Договір між Україною та Республікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивільних та кримінальних справах

Україна та Республіка Куба, які надалі іменуються "Договірними Сторонами",

надаючи важливого значення розвитку співробітництва в галузі надання правової допомоги в цивільних та кримінальних справах,

домовились про таке:

1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території другої Договірної Сторони стосовно своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни цієї Договірної Сторони.

Це стосується також і до юридичних осіб, які створені відповідно до законодавства однієї з Договірних Сторін.

2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися до суду, прокуратури, нотаріату (які надалі іменуються "установами юстиції") та в інші установи другої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні та кримінальні справи, можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, як і громадяни цієї Договірної Сторони.

3. Цивільними справами в розумінні даного Договору визнаються також сімейні справи.

1. Установи юстиції Договірних Сторін надають взаємно правову допомогу в цивільних та кримінальних справах відповідно до положень даного Договору.

2. Установи юстиції надають правову допомогу й іншим установам, до компетенції яких відносяться справи, указані в пункті 1 цієї статті.

3. Інші установи, до компетенції яких відносяться справи, указані в пункті 1 цієї статті, надсилають запити про правову допомогу через установи юстиції.

Правова допомога охоплює виконання процесуальних дій, що передбачені законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема допит сторін, обвинувачених та підсудних, потерпілих, свідків, експертів, проведення експертиз, судового огляду, передачу речових доказів, порушення кримінального переслідування та видачу осіб, які скоїли злочини, визнання та виконання судових рішень у цивільних справах та в кримінальних справах в частині відшкодування шкоди, вручення та пересилання документів, надання на прохання другої Договірної Сторони відомостей про судимість обвинувачених.

При наданні правової допомоги установи Договірних Сторін зносяться одна з одною через Міністерство юстиції та Генеральну прокуратуру України і Міністерство юстиції та Генеральну прокуратуру Республіки Куба, якщо даним Договором не передбачено інше.

1. Запити про надання правової допомоги та додатки до них складаються мовою запитуючої Договірної Сторони, до них також додаються завірені переклади на мову другої Договірної Сторони або російську мову.

2. Переклад засвідчується офіційним перекладачем або нотаріусом, або посадовою особою запитуючої установи, або дипломатичним представництвом чи консульською установою запитуючої Договірної Сторони.

Документи, що надсилаються установами юстиції та іншими установами в порядку надання правової допомоги, повинні бути засвідчені підписом компетентної особи та скріплені гербовою печаткою компетентної установи.

У запиті про надання правової допомоги повинно бути вказано:

1) найменування запитуючої установи;

2) найменування запитуваної установи;

3) найменування справи, за якою запитується правова допомога;

4) імена та прізвища сторін, обвинувачених, підсудних або засуджених, їх громадянство, заняття та постійне місце проживання або місцеперебування, а щодо юридичних осіб - їх найменування та місцезнаходження;

5) імена, прізвища та адреси представників;

6) зміст запиту, а в кримінальних справах - також опис фактичних обставин скоєного злочину та його юридична кваліфікація за Кримінальним кодексом запитуючої Договірної Сторони.

1. При виконанні запиту про надання правової допомоги запитувана установа юстиції застосовує законодавство своєї держави. Однак на запит запитуючої установи вона може застосовувати процесуальні норми другої Договірної Сторони, якщо вони не суперечать законодавству її держави.

2. Якщо установа юстиції, до якої звернений запит, не компетентна його виконати, вона пересилає запит компетентній установі юстиції та повідомляє про це установу, від якої виходить запит.

3. На прохання запитуючої установи запитувана установа завчасно повідомляє першу про час та місце виконання запиту.

4. Після виконання запиту запитувана установа юстиції надсилає документи запитуючій установі; у тому разі, якщо правова допомога не могла бути надана, запит повертається запитуючій установі та повідомляється про обставини, що перешкодили його виконанню.

1. Запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, що підлягають врученню, складені на її мові або забезпечені завіреним перекладом. У разі, якщо документи складені не мовою запитуваної Договірної Сторони або не забезпечені перекладом, вони вручаються одержувачу, якщо він згоден добровільно їх прийняти.

2. У запиті про вручення повинні бути вказані точна адреса одержувача та найменування документа, який підлягає врученню. Якщо вказана в запиті про вручення адреса виявилась неповною або неточною, запитувана установа згідно зі своїм законодавством уживає заходів для установлення адреси.

Підтвердження вручення документів оформлюється відповідно до правил, що діють на території запитуваної Договірної Сторони. У підтвердженні повинні бути зазначені час і місце вручення, а також особа, якій вручено документ.

