г) видавати візи особам, які мають намір виїхати до акредитуючої держави, а також анулювати ці візи.

1. Консульська посадова особа згідно законодавства країни перебування має право:

а) реєструвати випадки народження і смерті громадян акредитуючої держави та видавати відповідні документи;

б) дозволяти та реєструвати укладення шлюбу за умови, якщо обидва з подружжя є громадянами акредитуючої держави, та повідомляти про це компетентні органи держави перебування, якщо цього потребує законодавство держави перебування;

в) реєструвати укладення і розірвання шлюбу, який здійснюється відповідно до законів держави перебування, за умови якщо один з подружжя є громадянином акредитуючої держави, і якщо це не суперечить законам держави перебування.

2. Положення пункту 1 цієї статті не звільняють заінтересованих осіб від необхідності реєстрації відомостей громадянського стану згідно положень законодавства держави перебування.

3. Консульська установа негайно інформує компетентні органи держави перебування (без стягнення консульського збору за засвідчення копій або видачу виписок про стан громадянського стану) про випадки реєстрації актів громадянського стану відносно громадян акредитуючої держави, якщо цього вимагають влади держави перебування для адміністративних потреб.

4. Компетентні органи держави перебування негайно інформують консульську установу про кожний випадок смерті громадянина акредитуючої держави на території держави перебування.

1. Консульська посадова особа, якщо це не суперечить законам держави перебування, має право в межах свого консульського округу (у приміщенні консульської установи, житлових приміщеннях усіх громадян акредитуючої держави, на борту її морських чи повітряних суден) провадити такі дії:

а) отримувати та обробляти всі заяви чи повідомлення, які надходять від громадян акредитуючої держави, реєструвати їх та засвідчувати справжність підпису;

б) складати, підтверджувати та приймати на зберігання заповіти та інші, в т.ч. приватні, документи громадян акредитуючої держави;

в) складати угоди між громадянами акредитуючої держави, засвідчувати та зберігати їх, якщо ці угоди мають правові значення (впливи) поза межами держави перебування.

Це положення не розповсюджується на угоди, пов'язані з виникненням, передачею чи припиненням прав на нерухоме майно, яке знаходиться на території держави перебування;

г) датувати документи та засвідчувати підписи громадян акредитуючої держави на цих документах;

д) перекладати та легалізувати всі угоди та документи, видані в акредитуючій державі та державі перебування, а також засвідчувати переклади або копії з цих документів, або виписки з них;

е) легалізувати рахунки-інвойси та сертифікати походження товару, видані компетентними органами держави перебування;

ж) виконувати всі інші нотаріальні дії від імені акредитуючої держави в межах, передбачених її законодавством.

2. Документи та угоди, наведені у п.1 цієї статті будуть мати таку ж юридичну силу як і документи, засвідчені судовими та іншими компетентними органами держави перебування.

1. У разі смерті громадянина акредитуючої держави на території держави перебування, компетентні органи останньої повинні негайно повідомити про це консульську установу а також надати їй повні відомості про спадщину, яка залишилась після смерті, заповіт, спадкоємців та претендентів та спадщину, місце та адресу їх проживання та інформувати про те, чи є у небіжчика спадщина на території третьої держави.

2. Компетентні органи держави перебування негайно повідомляють консульську посадову особу про відкриття спадщини, яка залишилася після смерті громадян акредитуючої держави, а також про наявність спадкоємців чи претендентів на спадщину з числа громадян цієї держави.

3. Компетентні органи держави перебування вживають заходи необхідні для захисту та управління майном спадщини та повідомляють про ці заходи консульську посадову особу. Консульська посадова особа має право надавати допомогу безпосередньо або через свого представника у здійсненні вищенаведених заходів, а також впевнитися в дотриманні прав громадян акредитуючої держави відносно капіталів, цінних речей та іншого рухомого майна, яке вони успадкували, та дотриманні законів держави перебування при передачі цього майна.

4. На завершальному етапі оформлення спадщини за виконання нижченаведених умов консульська посадова особа має право отримувати (спадщину) рухоме майно, яке належить спадкоємцю чи претенденту з числа громадян акредитуючої держави у разі відсутності останніх на території держави перебування, та якщо спадкоємець чи претендент не є відповідачем у судовій справі з питання спадщини та не має у державі перебування свого законного представника:

а) якщо є дозвіл компетентних органів держави перебування на передачу спадкового майна чи грошей, отриманих від його продажу;

б) якщо всі борги, пов'язані зі спадщиною та офіційно оголошені протягом терміну визнаного законами держави перебування, погашені або їх оплата гарантована;

в) після підтвердження правоздатності спадкоємців чи претендентів на спадщину;

г) після підтвердження того, що всі зобов'язання, передбачені спадщиною, погашені чи гарантовані до оплати.

