Про визнання незаконною та скасування постанови

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Верховної Ради України на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя: Стародуб О.П., судді: Анцупова Т.О., Гімон М.М., Коваленко Н.В., Кравчук В.М.) від 10 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови,

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом, у якому просила визнати незаконною та скасувати Постанову Верховної Ради України (далі - ВРУ) від 29 вересня 2016 року № 1618-VIII "Про звільнення судді", якою її звільнено з посади судді апеляційного суду Харківської області у зв'язку з порушенням присяги.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 листопада 2016 року відкрито провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ураховуючи наведене вище, позовну заяву ОСОБА_4 було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ВРУ подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, як судом першої інстанції, не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Задовольняючи позовні вимоги, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що ВРУ допустила порушення принципів та порядку адміністративної процедури, визначених: Конституцією України; Законами України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI), від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон № 22/98-ВР) та Регламентом Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 08 квітня 2014 року № 1861-VI (далі - Регламент), що полягали у вчиненні дій з розгляду питання про звільнення ОСОБА_4 з посади судді та прийнятті постанови про її звільнення не в межах закону, необґрунтовано та без забезпечення права особи на участь у процесі прийняття рішень. Порушення відповідачем цих принципів виключає висновок про правомірність вирішення ним питання про звільнення позивачки з посади судді та законність прийнятої постанови про її звільнення.

ОСОБА_4 у відзиві на апеляційну скаргу просить у її задоволені відмовити, оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв оскаржуване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Президент України Указом від 27 червня 1996 року № 482/96 призначив ОСОБА_4 на посаду судді Жовтневого районного суду м. Харкова. Постановою ВРУ від 07 лютого 2002 року № 3060-III позивачка обрана суддею апеляційного суду Харківської області безстроково.

02 березня 2016 року Вищою радою юстиції прийнято рішення про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_4 з посади судді апеляційного суду Харківської області.

26 квітня 2016 року Вища рада юстиції внесла до ВРУ подання № 39/0/12-16 про звільнення позивачки з посади судді апеляційного суду Харківської області у зв'язку з порушенням присяги судді. Підставою для внесення такого подання стали висновки Вищої ради юстиції про обгрунтованість рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 березня 2015 року № 375/дп-15 про направлення рекомендації для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення суддів Київського районного суду міста Харкова ОСОБА_6 і апеляційного суду Харківської області ОСОБА_4, відповідно до якого при розгляді адміністративної справи № 640/17598/13-п про порушення митних правил стосовно ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України зазначені судді допустили несумлінне ставлення до своїх службових обов'язків, продемонстрували поведінку, яка викликає сумнів у їх неупередженості і об'єктивності, що свідчить про порушення ними присяги судді.

Вказане подання Вищої ради юстиції позивачкою було оскаржено до суду. Постановою Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2016 року у задоволенні її позову відмовлено.

19 травня 2016 року Сектором реєстрації законопроектів ВРУ зареєстровано проект постанови ВРУ "Про звільнення судді", внесений Головою ВРУ Парубієм А.В.

Розпорядженням Голови ВРУ Парубія А.В. від 27 вересня 2016 року № 352 на вимогу Президента України про скликання позачергового пленарного засідання ВРУ восьмого скликання та відповідно до ч. 8 ст. 19 Регламенту прийнято рішення про скликання позачергового пленарного засідання восьмого скликання на 10 годину 00 хвилин 29 вересня 2016 року, на якому буде розглянуто питання про звільнення суддів, зокрема ОСОБА_4.

Відповідно до вказаного розпорядження 27 вересня 2016 року о 19 годині 15 хвилин Прес-служба Апарату ВРУ розмістила на офіційному-веб сайті ВРУ інформацію із запрошенням для участі суддів у розгляді на пленарному засіданні питання про їх звільнення, у тому числі ОСОБА_4.

28 вересня 2016 року ВРУ направила урядову телеграму на адресу апеляційного суду Харківської області, якою повідомила ОСОБА_4 про розгляд питання про її звільнення з посади судді на позачерговому засіданні ВРУ 29 вересня 2016 року. Згідно з відтиском штампа вхідної кореспонденції суду урядова телеграма надійшла до апеляційного суду Харківської області 28 вересня 2016 року о 18 годині 45 хвилин та вручена секретарю суду Колесник О.

29 вересня 2016 року ВРУ прийняла постанову № 1618-VIII про звільнення ОСОБА_4 з посади судді апеляційного суду Харківської області відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України у зв'язку з порушенням нею присяги судді. За результатами голосування вказану постанову підтримали 228 народних депутатів.