1. Якщо під час досудового слідства або судового розгляду на території однієї з Договірних Сторін виникне необхідність в особистій явці потерпілого, свідка, експерта, які перебувають на території другої Договірної Сторони, то слід звернутися до відповідного органу цієї Договірної Сторони і з запитом про вручення повістки.

2. Повістка не повинна містити санкцій на випадок неявки викликаного.

3. Потерпілий, свідок, експерт, який незалежно від його громадянства добровільно з'явився на виклик у відповідний орган другої Договірної Сторони, не може на території цієї Договірної Сторони бути притягнутий до кримінальної або адміністративної відповідальності, взятий під варту або бути покараний у зв'язку з будь-яким діянням, скоєним до перетинання ним державного кордону.

Такі особи не можуть бути також притягнуті до кримінальної або адміністративної відповідальності, взяті під варту або бути покарані у зв'язку з їх свідченнями або висновками як експертів або у зв'язку з діянням, що є предметом розгляду.

4. Цим захистом не користується потерпілий, свідок, експерт, якщо він протягом 15 днів з моменту повідомлення його про те, що його присутність не є обов'язковою, не залишить територію запитуючої Договірної Сторони. У цей строк не зараховується час, протягом якого потерпілий, свідок, експерт не міг залишити територію запитуючої Договірної Сторони за не залежних від нього обставин.

5. Потерпілий, свідок, експерт, який з'явився за викликом на територію другої Договірної Сторони, має право на відшкодування витрат установою, що його викликає, пов'язаних з переїздом та перебуванням за кордоном, а також на відшкодування неотриманої заробітної плати за дні відриву від роботи; експерт, крім того, має право на винагороду за проведення експертизи.

У виклику повинно бути вказано, на які види виплат має право викликана особа. За її клопотанням запитуюча Договірна Сторона сплачує аванс на покриття відповідних витрат.

1. В силу даного Договору документи, що були складені або засвідчені відповідною установою однієї з Договірних Сторін, скріплені печаткою та засвідчені підписом компетентної особи, мають силу документа на території другої Договірної Сторони без потреби легалізації. Це стосується також копій та перекладів, що засвідчені відповідним органом.

2. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими й на території другої Договірної Сторони.

1. Кожна Договірна Сторона несе витрати, пов'язані з наданням правової допомоги на своїй території.

2. Запитувана установа повідомляє запитуючій установі про розмір витрат.

3. Якщо під час виконання запиту про надання правової допомоги буде встановлено, що його повне виконання призведе до надмірних витрат, центральні органи, зазначені в статті 4 цього Договору, проводитимуть взаємні консультації з метою визначення доцільності та умов подальшого виконання запиту.

Міністерство юстиції і Генеральна прокуратура України та Міністерство юстиції і Генеральна прокуратура Республіки Куба надають один одному на прохання інформацію про чинне або яке було раніше чинним у їхніх державах законодавство та щодо питань його застосування установами юстиції.

У передбачених законодавством Договірних Сторін випадках громадянам однієї Договірної Сторони, які звертаються до суду та інших установ другої Договірної Сторони, надається безплатна правова допомога та забезпечується безплатне судочинство за тих самих умов і з тими самими перевагами, як і громадянам цієї Договірної Сторони.

1. Органи реєстрації актів громадянського стану однієї Договірної Сторони безпосередньо пересилають за клопотанням установ юстиції другої Договірної Сторони виписки із записів актів громадянського стану для службового користування.

2. Клопотання громадян однієї Договірної Сторони про висилку свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану можна пересилати безпосередньо відповідному органу реєстрації актів громадянського стану другої Договірної Сторони. Ці документи заявник отримує за посередництва дипломатичного представництва або консульської установи тієї Договірної Сторони, орган якої видав ці документи.

3. Документи про освіту, стаж роботи та інші, що стосуються особистих і майнових прав та інтересів громадян, видаються і пересилаються у порядку, передбаченому пунктом 2 цієї статті.

4. Документи, зазначені в пунктах 1-3 цієї статті, надсилаються безплатно.

Правова допомога не надається, якщо її надання може спричинити шкоду суверенітету чи національній безпеці або суперечить основним принципам законодавства запитуваної Договірної Сторони.

Громадяни однієї Договірної Сторони на території другої Договірної Сторони звільняються від сплати судових витрат на тих самих підставах і в тому самому обсязі, що і громадяни даної Договірної Сторони.

1. Документ про особистий, сімейний та майновий стан, що необхідний для одержання дозволу на звільнення від сплати судових витрат, видається компетентним органом Договірної Сторони, на території якої заявник має місце проживання або місцезнаходження.