5. Якщо громадянин акредитуючої держави, який постійно не проживає в державі перебування, помирає в цій державі, консульська посадова особа має право негайно взяти на тимчасове зберігання гроші та особисте майно, що знаходилося у померлого, якщо воно не ким не вимагається та визнаючи при цьому право адміністративних та судових органів держави перебування затримати це майно чи гроші на користь правосуддя.

Необхідно також дотримуватися законів держави перебування щодо вивезення предметів та переказу грошей за кордон.

6. Положення ст.35 цієї Конвенції стосовно проблем спадщини розповсюджуються на всі випадки, які не можуть бути врегульовані цією статтею.

1. Компетентні органи влади держави перебування без зволікань письмово повідомляють консульську установу про необхідність встановлення опіки або піклування над громадянином акредитуючої держави, який постійно або тимчасово проживає в державі перебування.

2. Консульська посадова особа має право співпрацювати з компетентними органами держави перебування у всіх випадках, пов'язаних із встановленням опіки чи піклування на користь громадянина акредитуючої держави з метою забезпечення управління його майном, а також рекомендувати компетентним органам відповідних осіб для здійснення опіки у межах, дозволених законами держави перебування.

3. Положення ст.35 цієї Конвенції розповсюджуються на випадки, пов'язані з захистом прав та інтересів неповнолітніх, сиріт та неграмотних, стан яких потребує наявності опікуна для захисту їх прав.

1. Консульська посадова особа має право зноситись та зустрічатись з громадянами акредитуючої держави, надавати їм поради та допомогу в їх зносинах із судовими та адміністративними органами держави перебування в питаннях, які розглядаються цими органами. Консульська посадова особа також має право вживати заходів щодо забезпечення юридичної допомоги громадянам акредитуючої держави та їх репрезентації в судових інстанціях.

2. Держава перебування не перешкоджає зносинам між громадянами акредитуючої держави та консульською установою та не обмежує їм доступ до консульських приміщень.

3. Компетентні органи держави перебування надають допомогу консульській посадовій особі в отриманні відомостей про громадян акредитуючої держави з метою полегшення її роботи та проведення зустрічі з ними.

1. Компетентні органи держави перебування негайно, не пізніше семи діб, сповіщають консульську установу про затримання, арешт або будь-яке інше обмеження свободи громадянина акредитуючої держави. Одночасно компетентні органи держави перебування не пізніше десяти діб передають будь-яке повідомлення, яке адресовано консульській установі цією особою.

2. Консульська посадова особа має право зв'язуватися та відвідувати громадянина акредитуючої держави, тимчасово затриманого, відбуваючого термін покарання або свобода якого по іншому обмежена з будь-яких причин. Такі відвідання відбуваються за попередньою вимогою і протягом розумних термінів.

3. Права, зазначені в пунктах 1, 2 цієї статті, здійснюються у відповідності до законів і правил держави перебування при умові, однак, що згадані закони і правила не повинні анулювати ці права.

4. Компетентні органи держави перебування повинні повідомляти тимчасово затриманого або відбуваючого покарання громадянина акредитуючої держави про права, надані йому згідно положень цієї статті.

Консульська посадова особа має право надавати допомогу та сприяння суднам акредитуючої держави, які входять або знаходяться у внутрішніх водах чи в портах на території її консульського округу в державі перебування.

Вона має право підніматися на борт судна одразу ж після отримання дозволу на його швартування, вільно зноситись із капітаном, членами екіпажу та пасажирами з числа громадян акредитуючої держави.

Крім того вона має право вимагати прискорення щодо надання дозволів на захід, вихід та перебування суден її держави в портах її консульського округу.

2. Капітан і члени екіпажу судна мають право вільно зв'язуватися з консульською установою та відвідуати її, якщо вона знаходиться в порту, де перебуває судно. У разі знаходження консульської установи в іншому місті, такий зв'язок потребує дозволу компетентних органів держави перебування.

1. Консульська посадова особа в межах, дозволених законами акредитуючої держави, має право зв'язуватися з екіпажами суден акредитуючої держави, відвідувати судна, ознайомлюватися з судовими документами та документами на вантаж і в загальному плані забезпечувати дотримання морського законодавства акредитуючої держави на цих суднах. Вона також має право вживати заходи щодо забезпечення безпеки та порядку на суднах, приймаючи до уваги в цьому випадку повноваження компетентних органів держави перебування. При виконанні консульською посадовою особою таких консульських дій вона має право звертатися за допомогою та сприянням до компетентних органів держави перебування.

2. Компетентні органи держави перебування не втручаються у внутрішні справи судна за виключенням випадків, коли порушуються безпека та порядок на суші або в порту, випадків, які загрожують здоров'ю людей та громадському спокою, або якщо в інциденті беруть участь особи, які не є членами екіпажу судна.

3. Консульська посадова особа в межах законодавства держави перебування має право супроводжувати капітанів та членів екіпажів суден акредитуючої держави, коли вони викликаються до судів або інших компетентних установ держави перебування.

