Щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини

У зв'язку з надходженням до Вищого адміністративного суду України листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України (№ 2)" Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне звернути увагу адміністративних судів на таке.

Цим рішенням визнано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з тим, що Верховний Суд України, переглядаючи справу заявника на підставі першого рішення Європейського суду з прав людини у справі заявника "Шабельник проти України" (заява № 15685/11, від 12 червня 2008 року) не забезпечив новий належний розгляд справи та оцінку доказів з урахуванням відповідних висновків цього суду.

За інформацією, наданою Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини, найближчим часом автентичний переклад цього рішення буде надруковано у збірнику нормативно-правових актів "Офіційний вісник України" та розміщено на сайті Міністерства юстиції України.

Про викладене повідомляємо в порядку інформування та для врахування при здійсненні судочинства.

Цей лист пропонуємо довести до відома суддів апеляційних і місцевих адміністративних судів.

Додаток: за текстом на 1 арк.

II липня 2002 року Житомирський обласний апеляційний суд (далі - апеляційний суд) як суд першої інстанції визнав заявника винним у викраденні малолітньої, пограбуванні і вбивстві, та призначив йому покарання у виді довічного позбавлення волі. У своїй касаційній скарзі заявник стверджував, зокрема, що його обвинувачення грунтувалося виключно на зізнавальних показаннях, отриманих від нього як свідка. 10 жовтня 2002 року Верховний Суд України (далі - ВСУ) залишив вирок апеляційного суду без змін.

Європейський суд розглянув це кримінальне провадження у першій справі заявника ("Шабельник проти України" ("Shabelmk v. Ukraine", заява № 16404/03. від 19 лютого 2009 року). У своїй першій заяві до Європейського суду заявник, зокрема, стверджував, що його право на справедливий судовий розгляд було порушено, оскільки його засудження грунтувалося на зізнавальних показаннях, отриманих від нього під примусом і за відсутності захисника.

19 лютого 2009 року Європейський суд ухвалив рішення у справі "Шабельник проти України" та встановив порушення пункту 1 і підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Розглянувши скарги заявника за статтею 6 Конвенції, Європейський суд вказав на ряд недоліків під час досудового розслідування та судового розгляду справи заявника, та дійшов висновку, що обвинувальний вирок щодо заявника вирішальною мірою ґрунтувався на зізнавальних показаннях, отриманих з очевидним порушенням його права на захист.

Заявник, посилаючись на рішення Європейського суду від 19 лютого 2009 року, подав до ВСУ клопотання про перегляд його справи. Прокурор також подав до ВСУ подання про перегляд справи заявника та просив змінити вирок апеляційного суду і ухвалу ВСУ від 2002 року, виключивши з доказової бази цих судових рішень протокол допиту заявника як свідка та протокол слідчого експерименту, складені в рамках провадження щодо вбивства.

09 вересня 2010 року ВСУ розглянув справу заявника у касаційному порядку і ухвалив рішення, яке грунтувалося на тих самих доказах, що і вирок апеляційного суду від 2002 року. ВСУ дійшов висновку, що окрім порушень, які призвели до визнання зізнавальних показань заявника недопустимими і, відповідно, видалення їх з доказової бази, жодних інших порушень кримінально-процесуальних норм не було.

У 2011 році заявник знову звернувся до Європейського суду. Він скаржився, що ВСУ під час нового розгляду його справи в касаційному порядку порушив різні положення статті 6 Конвенції. Європейський суд вирішив розглядати скарги заявника за пунктами 1 та 3 статті 6 Конвенції.

Розглянувши скарги заявника, Європейський суд вказав, що хоча в результаті нового розгляду справи ВСУ виключив зізнавальні показання заявника із доказової бази, своє рішення аргументував рештою доказів, щоб підтвердити його винуватість у вчиненні вбивства, зокрема висновком психіатрів, який є лише документом про психічний стан здоров'я особи і не може містити припущення щодо її винуватості у вчиненні злочину. Більше того. ВСУ визнав за доцільне покластися на досить неконкретні доповнення експертів, зроблені в іншому контексті, для встановлення факту вчинення вбивства заявником.

Враховуючи вищезазначене, Європейський суд, посилаючись на свою попередню практику у справах щодо України, дійшов висновку, що обґрунтування нового рішення ВСУ і касаційне провадження у справі заявника не відповідало вимогам справедливості, і констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

"1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 5 000 (п'ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися;

(ii) 6 000 (шість тисяч) євро компенсації судових та інших витрат і додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати і до якої має бути додано три відсоткові пункти;

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції".