Про відмову в задоволенні заяви Верховної Ради України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2017 року у справі № 800/579/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 800/579/16

за позовом ОСОБА_2 до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1605-VIII "Про звільнення судді", провадження по якій відкрито

за заявою Верховної Ради України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2017 року, ухваленої у складі колегії суддів: головуючого судді Донця О.Є., суддів: Єрьоміна А.В., Кравцова О.В., Мороза В.Ф., Шведа Е.Ю.,

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом до Верховної Ради України, в якому просила визнати незаконною та скасувати постанову Верховної Ради України від 29.09.2016 № 1605-VIII про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги судді.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 вересня 2016 року Верховною Радою України прийнято постанову № 1605-VIII "Про звільнення судді", якою ОСОБА_2 звільнено з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги судді.

Позивачка вважає, що при прийнятті вищезазначеної постанови відповідачем порушено вимоги статті 216-1 Регламенту Верховної Ради України та її право щодо виступу по суті питання та наголошувала, про відсутності в її діях порушення присяги судді.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2017 року визнано незаконною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29.09.2016 № 1605-VIII "Про звільнення судді".

Не погоджуючись з вказаною постановою Вищого адміністративного суду України, Верховна Рада України звернулась з заявою про її перегляд, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовити.

В поданому запереченні ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

На підставі підп. 5 п. 1 р. VII "Перехідні положення" КАС України позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ураховуючи наведене вище, заяву Верховної Ради України було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Заява Верховної Ради України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017 задоволенню не підлягає з огляду на таке.

У ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що постановою Верховної Ради України від 22.05.2008 № 300-VI ОСОБА_2, було обрано суддею Генічеського районного суду Херсонської області безстроково.

За поданням голови апеляційного суду Херсонської області Коровайка О.І. рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30.01.2014 № 227/дп-14 було відкрито дисциплінарну справу відносно позивачки, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 13.03.2014 № 672/дп-14 про направлення до Вищої ради юстиції висновку щодо встановлених фактів, які на думку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України свідчать про порушення нею присяги судді та з рекомендацією розглянути питання про звільнення з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області з підстав, передбачених пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України .

Розглянувши наданий висновок, Вища рада юстиції 22.10.2015 прийняла рішення № 801/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги судді.

На вимогу Президента України 29.09.2016 скликано позачергове засідання Верховної Ради України VIII скликання, на якому було заплановано розгляд питання звільнення суддів, у тому числі - ОСОБА_2

На позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради України 29.09.2016 було прийнято постанову № 1605-VIII про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв'язку з порушенням присяги судді.

Задовольняючи позовні вимоги, Вищий адміністративний суд України покликався на те, що розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги носить спеціальний характер, тому розгляд такого питання не може бути здійснено на позачерговому засіданні Верховної Ради України.

Також суд вказав, що проект постанови № 3581-5 на момент розгляду його на позачерговому засіданні Верховної Ради України вважається відкликаним, що не було взято до уваги відповідачем.

Крім того Вищий адміністративний суд України зазначив, що позивач, в порушення вимог абзацу 2 частини 5 статті 216-1 Регламенту Верховної Ради України , не була повідомлена про розгляд питання про її звільнення за три дні до засідання Верховної Ради України 29.09.2016.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що розгляд питання про звільнення суддів за порушення присяги не може бути здійснено на позачерговому засіданні Верховної Ради України з огляду на таке.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

Відповідно до частини третьої статті 216-1 Регламенту Верховної Ради України подання про звільнення судді, обраного Верховною Радою безстроково, вноситься до Верховної Ради Вищою радою юстиції. До подання додаються документи, що підтверджують підстави звільнення, передбачені частиною п'ятою статті 126 Конституції України .

Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок, з обов'язковим обговоренням цього питання та з обов'язковою участю судді.