2. Якщо заявник не має місця проживання або місцезнаходження на території Договірних Сторін, тоді буде достатньо наявності документа, виданого або завіреного дипломатичним представництвом або консульською установою його держави.

3. Суд, який виніс рішення за клопотанням про звільнення від сплати судових витрат, може запитати орган, який видав документ, про додаткове роз'яснення.

1. Якщо даний Договір не встановлює іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні справи, якщо відповідач має на її території місце проживання. За позовами до юридичних осіб вони компетентні, якщо на території цієї Договірної Сторони розташований орган управління, представництво або філіал юридичної особи.

2. Суди Договірних Сторін розглядають справи також в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін. За наявності такої угоди суд припиняє провадження у справі за заявою відповідача. Виключна компетенція судів не може бути змінена угодою сторін.

3. У разі порушення провадження по справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і на тих самих підставах у судах обох Договірних Сторін, що компетентні відповідно до даного Договору, суд, який порушив справу пізніше, припиняє провадження.

1. Правоздатність та дієздатність фізичної особи визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, відповідно до якого вона була заснована.

1. При обмеженні дієздатності особи або визнанні її недієздатною застосовується законодавство та компетентними є установи Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа.

2. Якщо установа однієї з Договірних Сторін установить, що є підстави для обмеження в дієздатності або визнання недієздатним громадянина другої Договірної Сторони, місце проживання або місцезнаходження якого знаходиться на території цієї Договірної Сторони, тоді вона сповіщає про це відповідну установу другої Договірної Сторони.

Якщо установа, повідомлена відповідно до положень цього пункту, заявить, що вона надає право виконати подальші дії установі місця проживання або місцезнаходження даної особи, або не висловлюється у тримісячний термін, тоді установа місця проживання або місцезнаходження цієї особи може розглядати справу про обмеження в дієздатності або визнання її недієздатною відповідно до законодавства своєї держави, якщо підстави для цього передбачаються також законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа. Рішення про обмеження в дієздатності або визнання недієздатною особи повинно бути направлене відповідній установі другої Договірної Сторони.

3. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті застосовуються також при скасуванні обмеження в дієздатності особи або поновленні громадянина в дієздатності.

4. У невідкладних випадках установа місця проживання або місцезнаходження особи, яка підлягає обмеженню в дієздатності або визнанню її недієздатною, і яка є громадянином другої Договірної Сторони, може сама вжити заходів, необхідних для захисту цієї особи або її майна. Рішення, прийняті в зв'язку з цими заходами, слід направити відповідній установі Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа; ці рішення підлягають скасуванню, якщо установою цієї Договірної Сторони буде постановлено інше.

1. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим та встановлення факту смерті компетентними є установи юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа у той час, коли вона за останніми відомостями була живою.

2. Компетентні установи юстиції однієї Договірної Сторони можуть визнати громадянина іншої Договірної Сторони безвісно відсутнім, оголосити померлим, а також встановити факт його смерті за клопотанням осіб, що проживають на її території, якщо їх права та інтереси грунтуються на законодавстві цієї Договірної Сторони.

3. У випадках, які передбачені пунктами 1 та 2 цієї статті, установи юстиції Договірних Сторін застосовують законодавство своєї держави.

1. Умови або вимоги до укладення шлюбу визначаються для кожної особи, яка укладає шлюб, законодавством Договірної Сторони, громадянином якої вона є. Крім того, повинні бути дотримані вимоги законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб, відносно перешкод до укладення шлюбу.

2. Форма укладення шлюбу визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

1. Особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони і обидва мають одне й те саме громадянство, тоді їхні особисті та майнові правовідносини визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.

3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони і один з них проживає на території однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, тоді їх особисті та майнові правовідносини визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання.

4. Якщо особи, указані в пункті 3 цієї статті, не мали спільного місця проживання на територіях Договірних Сторін, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої розглядає справу.

1. У справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство та компетентними є установи Договірної Сторони, громадянами якої подружжя було на момент подання заяви. Якщо подружжя має місце проживання на території другої Договірної Сторони, компетентними є також установи цієї Договірної Сторони.

2. Якщо на момент подання заяви про розірвання шлюбу один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони і один з них проживає на території однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, тоді компетентними є установи обох Договірних Сторін. При цьому вони застосовують законодавство своєї держави.

3. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується законодавство Договірної Сторони, яке відповідно до статті 24 даного Договору застосовувалось при укладенні шлюбу. При цьому компетенція судів визначається відповідно до пунктів 1 і 2 цієї статті.

1. Справи про встановлення чи оспорювання батьківства вирішуються відповідно до законодавства Договірної Сторони, громадянином якої є дитина за народженням.

2. Правовідносини між батьками та дітьми визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.

3. Для винесення рішення у правовідносинах, які вказані в пунктах 1 та 2 цієї статті, компетентними є суди Договірної Сторони, законодавство якої повинно застосовуватись у цих випадках.

4. Якщо позивач та відповідач проживають на території однієї Договірної Сторони, компетентними є також суди цієї Договірної Сторони з дотриманням положень пунктів 1 та 2 цієї статті.

1. При усиновленні застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний під час подання заяви.

2. Для усиновлення необхідні, якщо цього вимагає законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний, згода усиновлюваного, його законного представника, дозвіл компетентного державного органу. Також застосовуються обмеження щодо усиновлення, пов'язаного зі зміною місця проживання усиновлюваного на місце проживання в іншій державі.

3. Положення пунктів 1 та 2 цієї статті застосовуються також до скасування та визнання усиновлення недійсним.

4. У справах про усиновлення, скасування та визнання усиновлення недійсним компетентним є суд тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний під час подання заяви. Якщо усиновлюваний є громадянином однієї Договірної Сторони, а проживає на території другої Договірної Сторони, де має місце проживання також усиновитель, тоді компетентним є також суд цієї Договірної Сторони.

1. У справах про опіку або піклування над громадянами Договірних Сторін, оскільки даним Договором не передбачається інше, компетентним є орган опіки та піклування Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка потребує опіки або піклування. При цьому застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

2. Правовідносини між опікуном або піклувальником та особою, яка перебуває під опікою або піклуванням, визначаються законодавством Договірної Сторони, орган опіки та піклування якої призначив опікуна або піклувальника.

3. Якщо заходи щодо опіки або піклування необхідні в інтересах особи, яка перебуває під опікою або піклуванням, місце проживання або місцезнаходження, або майно якої знаходиться на території другої Договірної Сторони, тоді орган опіки та піклування цієї Договірної Сторони терміново повинен повідомити компетентний, відповідно до пункту 1 цієї статті, орган опіки та піклування другої Договірної Сторони.

4. У невідкладних випадках орган опіки та піклування другої Договірної Сторони може сам ужити необхідних заходів, однак він повинен терміново повідомити про попередньо вжиті заходи компетентний згідно з пунктом 1 цієї статті орган опіки та піклування. Застосовані заходи залишаються чинними, поки цей орган не винесе іншого рішення.

5. Компетентний згідно з пунктом 1 цієї статті орган опіки та піклування може передати опіку або піклування відповідним органам другої Договірної Сторони, якщо місце проживання чи місцеперебування або майно особи, яка перебуває під опікою або піклуванням, знаходиться на території цієї Договірної Сторони. Передача дійсна лише в тому разі, якщо запитуваний орган дав згоду прийняти опіку або піклування та повідомив про це запитуючий орган.

6. Орган, який згідно з пунктом 5 цієї статті взяв опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави. Однак він не має права виносити рішення з питань, які стосуються особистого статусу особи, яка перебуває під опікою або піклуванням, але може дати дозвіл на укладення шлюбу, необхідний згідно із законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа.

1. Право власності на нерухоме майно визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої розміщене нерухоме майно.

2. Право власності на транспортні засоби, які підлягають унесенню до державних реєстрів, визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган, який здійснив реєстрацію транспортного засобу.

3. Виникнення та припинення права власності або іншого речового права на майно визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої майно знаходилось в момент, коли мали місце дія або інша обставина, що стали підставою виникнення або припинення такого права. Виникнення та припинення права власності або іншого речового права на майно, яке є предметом угоди, визначається законодавством місця здійснення угоди, якщо інше не передбачено угодою сторін.

1. Форма угоди визначається законодавством місця її укладення.

2. Форма угоди з приводу нерухомого майна та права на нього визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться таке майно.

1. Зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, які випливають з договорів та інших правомірних дій, визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої мали місце дія або інша обставина, що стали підставою для вимоги відшкодування шкоди.

2. У справах, згаданих у пункті 1 цієї статті, компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мали місце дія або інша обставина, що стали підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потерпілий може подати позов також до суду Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач.

1. Право успадкування рухомого майна регулюється законодавством Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання.

2. Право успадкування нерухомого майна регулюється законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно.

3. Визначення характеру майна відносно того, чи це майно є рухомим чи нерухомим, вирішується згідно із законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

4. Громадяни однієї Договірної Сторони, які проживають на території другої Договірної Сторони, прирівнюються у правах до громадян другої Договірної Сторони відносно здатності укладення або скасування заповіту на майно, що знаходиться на території другої Договірної Сторони, або на права, які повинні бути там здійснені, а також відносно здатності набуття у спадщину майна або прав. Майно або права переходять до них на тих самих умовах, що й установлені для громадян другої Договірної Сторони.

Якщо за законодавством Договірних Сторін спадкове майно, що успадковується державою за законом, переходить у власність держави, тоді рухоме майно передається державі, громадянином якої на момент смерті був спадкодавець, а нерухоме майно переходить у власність держави, на території якої воно знаходиться.

Форма заповіту визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець на момент складання заповіту. Однак достатньо, щоб було дотримано законодавство Договірної Сторони, на території якої був складений заповіт. Це положення застосовується також відносно скасування заповіту.

1. У справах про успадкування рухомого майна, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 цієї статті, компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання.

2. Якщо все рухоме майно розміщене на території Договірної Сторони, де спадкодавець не мав останнього постійного місця проживання, тоді за заявою спадкоємця або відказоодержувача, якщо з цим згодні всі спадкоємці, у справі про успадкування компетентними є установи юстиції цієї Договірної Сторони.

3. У справах про успадкування нерухомого майна компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

4. Положення цієї статті застосовуються також до спорів у справах про успадкування.

1. Компетентні органи однієї Договірної Сторони застосовують згідно із своїм законодавством заходи, необхідні для охорони спадкового майна, яке знаходиться на її території, залишеного громадянином другої Договірної Сторони.

2. Органи, відповідальні за застосування заходів з охорони спадщини після смерті громадянина другої Договірної Сторони, зобов'язані в якомога стислий строк повідомити дипломатичне представництво або консульську установу цієї Договірної Сторони про смерть спадкодавця та про осіб, які заявили про свої права на спадщину, про відомі їм обставини, що стосуються осіб, які мають право на спадщину, і про місце їх перебування, про наявність заповіту, про розмір та вартість спадщини, а також про те, які застосовані заходи з охорони спадщини.

3. На вимогу дипломатичного представництва або консульської установи їм передаються спадкове рухоме майно та документи померлого.

4. Дипломатичне представництво або консульська установа однієї Договірної Сторони мають право представляти інтереси громадян цієї Договірної Сторони з питань успадкування перед органами другої Договірної Сторони без особливого доручення, якщо ці громадяни через відсутність або з інших поважних причин не в змозі своєчасно захищати свої права та інтереси і не призначили представника.

5. Якщо громадянин однієї Договірної Сторони помер під час короткочасного перебування на території другої Договірної Сторони, де він не мав постійного місця проживання, тоді речі, що були при ньому, за описом передаються дипломатичному представництву або консульській установі Договірної Сторони, громадянином якої був померлий.

1. Якщо рухоме спадкове майно або грошова сума, виручена від продажу рухомого або нерухомого майна, підлягає після закінчення спадкового провадження передачі спадкоємцям або бенефіціантам, місце проживання або місцеперебування яких знаходиться на території другої Договірної Сторони, таке спадкове майно або виручена грошова сума передаються через дипломатичне представництво або консульську установу цієї Договірної Сторони.

2. Установа, компетентна в справах про успадкування, дає розпорядження про видачу спадкового майна дипломатичному представництву або консульській установі.

3. Це майно може бути передане спадкоємцям, якщо:

1) усі вимоги кредиторів спадкодавця, які заявлені в строк, установлений законодавством Договірної Сторони, де перебуває спадкове майно, сплачені або забезпечені;

2) сплачені або забезпечені всі пов'язані з успадкуванням збори;

3) компетентні установи дали, якщо необхідно, дозвіл на вивіз спадкового майна.

4. Переведення грошових сум здійснюється відповідно до діючого на території Договірних Сторін законодавства.

1. Договірні Сторони взаємно визнають та виконують рішення установ юстиції у цивільних справах, що набули чинності, а також вироки в частині відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

2. На території Договірних Сторін визнаються без спеціального провадження рішення у цивільних справах, які не потребують за своїм характером виконання.

1. Розгляд клопотань про визнання та дозвіл виконання рішень належить до компетенції судів Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснене виконання.

2. Клопотання про визнання та дозвіл виконання подається до суду, що виніс рішення по першій інстанції, який направляє його до суду, компетентного винести рішення за клопотанням.

3. Реквізити клопотання визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснене виконання.