У випадку, коли компетентні органи держави перебування мають намір вживати яких-небудь примусових заходів або доручити провести яке-небудь розслідування на борту судна акредитуючої держави, вони завчасно повідомляють консульську установу з тим, щоб консульська посадова особа була присутня при здійсненні цих заходів. Якщо, у випадку терміновості, неможливе передчасне повідомлення та у разі відсутності консульської посадової особи, консульська установа буде негайно інформована про вжиті компетентними органами держави перебування заходи.

Консульська установа повідомляється також у випадку допиту члена екіпажу судна компетентними органами держави перебування.

Положення статей 43, 44, 45 не застосовуються при здійснені компетентними органами держави перебування заходів митного контролю, дотримання санітарних вимог та інших норм, пов'язаний з охороною громадського здоров'я та зберіганням товарів, а також щодо прикордонного контролю, безпеки навігації на морі та запобігання забрудненню вод.

1. Компетентні органи держави перебування якомога скоріше повідомляють консульську установу про всі випадки, коли судно держави перебування затонуло або зазнало аварії, а також інформують про заходи, вжиті з метою врятування пасажирів, судна та його вантажу.

Консульська посадова особа має право надавати допомогу судну, його екіпажу та пасажирам, які знаходяться на його борту, та вживати усіх необхідних заходів для збереження вантажу судна та його ремонту. Консульська посадова особа також має право звертатися до компетентних влад держави перебування та вимагати від них вжиття вищенаведених заходів.

Компетентні органи держави перебування запрошують консульську посадову особу бути присутньою при проведенні розслідування зі встановлення причин катастрофи або аварії судна, якщо це дозволяється законами держави перебування.

2. Консульська посадова особа має право вживати заходи від імені власника судна з метою зберігання судна, забезпечення управління ним та зберігання його вантажу, якщо капітан, власник судна або його агент не можуть вжити вищезазначених заходів.

3. Положення п.2 цієї статті розповсюджується на всі речі, що належать громадянам акредитуючої держави та знаходяться на борту серед вантажу судна акредитуючої держави або судна третьої країни, яке знаходиться біля узбережжя держави перебування чи поблизу від нього, або зайшло до порту держави перебування у межах відповідного консульського округу.

4. Компетентні органи держави перебування надають консульській посадовій особі всю можливу допомогу для вжиття необхідних заходів у разі катастрофи або аварії судна.

5. Судно акредитуючої держави, його вантаж та інше майно, що знаходиться на його борту та зазнало збитків та пошкоджень, звільняється від митних зборів у державі перебування, якщо усі ці речі не призначені для використання та споживання на території держави перебування.

6. Відповідно до законів акредитуючої держави консульська посадова особа має право отримувати та подавати усі відомості та документи стосовно наступного:

а) реєстрації або анулювання реєстрації судна у судовому регістрі акредитуючої держави;

б) придбання іноземних суден, готових до реєстрації в регістрах акредитуючої держави або продаж цих суден за кордон;

в) втрати судна, зареєстрованого в акредитуючій державі, або збитків, які воно понесло.

7. Компетентні органи держави перебування не перешкоджають консульській посадовій особі надавати допомогу будь-якому судну акредитуючої держави, що зазнало катастрофи або аварії, сіло на мілину або з будь-яких причин не може самостійно продовжувати плавання, його екіпажу та пасажирам, і з цією метою, відповідно до пунктів 1-6 цієї Конвенції, вона може звертатися за підтримкою до органів влади держави перебування.

Положення статей 43-47 цієї Конвенції застосовуються відповідно і до повітряних суден акредитуючої держави, при умові, що вони не суперечать положенням інших двосторонніх угод між акредитуючою державою та державою перебування.

Консульська посадова особа може виконувати інші консульські функції, окрім наведених у цій Конвенції, якщо вона має повноваження на це від акредитуючої держави та після отримання чітко висловленої попередньої згоди держави перебування.

Консульська установа може стягувати на території держави перебування збори за консульські послуг згідно діючих в акредитуючій державі законів і правил.

Консульська установа акредитуючої держави може виконувати консульські функції для (в інтересах) третьої держави після отримання згоди на це держави перебування.

Працівники дипломатичної установи, які виконують консульські функції, користуються дипломатичними привілеями та імунітетами.

Договірні сторони можуть призначати або приймати почесних консулів у своїх двосторонніх зносинах відповідно до міжнародних норм та згідно законодавства двох країн, які не суперечать положенням цієї Конвенції.

1. Ця Конвенція підлягає ратифікації відповідно процедур, існуючих в обох державах, та набуде чинності з дати обміну ратифікаційними грамотами.

2. Ця Конвенція укладається на невизначений термін і її дія припиняється після закінчення шести місяців з дня, коли одна з Договірних Сторін повідомить іншу Договірну Сторону у письмовій формі про своє рішення денонсувати цю Конвенцію.

Вчинено у м. Тріполі 14 жовтня 2003 року у двох оригінальних примірниках, кожний українською та арабською мовами, при цьому обидва тексти є рівно автентичні.