• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про результати вивчення практики розгляду спорів, повязаних з визнанням недійсними актів органів приватизації

Вищий арбітражний суд України  | Лист від 06.04.1998 № 05-2/99
Реквізити
  • Видавник: Вищий арбітражний суд України
  • Тип: Лист
  • Дата: 06.04.1998
  • Номер: 05-2/99
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Вищий арбітражний суд України
  • Тип: Лист
  • Дата: 06.04.1998
  • Номер: 05-2/99
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
Л И С Т
N 05-2/99 від 06.04.98
м.Київ
Головам арбітражних судів України
Про результати вивчення практики розгляду спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів органів приватизації
Надсилаємо довідку про результати вивчення практики розгляду спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів органів приватизації.
Пропонуємо обговорити порушені у довідці питання на нарадах, вжити заходів щодо усунення та запобігання в подальшому зазначених недоліків і повідомити про результати Вищий арбітражний суд України не пізніше 1 травня 1998 року.
Заступник Голови Вищого
арбітражного суду України

А.Осетинський
Довідка про результати вивчення практики розгляду спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів органів приватизації
Відповідно до плану роботи проведено вивчення практики розгляду арбітражними судами справ, пов'язаних з визнанням недійсними актів, виданих органами приватизації.
Згідно зі статистичними даними про роботу арбітражних судів за 1997 рік на їх розгляд надійшло 45 заяв про визнання недійсними актів, виданих з питань приватизації місцевими органами Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), з яких задоволено 25 або 55,5%, у тому числі 24 акти визнано недійсними у зв'язку з порушенням чинного законодавства з питань приватизації.
Переважна більшість прийнятих з цих справ рішень відповідає вимогам чинного законодавства, обставинам і матеріалам розглянутих справ.
Проте в окремих випадках арбітражні суди припускаються помилок, зокрема, у визначенні меж своїх повноважень, внаслідок чого приймають рішення з питань, не віднесених чинним законодавством до компетенції арбітражного суду.
Наприклад, представництво ФДМУ у Хустському районі затвердило протокол N 2 засідання конкурсної комісії від 25.03.97, згідно з яким попереднім переможцем конкурсу з продажу недобудованого критого ринку одноголосно визнано проектно-будівельне об'єднання "Тиса". Незважаючи на те, що протягом наступних п'яти днів жоден з учасників конкурсу не подав конкурсній комісії додаткових пропозицій, як це передбачено пунктом 4 статті 18 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", конкурсна комісія провела другий етап конкурсу. Як видно з протоколу N 3 від 02.04.97, голоси присутніх членів комісії розділились (2 - за, 2 - проти). Таким чином виявити остаточного переможця комісія не спромоглася.
За заявою ПБО "Тиса" арбітражний суд Закарпатської області рішенням від 14.05.97 зі справи N 84/4 не тільки визнав недійсним протокол N 3, затверджений представництвом ФДМУ у Хустському районі 02.04.97 як такий, що не відповідає вимогам пункту 4 статті 18 названого вище Закону (далі - Закон про малу приватизацію), а й визнав позивача остаточним переможцем конкурсу, що не віднесено до компетенції арбітражного суду. В цій частині відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК) заява не підлягала розгляду в арбітражному суді.
Разом з тим арбітражні суди Житомирської (справа N 7/35-на) і Чернігівської (справа N 3/130) областей цілком обгрунтовано припиняють провадження зі справ щодо вимог визнати заявників переможцями конкурсів з продажу об'єктів приватизації.
Частиною другою пункту 6 статті 17 Закону про малу приватизацію передбачено, що протокол аукціону підписується ліцитатором як уповноваженим представником органу приватизації-продавця (пункт 1 статті 17 цього Закону) і покупцем, який одержав право на придбання об'єкта. Оскільки відповідно до статті 41 Цивільного кодексу України дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав чи обов'язків, визнаються угодами, можна дійти висновку, що підписання протоколу аукціону обома сторонами також слід вважати укладенням ними угоди. У такому випадку орган приватизації, не згодний з результатами аукціону, повинен згідно з пунктом 2 статті 20 Закону про малу приватизацію порушувати питання про визнання угоди недійсною з підстав, зазначених у пункті 1 цієї ж статті, а не скасовувати результати аукціону своїм наказом чи розпорядженням.