4. До клопотання про визнання та дозвіл виконання необхідно долучити:

1) завірену судом копію рішення, офіційний документ про те, що рішення набрало чинності, якщо це не випливає з тексту самого рішення, а також довідку про його виконання, якщо рішення раніше виконувалось на території Договірної Сторони;

2) документ, з якого випливає, що відповідачу, який не взяв участі у процесі, було своєчасно та в належній формі хоча б один раз вручено повідомлення про виклик до суду;

3) завірені переклади документів, зазначених у підпунктах 1 та 2 цього пункту.

5. Якщо у суду при визнанні та видачі дозволу на виконання виникне сумнів, він може запитати в особи, яка порушила клопотання про виконання рішення, пояснень, а також опитати боржника по суті клопотання та в разі потреби запитати роз'яснень у суду, який виніс рішення.

1. Порядок виконання рішень регулюється законодавством Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснене виконання.

2. Щодо судових витрат, пов'язаних з виконанням рішень, застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої рішення має бути виконано.

У визнанні судового рішення та в дозволі на його виконання може бути відмовлено:

1) якщо особа, яка порушила клопотання, або відповідач у справі не брав участі у процесі внаслідок того, що йому або його представнику не був своєчасно та належним чином вручений виклик до суду;

2) якщо по тому самому правовому спору між тими самими сторонами на території Договірної Сторони, де має бути визнане та виконане рішення, було вже раніше винесене рішення, що набрало чинності, або якщо установою цієї Договірної Сторони було раніше порушено провадження у даній справі;

3) якщо згідно з положеннями даного Договору, а у випадках, не передбачених даним Договором, відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнаним та виконаним, справа відноситься до виключної компетенції її установ.

Положення статей 39-42 даного Договору про судові рішення застосовуються також до мирових угод, затверджених судом.

Положення даного Договору про виконання рішень не торкаються законодавства Договірних Сторін про переказ грошових сум та про вивезення майна, придбаного у результаті виконання.

1. Кожна Договірна Сторона на прохання другої Договірної Сторони порушує відповідно до свого законодавства кримінальне переслідування стосовно своїх громадян, підозрюваних у скоєнні злочинів на території другої Договірної Сторони.

2. Матеріали досудового слідства, а також заяви про кримінальне переслідування, що подані відповідно до законодавства однієї Договірної Сторони в її компетентні установи в належні строки, є дійсними також на території другої Договірної Сторони.

3. Особи, яким злочином завдано матеріальних збитків, у зв'язку з чим направлене прохання про порушення кримінального переслідування, можуть брати участь у справі, якщо ними пред'явлені вимоги про відшкодування збитків.

4. Покарання, що призначається особі за вчинений злочин, не повинно бути більш суворим, ніж покарання, передбачене законодавством запитуючої Договірної Сторони.

1. Прохання про порушення кримінального переслідування повинно бути складене у письмовій формі та містити:

1) найменування запитуючої установи;

2) опис діяння, у зв'язку з яким направлено прохання про порушення кримінального переслідування;

3) по можливості більш точне зазначення часу та місця скоєння діяння;

4) текст закону запитуючої Договірної Сторони, на підставі якого діяння визнається злочином;

5) прізвище та ім'я підозрюваної особи, відомості про її громадянство, місце проживання або місцеперебування та інші відомості про її особу, а також, по можливості, опис зовнішності цієї особи, її фотокартку та відбитки пальців;

6) заява потерпілого у кримінальній справі, що порушується за заявою потерпілого, та про відшкодування матеріальної шкоди, якщо така є;

7) відомості про розмір завданої матеріальної шкоди.

До прохання додаються матеріали досудового слідства та докази, що є в розпорядженні запитуючої Договірної Сторони. При передачі предметів, що є знаряддям злочину або потрапили до злочинця в результаті такого злочину, слід враховувати положення пункту 3 статті 58 даного Договору.

2. Якщо особа в момент направлення прохання про порушення кримінального переслідування згідно з пунктом 1 статті 45 утримується під вартою на території Договірної Сторони, яка направляє прохання про порушення такого переслідування, вона доставляється на територію другої Договірної Сторони. Етапування особи, яка утримується під вартою на території другої Договірної Сторони, санкціонується відповідним компетентним органом. Передача такої особи здійснюється із застосуванням пункту 1 статті 56 даного Договору.

1. Договірні Сторони зобов'язуються відповідно до положень даного Договору на запит видавати одна одній осіб, які перебувають на їх території, для притягнення до кримінальної відповідальності або для приведення до виконання вироку.

2. Видача здійснюється за діяння, які відповідно до законодавства обох Договірних Сторін є злочинами і за скоєння яких передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менш, як один рік. Видача для приведення вироку до виконання здійснюється у випадку засудження за скоєння таких злочинів до позбавлення волі на строк більше шести місяців або іншого більш тяжкого покарання.