Згідно з частинами першою, четвертою і п'ятою статті 9 Регламенту Верховної Ради України Верховна Рада проводить свою роботу сесійно. Сесії є чергові та позачергові. Сесії Верховної Ради складаються, зокрема, із засідань Верховної Ради. Засідання Верховної Ради можуть бути, зокрема, пленарними.

За частиною другою статті 83 Конституції України позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Відповідно до частини першої стаття 11 Регламенту Верховної Ради України позачергові сесії Верховної Ради, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України відповідно до частини другої статті 83 Конституції України .

Згідно з частиною восьмою статті 19 Регламенту Верховної Ради України у невідкладних випадках у період між пленарними засіданнями під час сесії Верховної Ради на вмотивовану вимогу осіб, які згідно з Конституцією України мають право вимагати скликання позачергової сесії Верховної Ради, а також за пропозицією Погоджувальної ради (пункт 4 частини чотирнадцятої статті 73 цього Регламенту ) Голова Верховної Ради України не пізніш як у триденний строк скликає позачергове пленарне засідання Верховної Ради. До порядку денного такого засідання включаються лише питання, розгляд яких визначено у пропозиціях про скликання такого засідання.

Таким чином, Голова Верховної Ради України у відповідності до вимог частини другої статті 83 Конституції України на вимогу Президента України, який згідно з Конституцією України має право вимагати скликання позачергової сесії Верховної Ради, правомірно за розпорядженням від 27.09.2016 скликав позачергове пленарне засідання Верховної Ради України та включив до нього розгляд питання про звільнення суддів, розгляд якого визначив Президент України.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 26.09.2017 у справі № 800/114/17.

Також колегія суддів вважає помилковими покликання суду першої інстанції про те, що проект постанови Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 є відкликаним відповідно до статті 105 Регламенту Верховної Ради України , затвердженого Законом України від 10.02.2010 № 1861-VI (із змінами і доповненнями), оскільки був поданий 16.12.2015 тодішнім Головою Верховної Ради України, народним депутатом ОСОБА_5, повноваження якого були припинені 14.04.2016 враховуючи наступне.

Аналіз положень пункту 1 частини п'ятої, пунктів 1 і 2 частини шостої статті 89, частини другої статті 105 Регламенту Верховної Ради свідчить, що постанова про звільнення судді не є законопроектом, оскільки не містить положення нормативного характеру.

Відповідно, норма частини другої статті 105 Регламенту Верховної Ради України щодо підстави, за якої законопроект вважається відкликаним, не поширюється на проект постанови про звільнення судді.

Положення частини третьої статті 138 Регламенту Верховної Ради України , згідно з якими постанови та інші акти Верховної Ради приймаються з дотриманням процедури, передбаченої для розгляду законопроектів у першому читанні з прийняттям їх у цілому, якщо Верховною Радою не прийнято іншого рішення, стосуються процедури, передбаченої для розгляду законопроектів, не стосуються процедури відкликання законопроектів.

До того ж до порядку денного пленарного засідання було включено питання про звільнення судді з посади, що відповідає пункту 4 частини четвертої статті 20 Регламенту Верховної Ради України , а не проект постанови.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками Вищого адміністративного суду України в частині порушення Верховною Радою України вимог статті 216-1 Регламенту Верховної Ради України з огляду на таке.

Частинами 3, 4 ст. 216-1 Регламенту передбачено, що подання про звільнення судді, обраного безстроково, вноситься до ВРУ Вищою радою юстиції. Обговорення питання про звільнення судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні ВРУ починається з оголошення головуючим подання Вищої ради юстиції.

Після доповіді суддя, питання стосовно якого розглядається, має право на виступ.

При звільненні судді на підставі п. 4, 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України присутність судді є обов'язковою. Такому судді має бути повідомлено про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня проведення засідання Верховної Ради, на якому розглядатиметься це питання. Такий суддя має право на представника. У разі повторного неприбуття судді, щодо якого розглядається питання про звільнення, на засідання Верховної Ради, за умови повідомлення йому про розгляд питання про його звільнення у строк, передбачений цією частиною, таке питання може бути розглянуто за його відсутності.