Не погодившись із таким рішенням ВРУ, ОСОБА_4 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи позивачки, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Частинами 3, 5 ст. 116 Закону № 2453-VI передбачено, що звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону № 22/98-ВР.

На підставі подання Вищої ради юстиції ВРУ приймає постанову про звільнення судді з посади.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час прийняття ВРУ оскаржуваної постанови було порушено процедуру звільнення ОСОБА_4 з посади судді, зокрема щодо неналежного повідомлення її про проведення засідання ВРУ, а також розгляд питання про звільнення позивачки з посади судді відбувся за її відсутності.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.

Порядок підготовки і проведення сесій ВРУ, її засідань, формування державних органів, законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій ВРУ визначає Регламент.

Частинами 3, 4 ст. 216-1 Регламенту передбачено, що подання про звільнення судді, обраного безстроково, вноситься до ВРУ Вищою радою юстиції. Обговорення питання про звільнення судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні ВРУ починається з оголошення головуючим подання Вищої ради юстиції.

Після доповіді суддя, питання стосовно якого розглядається, має право на виступ.

При звільненні судді на підставі п. 4 , 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України присутність судді є обов'язковою. Такому судді має бути повідомлено про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня проведення засідання Верховної Ради, на якому розглядатиметься це питання. Такий суддя має право на представника. У разі повторного неприбуття судді, щодо якого розглядається питання про звільнення, на засідання Верховної Ради, за умови повідомлення йому про розгляд питання про його звільнення у строк, передбачений цією частиною, таке питання може бути розглянуто за його відсутності.

Кожний народний депутат має право ставити запитання доповідачу та безпосередньо судді чи його представнику, висловлювати свою думку, надавати письмові матеріали.

За наявності зауважень до подання про звільнення судді, що потребують додаткової перевірки органом, що вніс таке подання, голосування щодо звільнення судді не проводиться. Повторний розгляд такого подання здійснюється за умов перевірки органом, що вніс подання, обставин, щодо яких висловлено зауваження, і повідомлення цим органом про результати такої перевірки та невідкликання внесеного подання.

Рішення про звільнення судді приймається відкритим поіменним голосуванням і оформлюється постановою ВРУ. Голосування про звільнення суддів може проводитися списком, а з підстав, передбачених п. 4 , 5 , 6 ч. 5 ст. 126 Конституції України, - щодо кожного судді окремо.

Отже, оголошення подання про звільнення судді, доповідь, обговорення, виступ судді або/та його представника, запитання до них народних депутатів, не голосування у разі наявності зауважень до подання - це стадії прийняття відповідного рішення парламентом. Задля забезпечення критерію обґрунтованості рішення відповідач має ретельно досліджувати наявні матеріали, може збирати додаткові документи, пояснення осіб тощо.

Крім того, критерій щодо прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення випливає з принципу гласності прийняття рішень. ВРУ, як орган державної влади, зобов'язана застосовувати цей критерій у процесі прийняття рішення, особливо, якщо воно матиме несприятливі наслідки для особи. Особа, щодо якої приймається рішення, має право бути вислуханою, наводити доводи та докази на їх підтвердження.

Судом установлено, що ОСОБА_4 було повідомлено про проведення засідання ВРУ (призначене на 29 вересня 2016 року) урядовою телеграмою від 28 вересня 2016 року, яка була надіслана за місцем роботи позивачки та отримана секретарем апеляційного суду Харківської області 28 вересня 2016 року о 18 годині 46 хвилин, тобто з порушенням строку, визначеного Регламентом. При цьому, представник ВРУ не заперечує повідомлення ОСОБА_4 28 вересня 2016 року після 19 години, що в свою чергу виключає можливість останньої фізично бути присутньою на засіданні ВРУ 29 вересня 2016 року о 10 годині, оскільки позивачка проживає у м. Харкові.

Крім того, відповідно до матеріалів справи та наданих позивачкою пояснень, з 28 вересня по 08 жовтня 2016 року вона перебувала на лікарняному. Після отримання урядової телеграми 28 вересня 2016 року ОСОБА_4 негайно звернулася із заявою до Голови ВРУ з проханням не виносити на голосування її питання, оскільки вона бажає взяти участь особисто при його розгляді та надати пояснення з приводу подання Вищої ради юстиції про її звільнення з посади судді.

Однак, попри інформацію позивачки про поважні причини її відсутності на засіданні ВРУ, розгляд питання щодо звільнення ОСОБА_4 за поданням ВРЮ від 26 квітня 2016 року все ж відбувся і завершився прийняттям оскарженої постанови ВРУ.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".

Сторони повинні мати можливість висловити свої аргументи під час публічного слухання справи. Право на змагальний процес означає можливість для сторін знати та висловити свої міркування щодо усіх наданих у справі доказів чи пояснень (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1993 року у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" (Ruiz-Mateos v. Spain), заява № 12952/87).

Обґрунтовуючи свою позицію, ВРУ зазначає про належне повідомлення позивачки про розгляд питання про її звільнення, враховуючи що 27 вересня 2016 року на офіційному веб-сайті ВРУ опубліковано розпорядження Голови ВРУ від 27 вересня 2016 року № 352 про скликання 29 вересня 2016 року позачергового засідання Верховної Ради України, на якому розглядатимуться питання про звільнення суддів, у тому числі ОСОБА_4, а тому, на думку відповідача, підстав для перенесення розгляду цього питання не було.

Велика Палата Верховного Суду вважає такі аргументи скаржника необґрунтованими, оскільки Закон зобов'язує ВРУ повідомити суддю про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня засідання. Оприлюднення такого розпорядження на офіційному веб-сайті свідчить про дотримання відповідачем вимог щодо оприлюднення певної інформації та висвітлення своєї діяльності, однак не може бути доказом того, що позивачку було повідомлено про дату та час розгляду питання про її звільнення.

З цього приводу, Велика Палата Верховного Суду також вважає за необхідне звернути увагу на слідуюче.

ЄСПЛ у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) наголосив, що, зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якість іхніх дій, мінімізують ризик помилки. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. рішення у справі "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74).

У рішенні від 19 січня 2017 року у справі "Куликов проти України" ЄСПЛ визнано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та неупередженості під час звільнення заявників з посад суддів національних судів. Зокрема, у вказаній справі Європейський суд, розглядаючи скарги заявників за ст. 6 Конвенції, послався на свої висновки у справі "Олександр Волков проти України", у якій зазначив, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості.

У рішенні ЄСПЛ від 27 травня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11) у пункті 87 зазначив, що трудові спори між державними службовцями та державою можуть бути поза межами цивільного аспекту ст. 6 Конвенції за умови виконання двох сукупних умов. По-перше, держава у своєму законодавстві повинна чітко виключити можливість доступу до суду для відповідних посад або категорій працівників, про яких йдеться. По-друге, таке виключення повинно бути виправдане об'єктивними підставами в інтересах держави (див. рішення у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland) [ВП], заява № 63235/00, п. 62, ECHR 2007-IV)".

Пунктом 88 даного рішення встановлено, що у контексті першої умови Судові ніщо не заважає назвати "судом" конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії". Адміністративний або парламентський орган може вважатися "судом" у матеріально-правовому значені цього терміну, що призведе до можливості застосування ст. 6 Конвенції до спорів державних службовців (див. рішення у справах "Аргіру ті інші проти Греції" (Argyrou and Others v. Greece), заява № 10468/04, п. 24, від 15 січня 2009 року, та "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), заяви №№ 17214/05,20329/05 та 42113/04, пп. 72-75, від 28 квітня 2009 року). Проте висновок щодо застосовності ст. 6 Конвенції не перешкоджає розгляду питання дотримання процесуальних гарантій у такому провадженні (див. вищезазначене рішення у справі "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), п. 72)".

Відповідно до п. 90 цього рішення , Судом встановлено, що, вирішуючи справу заявника та виносячи обов'язкове для виконання рішення, ВРЮ, парламентський комітет та пленарне засідання парламенту разом виконували функцію суду.

У п. 143 зазначено, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі ""Дія-97" проти України" (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту.

Таким чином, невиконання ВРУ вимог ч. 5 ст. 216-1 Регламенту про обов'язкове повідомлення ОСОБА_4 про проведення засідання, на якому розглядатиметься питання про її звільнення, не пізніше ніж за три дні до дня засідання, та прийняття ВРУ оскаржуваного рішення за відсутності позивачки призвело до порушення її прав на участь у процесі прийняття відповідного рішення.

Враховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що допущені ВРУ порушення розгляду питання про звільнення ОСОБА_4 з посади судді на пленарному засіданні п'ятої сесії ВРУ восьмого скликання 29 вересня 2016 року свідчать про вчинення відповідачем протиправних дій з розгляду такого питання, а тому висновок суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1618-VIII є вірним.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скаржником не спростовані.

Відповідно до п. 1ч. 1 ст. 315, ч. 1ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. ст. 242, 266, 315, 316, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

Апеляційну скаргу Верховної Ради України на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року - залишити без задоволення.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.