1. У запиті про видачу особу може бути відмовлено, якщо:

1) особа, відносно якої направлений запит про видачу, є громадянином запитуваної Договірної Сторони або особою, якій у цій державі надано право притулку;

2) запит про видачу пов'язаний з переслідуванням особи за ознаками раси, статі, віросповідання, етнічної належності чи політичних переконань;

3) до особи може бути застосовано покарання у вигляді смертної кари;

4) кримінальне переслідування відповідно до законодавства обох Договірних Сторін порушується тільки за скаргою потерпілого;

5) на момент отримання запиту кримінальне переслідування відповідно до законодавства запитуваної Договірної Сторони не може бути порушено або вирок не може бути приведеним до виконання внаслідок закінчення строку давності або на іншій законній підставі;

6) стосовно особи, про видачу якої направлено запит, на території запитуваної Договірної Сторони за той самий злочин було винесено вирок або постанову про припинення провадження у справі, що набрали чинності;

7) злочин, у зв'язку з яким направлено запит про видачу, вчинений на території запитуваної Договірної Сторони.

2. При відмові у видачі запитувана Договірна Сторона повідомляє запитуючій Договірній Стороні підстави відмови, які не можуть бути іншими, ніж ті, які зазначені у статті 17 цього Договору та в пункті 1 цієї статті.

Якщо стосовно особи, про видачу якої направлений запит, здійснюється кримінальне переслідування або вона відбуває покарання за інший злочин на території запитуваної Договірної Сторони, видачу може бути відстрочено до закінчення кримінального переслідування, відбуття покарання, звільнення від кримінальної відповідальності на будь-якій законній підставі.

Якщо відстрочка видачі, передбачена статтею 49, може спричинити закінчення строку давності кримінального переслідування або утруднити розслідування злочину, тоді на обгрунтоване прохання може бути здійснено тимчасову видачу за умови, що видану особу буде негайно повернено після проведення процесуальних дій, для яких її було видано, і не пізніш як через три місяці від дня видачі.

Якщо клопотання про видачу однієї й тієї самої особи надійшли від декількох держав, то питання про те, яке з них підлягає задоволенню, вирішує запитувана Договірна Сторона.

1. Без згоди запитуваної Договірної Сторони видану особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності або піддано покаранню у зв'язку з іншим злочином, ніж той, який був підставою для видачі.

2. Особу не може бути також видано третій державі без згоди запитуваної Договірної Сторони.

3. Не потрібна згода запитуваної Договірної Сторони, якщо видана особа не залишила протягом 15 днів після закінчення кримінального переслідування, відбуття покарання або звільнення від кримінальної відповідальності на будь-якій законній підставі територію запитуючої Договірної Сторони або якщо вона добровільно повернулася туди. У цей строк не зараховується час, протягом якого видана особа не могла залишити територію запитуючої Договірної Сторони з незалежних від неї обставин.

1. Запит про видачу має бути складений у письмовій формі й містити:

1) найменування запитуючої установи;

2) опис скоєного злочину та текст закону запитуючої Договірної Сторони, на підставі якого діяння визнається злочином;

3) прізвище та ім'я особи, щодо якої направлений запит про видачу, відомості про її громадянство, місце проживання або місцеперебування та інші відомості про її особу, а також, по можливості, опис зовнішності цієї особи, її фотокартку та відбитки пальців.

2. До запиту про видачу для здійснення кримінального переслідування має бути додана завірена копія постанови про взяття під варту.

3. До запиту про видачу для приведення вироку до виконання повинні бути додані завірена копія вироку з довідкою про те, що він набрав чинності, та текст кримінального закону, на підставі якого особу засуджено. Якщо засуджений вже відбув частину покарання або частково відшкодував шкоду, повідомляються також відомості про це.

4. Запитувана Договірна Сторона може додатково запитати відомості, якщо запит про видачу не містить всіх необхідних даних, вказаних у цій статті. Запитуюча Договірна Сторона повинна відповісти на це прохання у строк, що не перевищує один місяць. Цей строк може бути продовжений на 15 днів за наявності поважних причин.

5. Якщо запитуюча Договірна Сторона не надасть в установлений строк додаткових відомостей, запитувана Договірна Сторона може звільнити особу, яка взята під варту згідно зі статтею 55.

Після прийняття рішення про видачу запитувана Договірна Сторона негайно вживає заходів для взяття під варту особи, щодо якої направлений запит про видачу.

1. У випадках, що не терплять зволікань, на прохання запитуючої Договірної Сторони запитувана Договірна Сторона може взяти особу під варту і до отримання від запитуючої Договірної Сторони копії постанови про взяття під варту або вироку, що набув чинності (виписки з вироку), які винесені судом щодо даної особи. При цьому необхідно зазначити, що запит про видачу буде надіслано негайно.

Копії постанови про взяття під варту або вироку, що набрав чинності (виписки з вироку), щодо даної особи передаються будь-яким способом, який забезпечує передачу всіх реквізитів документів (факс або інші засоби зв'язку).

2. Про причини, з яких прохання про взяття під варту не було задоволено, слід терміново повідомити другу Договірну Сторону.

3. Особа, яку взято під варту, повинна бути звільнена, якщо протягом місяця з дня одержання повідомлення про взяття під варту від другої Договірної Сторони не надійде запит про видачу. Цей строк на прохання запитуючої Договірної Сторони може бути продовжений на 15 днів.

1. Запитувана Договірна Сторона повідомляє запитуючу Договірну Сторону про місце, дату і час видачі особи.

2. Якщо запитуюча Договірна Сторона не прийме особу, яка підлягає видачі, протягом 15 днів після встановленої дати видачі, ця особа повинна бути звільнена з-під варти.

Якщо видана особа ухилиться від кримінального переслідування або від відбуття покарання і повернеться на територію запитуваної Договірної Сторони, вона може на запит запитуючої Договірної Сторони бути видана знову. У цьому випадку не вимагається додавати до запиту документи, зазначені у статті 53 даного Договору.

1. Запитувана Договірна Сторона передає запитуючій Договірній Стороні предмети, що є знаряддям злочину, що мають сліди злочину або набуті злочинним шляхом; предмети, що можуть бути визнані у кримінальній справі речовими доказами. Ці предмети передаються на прохання і в тому разі, коли видача особи внаслідок її смерті або з інших причин не може відбутись.

2. Запитувана Договірна Сторона може затримати на час передачу зазначених у пункті 1 цієї статті предметів, якщо вони необхідні для провадження в іншій кримінальній справі. Вони також можуть бути передані запитуючій Договірній Стороні тимчасово за взаємною домовленістю.

3. Права третіх осіб на передані запитуючій Договірній Стороні предмети зберігаються. Після закінчення провадження у справі ці предмети повинні бути повернуті Договірній Стороні, яка їх передала.

1. Кожна з Договірних Сторін на прохання другої Договірної Сторони дозволяє транзитне перевезення по своїй території осіб, які видані другій Договірній Стороні третьою державою. Договірні Сторони не зобов'язані давати дозвіл на перевезення осіб, видача яких не допускається відповідно до положень даного Договору.

2. Прохання про дозвіл на транзитне перевезення осіб оформляється і направляється у тому самому порядку, що й запит про видачу.

3. Компетентні установи Договірних Сторін узгоджують у кожному окремому випадку спосіб, маршрут та інші умови транзитного перевезення.

4. Витрати, пов'язані з транзитним перевезенням, несе запитуюча Договірна Сторона.

Представники однієї з Договірних Сторін можуть за згодою другої Договірної Сторони бути присутніми при виконанні запиту про надання правової допомоги в кримінальних справах другою Договірною Стороною.

Договірні Сторони надають одна одній на прохання відомості про судимість осіб, засуджених раніше їхніми судами, якщо ці особи притягаються до кримінальної відповідальності на території запитуючої Договірної Сторони.

Договірні Сторони повідомляють одна одній відомості про результати кримінального переслідування особи, щодо якої було направлено прохання про порушення кримінального переслідування або про видачу. На окреме прохання висилається копія вироку, який набрав чинності, або іншого остаточного рішення.

Договірні Сторони будуть щорічно повідомляти одна одній відомості про вироки, які набрали чинності, що винесені судами однієї Договірної Сторони стосовно громадян другої Договірної Сторони.

Даний Договір може бути змінений та доповнений за взаємною згодою Договірних Сторін у порядку його укладення.

Даний Договір підлягає ратифікації і набуде чинності через 30 днів після дати обміну ратифікаційними грамотами.

Даний Договір укладається на невизначений строк. Однак кожна Договірна Сторона може денонсувати цей Договір у будь-який час, повідомивши про це іншу Договірну Сторону через дипломатичні канали, і втрачає чинність через 180 днів після отримання такого повідомлення.

На засвідчення чого ті, що підписалися, належним чином на те уповноважені, підписали цей Договір.

Здійснено в м. Київ 27 березня 2003 року у двох примірниках, кожний українською та іспанською мовами, причому всі тексти є автентичними.