Кожний народний депутат має право ставити запитання доповідачу та безпосередньо судді чи його представнику, висловлювати свою думку, надавати письмові матеріали.

За наявності зауважень до подання про звільнення судді, що потребують додаткової перевірки органом, що вніс таке подання, голосування щодо звільнення судді не проводиться. Повторний розгляд такого подання здійснюється за умов перевірки органом, що вніс подання, обставин, щодо яких висловлено зауваження, і повідомлення цим органом про результати такої перевірки та не відкликання внесеного подання.

Рішення про звільнення судді приймається відкритим поіменним голосуванням і оформлюється постановою ВРУ. Голосування про звільнення суддів може проводитися списком, а з підстав, передбачених п. 4, 5, 6 ч. 5 ст. 126 Конституції України , - щодо кожного судді окремо.

Отже, оголошення подання про звільнення судді, доповідь, обговорення, виступ судді або/та його представника, запитання до них народних депутатів, не голосування у разі наявності зауважень до подання - це стадії прийняття відповідного рішення парламентом. Задля забезпечення критерію обґрунтованості рішення відповідач має ретельно досліджувати наявні матеріали, може збирати додаткові документи, пояснення осіб тощо.

Крім того, критерій щодо прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення випливає з принципу гласності прийняття рішень. ВРУ, як орган державної влади, зобов'язана застосовувати цей критерій у процесі прийняття рішення, особливо, якщо воно матиме несприятливі наслідки для особи. Особа, щодо якої приймається рішення, має право бути вислуханою, наводити доводи та докази на їх підтвердження.

Встановлено, що ОСОБА_2 28.09.2017 була повідомлена про розгляд подання Вищої ради юстиції про її звільнення з посади судді за порушення присяги на пленарному засіданні Верховної Ради України 29.09.2016 року урядовою телеграмою, яка 27.09.2016 о 21.17 год. була направлена на адресу Генічеського районного суду Херсонської області.

Крім того, 27.09.2016 прес-служба Апарату Верховної Ради України на сайті Верховної Ради України, відповідно до пункту 1 Розпорядження від 27.09.2016 року № 352 , розмістила інформацію із запрошенням для участі суддів у розгляді на пленарному засіданні питання про звільнення суддів, у тому числі і позивача.

28.09.2016 ОСОБА_2 електронною поштою повідомила Верховну Раду України про те, що прибути на засідання Верховної Ради України 29.09.2016 не має можливості у зв'язку з перебуванням з 19.09.2016 на лікуванні за межами Херсонської області. Просила розгляд подання Вищої ради юстиції про звільнення її з посади судді відкласти. Про наступне засідання Верховної Ради України, щодо вирішення даного питання, повідомити завчасно для надання можливості особистої присутності під час його розгляду та дачі відповідних пояснень.

Однак, попри інформацію позивачки про поважні причини її відсутності на засіданні ВРУ, розгляд питання щодо звільнення ОСОБА_2 все ж відбувся і завершився прийняттям оскарженої постанови ВРУ.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".

Сторони повинні мати можливість висловити свої аргументи під час публічного слухання справи. Право на змагальний процес означає можливість для сторін знати та висловити свої міркування щодо усіх наданих у справі доказів чи пояснень (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1993 року у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" (Ruiz-Mateos v. Spain), заява № 12952/87).

Обґрунтовуючи свою позицію, ВРУ зазначає про належне повідомлення позивачки про розгляд питання про її звільнення, враховуючи що 27 вересня 2016 року на офіційному веб-сайті ВРУ опубліковано розпорядження Голови ВРУ від 27 вересня 2016 року № 352 про скликання 29 вересня 2016 року позачергового засідання Верховної Ради України, на якому розглядатимуться питання про звільнення суддів, у тому числі ОСОБА_2, а тому, на думку відповідача, підстав для перенесення розгляду цього питання не було.

Верховний Суд вважає такі аргументи скаржника необґрунтованими, оскільки Закон зобов'язує ВРУ повідомити суддю про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня засідання. Оприлюднення такого розпорядження на офіційному веб-сайті свідчить про дотримання відповідачем вимог щодо оприлюднення певної інформації та висвітлення своєї діяльності, однак не може бути доказом того, що позивачку було повідомлено про дату та час розгляду питання про її звільнення.

З цього приводу, Верховний Суд також вважає за необхідне звернути увагу на слідуюче.

ЄСПЛ у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України"(заява № 29979/04) наголосив, що, зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якість їхніх дій, мінімізують ризик помилки. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. рішення у справі "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74).

У рішенні від 19 січня 2017 року у справі "Куликов проти України" ЄСПЛ визнано порушення п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та неупередженості під час звільнення заявників з посад суддів національних судів. Зокрема, у вказаній справі Європейський суд, розглядаючи скарги заявників за ст. 6 Конвенції , послався на свої висновки у справі "Олександр Волков проти України", у якій зазначив, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості.

У рішенні ЄСПЛ від 27 травня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11) у пункті 87 зазначив, що трудові спори між державними службовцями та державою можуть бути поза межами цивільного аспекту ст. 6 Конвенції за умови виконання двох сукупних умов. По-перше, держава у своєму законодавстві повинна чітко виключити можливість доступу до суду для відповідних посад або категорій працівників, про яких йдеться. По-друге, таке виключення повинно бути виправдане об'єктивними підставами в інтересах держави (див. рішення у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland) [ВП], заява № 63235/00, п. 62, ECHR 2007-IV)".

Пунктом 88 даного рішення встановлено, що у контексті першої умови Судові ніщо не заважає назвати "судом" конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії". Адміністративний або парламентський орган може вважатися "судом" у матеріально-правовому значені цього терміну, що призведе до можливості застосування ст. 6 Конвенції до спорів державних службовців (див. рішення у справах "Аргіру та інші проти Греції" (Argyrou and Others v. Greece), заява № 10468/04, п. 24, від 15 січня 2009 року, та "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), заяви №№ 17214/05,20329/05 та 42113/04, пп. 72-75, від 28 квітня 2009 року). Проте висновок щодо застосовності ст. 6 Конвенції не перешкоджає розгляду питання дотримання процесуальних гарантій у такому провадженні (див. вищезазначене рішення у справі "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), п. 72)".

Відповідно до п. 90 цього рішення, Судом встановлено, що, вирішуючи справу заявника та виносячи обов'язкове для виконання рішення, ВРЮ, парламентський комітет та пленарне засідання парламенту разом виконували функцію суду.

У п. 143 зазначено, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі "Дія-97" проти України"(Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту.

Таким чином, невиконання ВРУ вимог ч. 5 ст. 216-1 Регламенту про обов'язкове повідомлення ОСОБА_2 про проведення засідання, на якому розглядатиметься питання про її звільнення, не пізніше ніж за три дні до дня засідання, та прийняття ВРУ оскаржуваного рішення за відсутності позивачки призвело до порушення її прав на участь у процесі прийняття відповідного рішення.

Враховуючи наведене вище, Верховний Суд вважає, що допущені ВРУ порушення розгляду питання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді на пленарному засіданні п'ятої сесії ВРУ восьмого скликання 29 вересня 2016 року свідчать про вчинення відповідачем протиправних дій з розгляду такого питання, а тому висновок суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1605-VIII є вірним.

Отже, постанова Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2017 року скасуванню не підлягає.

У свою чергу, судження та міркування заявника не спростовують правильності правових висновків суду, у зв'язку з чим заява не підлягає задоволенню.

Керуючись підпунктами 1, 7 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", статтям 235 - 240 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року, суд -

Відмовити в задоволенні заяви Верховної Ради України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2017 року у справі № 800/579/16.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.