Про правове врегулювання відносин щодо реалізації права на мирні зібрання

Заслухавши та обговоривши доповідь секретаря Пленуму Вищого адміністративного суду України Смоковича М.І. про правове врегулювання відносин щодо реалізації права на мирні зібрання, Пленум Вищого адміністративного суду України

1. Доповідь секретаря Пленуму Вищого адміністративного суду України Смоковича М.І. взяти до відома.

2. Звернутися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України стосовно необхідності правового врегулювання відносин щодо реалізації права на мирні зібрання, про що поінформувати Генеральну прокуратуру України.

Пленум Вищого адміністративного суду України звертається до Вас стосовно необхідності законодавчого врегулювання питання організації та проведення мирних зібрань.

Право на мирні зібрання є основоположним і гарантується державою, проте тільки чітке нормативно-правове врегулювання цього питання забезпечить правильну та повну його реалізацію.

На сьогодні в Україні в реалізації цього права виникають труднощі, оскільки спеціальним законом не визначено порядок організації та проведення мирних зібрань. Суспільна важливість цього права полягає в тому, що участь у зборах, мітингах, походах і демонстраціях (мирних зібраннях) є формою прямого та незалежного виявлення волі народу, його реакцією на дії держави.

У ситуації правової невизначеності ні учасники мирних зібрань, ні представники влади не можуть будувати свою поведінку на праві. Тільки закон про мирні зібрання зможе встановити єдині правила організації та проведення мирних зібрань.

Правові відносини стосовно організації проведення мирних зібрань визначаються нормами Конституції України, зокрема статтею 39, якою встановлено, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Згідно з частиною другою цієї статті обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року у справі щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання зазначено, що визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.

Рекомендацією № 97.123 в рамках Універсального періодичного огляду ООН Україні було запропоновано "реалізувати законодавство щодо права на свободу зібрань відповідно до стандартів статті 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права". Цю рекомендацію було прийнято беззастережно відповідно до позиції України щодо рекомендацій, представлених у ході розгляду Національної доповіді в рамках Універсального періодичного огляду 24 жовтня 2012 року.

Європейський суд з прав людини в Рішенні від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", яким установив порушення статей 11 і 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що випливають із прогалин у законодавстві, що стосується свободи зібрань, наголосив на необхідності невідкладного реформування законодавства та адміністративної практики України для приведення їх у відповідність із вимогами законодавства та практики відповідно з вимогами статей 7 та 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 95 Рішення).

Відсутність спеціального законодавчого акта з урегулюванням строків сповіщення про мирні зібрання, їх форм, масовості, місця і часу проведення ускладнює не лише здійснення права на мирні зібрання на практиці, але й обурює суспільство, негативно впливає на міжнародний імідж держави та призводить до виникнення труднощів у судовій практиці при вирішенні судами справ цієї категорії. Отже, на сьогодні в прийнятті такого закону однаково заінтересовані як влада, так і суспільство.

Беручи до уваги те, що в період активізації руху громадянських та політичних сил вирішення судами справ цієї категорії викликає особливу увагу і резонанс у суспільстві, з метою створення умов для вільної реалізації свободи мирних зібрань в Україні відповідно до вимог статті 39 Конституції України, статті 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 15 Конвенції про права дитини, статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Керівних принципів щодо свободи мирних зібрань Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ і Венеціанської комісії Ради Європи просимо Вас, вельмишановний Петре Олексійовичу, як гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина згідно зі статтею 93 Конституції України виступити суб'єктом законодавчої ініціативи стосовно врегулювання гарантії свободи мирних зібрань в Україні та сприяти якомога швидшому прийняттю відповідного Закону України.

Пленум Вищого адміністративного суду України звертається до Вас стосовно необхідності законодавчого врегулювання питання організації та проведення мирних зібрань.

Право на мирні зібрання є основоположним і гарантується державою, проте тільки чітке нормативно-правове врегулювання цього питання забезпечить правильну та повну його реалізацію.

На сьогодні в Україні в реалізації цього права виникають труднощі, оскільки спеціальним законом не визначено порядок організації та проведення мирних зібрань. Суспільна важливість цього права полягає в тому, що участь у зборах, мітингах, походах і демонстраціях (мирних зібраннях) є формою прямого та незалежного виявлення волі народу, його реакцією на дії держави.

У ситуації правової невизначеності ні учасники мирних зібрань, ні представники влади не можуть будувати свою поведінку на праві. Тільки закон про мирні зібрання зможе встановити єдині правила організації та проведення мирних зібрань.

Правові відносини стосовно організації проведення мирних зібрань визначаються нормами Конституції України, зокрема статтею 39, якою встановлено, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Згідно з частиною другою цієї статті обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року у справі щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання зазначено, що визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.

Рекомендацією № 97.123 в рамках Універсального періодичного огляду ООН Україні було запропоновано "реалізувати законодавство щодо права на свободу зібрань відповідно до стандартів статті 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права". Цю рекомендацію було прийнято беззастережно відповідно до позиції України щодо рекомендацій, представлених у ході розгляду Національної доповіді в рамках Універсального періодичного огляду 24 жовтня 2012 року.

Європейський суд з прав людини в Рішенні від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", яким установив порушення статей 11 і 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що випливають із прогалин у законодавстві, що стосується свободи зібрань, наголосив на необхідності невідкладного реформування законодавства та адміністративної практики України для приведення їх у відповідність із вимогами законодавства та практики відповідно з вимогами статей 7 та 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 95 Рішення).

Відсутність спеціального законодавчого акта з урегулюванням строків сповіщення про мирні зібрання, їх форм, масовості, місця і часу проведення ускладнює не лише здійснення права на мирні зібрання на практиці, але й обурює суспільство, негативно впливає на міжнародний імідж держави та призводить до виникнення труднощів у судовій практиці при вирішенні судами справ цієї категорії. Отже, на сьогодні в прийнятті такого закону однаково заінтересовані як влада, так і суспільство.

Беручи до уваги те, що в період активізації руху громадянських та політичних сил вирішення судами справ цієї категорії викликає особливу увагу і резонанс у суспільстві, з метою створення умов для вільної реалізації свободи мирних зібрань в Україні відповідно до вимог статті 39 Конституції України, статті 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 15 Конвенції про права дитини, статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Керівних принципів щодо свободи мирних зібрань Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ і Венеціанської комісії Ради Європи просимо Вас відреагувати на нагальну потребу суспільства шляхом законодавчого врегулювання порядку організації та проведення мирних зібрань.

Пленум Вищого адміністративного суду України звертається до Вас стосовно необхідності законодавчого врегулювання питання організації та проведення мирних зібрань.

Право на мирні зібрання є основоположним і гарантується державою, проте тільки чітке нормативно-правове врегулювання цього питання забезпечить правильну та повну його реалізацію.

На сьогодні в Україні в реалізації цього права виникають труднощі, оскільки спеціальним законом не визначено порядок організації та проведення мирних зібрань. Суспільна важливість цього права полягає в тому, що участь у зборах, мітингах, походах і демонстраціях (мирних зібраннях) є формою прямого та незалежного виявлення волі народу, його реакцією на дії держави.

У ситуації правової невизначеності ні учасники мирних зібрань, ні представники влади не можуть будувати свою поведінку на праві. Тільки закон про мирні зібрання зможе встановити єдині правила організації та проведення мирних зібрань.

Правові відносини стосовно організації проведення мирних зібрань визначаються нормами Конституції України, зокрема статтею 39, якою встановлено, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Згідно з частиною другою цієї статті обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року у справі щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання зазначено, що визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.

Рекомендацією № 97.123 в рамках Універсального періодичного огляду ООН Україні було запропоновано "реалізувати законодавство щодо права на свободу зібрань відповідно до стандартів статті 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права". Цю рекомендацію було прийнято беззастережно відповідно до позиції України щодо рекомендацій, представлених у ході розгляду Національної доповіді в рамках Універсального періодичного огляду 24 жовтня 2012 року.

Європейський суд з прав людини в Рішенні від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", яким установив порушення статей 11 і 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що випливають із прогалин у законодавстві, що стосується свободи зібрань, наголосив на необхідності невідкладного реформування законодавства та адміністративної практики України для приведення їх у відповідність із вимогами законодавства та практики відповідно з вимогами статей 7 та 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 95 Рішення).

Відсутність спеціального законодавчого акта з урегулюванням строків сповіщення про мирні зібрання, їх форм, масовості, місця і часу проведення ускладнює не лише здійснення права на мирні зібрання на практиці, але й обурює суспільство, негативно впливає на міжнародний імідж держави та призводить до виникнення труднощів у судовій практиці при вирішенні судами справ цієї категорії. Отже, на сьогодні в прийнятті такого закону однаково заінтересовані як влада, так і суспільство.

Беручи до уваги те, що в період активізації руху громадянських та політичних сил вирішення судами справ цієї категорії викликає особливу увагу і резонанс у суспільстві, з метою створення умов для вільної реалізації свободи мирних зібрань в Україні відповідно до вимог статті 39 Конституції України, статті 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 15 Конвенції про права дитини, статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Керівних принципів щодо свободи мирних зібрань Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ і Венеціанської комісії Ради Європи, відповідно до статті 93 Конституції України просимо Кабінет Міністрів України виступити суб'єктом законодавчої ініціативи стосовно унормування питання свободи мирних зібрань в Україні та сприяти якомога швидшому прийняттю відповідного Закону України.