Разом з тим і арбітражний суд не вправі своїм рішенням встановлювати чи змінювати визначений власником спосіб приватизації об'єкта. Проте рішенням зі справи N 138/7 від 20.10.97 арбітражний суд Закарпатської області задовольнив вимоги ТзОВ "Стимул" про викуп магазину товариством покупців, створеним працівниками магазину, незважаючи на те, що цей об'єкт включено до переліку об'єктів, які підлягали продажу з аукціону. Аукціон було проведено 16.05.97, і покупцем визнано ТзОВ "Стимул", який запропонував найвищу ціну. Однак підписати договір купівлі-продажу покупець відмовився через надмірну, на його думку, ціну об'єкта. Наказом від 30.05.97 N 34 представництва ФДМУ у м.Мукачеві результати аукціону були анульовані, а магазин запропоновано виставити для повторного продажу з аукціону, який і відбувся 11.07.97. Результати повторного аукціону затверджено наказом представництва ФДМУ у м.Мукачеві від 14.07.97 N 46, згідно з яким продаж магазину визнано таким, що не відбувся через неявку одного з потенційних покупців. Цим же наказом дано дозвіл на викуп магазину претендентом, який брав участь в обох аукціонах. Таким чином і орган приватизації, і арбітражний суд перевищили свої повноваження: орган приватизації не вправі був анулювати результати аукціону, але міг звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним протоколу цього аукціону як укладеної угоди, а арбітражний суд не мав повноважень щодо визначення способу приватизації магазину. До того ж за наявності розбіжностей щодо ціни об'єкта приватизації між продавцем і покупцем останній не позбавлений права передати їх на розгляд арбітражного суду.
Не у всіх випадках арбітражні суди чітко орієнтуються у визначенні предмету спору. Так, арбітражним судом міста Києва порушено провадження у справі N 8/36 за заявою про визнання недійсною приватизації підприємства "Інформатика". І хоча у подальшому заявник змінив свою вимогу на заяву про визнання недійсним певного акта органу приватизації, арбітражному суду не слід було порушувати справу про визнання недійсною приватизації в цілому.
Арбітражний суд Запорізької області рішенням зі справи N 9/6 від 07.02.97 визнав недійсним протокол N 17/19 засідання комісії з приватизації від 18.11.96, хоча такий протокол, не затверджений відповідним органом приватизації, не може вважатись актом, виданим державним чи іншим органом, а отже, не може визнаватись недійсним. Постановою голови арбітражного суду від 19.05.97 рішення залишено в силі.
В деяких випадках до прийняття помилкових рішень приводить неправильне розуміння суддями тієї чи іншої правової норми. Наприклад, рішенням від 27.02.97 зі справи 7/4-13а арбітражний суд Донецької області відмовив ТзОВ "Промінь" у визнанні недійсним наказу Донецького регіонального відділення ФДМУ від 07.10.96 N 4588, яким скасовано наказ представництва ФДМУ у м.Костянтинівка від 28.11.95 про затвердження акта оцінки майна МПТ "Промінь". Підставою для прийняття такого рішення був висновок суду про те, що оскільки згідно з Положенням про представництво Фонду державного майна України у районі, місті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.94 N 412, представництво ФДМУ підпорядковане регіональному відділенню, останнє вправі скасувати наказ представництва. Судом не враховано, що:
1. Відповідно до абзацу другого пункту 1 названого Положення у питаннях приватизації майна, яке перебуває у комунальній власності району чи міста, представництво підзвітне відповідній раді, тобто власнику майна;
2. Позивач - ТзОВ "Промінь" - набув права власності на об'єкт приватизації на підставі договору купівлі-продажу від 29.01.96, укладеного і засвідченого у встановленому законодавством порядку, і одержав свідоцтво про власність від 22.03.96 N 45. Тому відповідно до статті 55 Закону України "Про власність" він не може бути позбавлений своєї власності, крім випадків, передбачених законодавством. До того ж помилка в оцінці вартості приватизованого майна виявилась на користь позивача.
Матеріали вивчених справ свідчать також про численні порушення вимог чинних актів законодавства, у тому числі відомчих, з боку органів приватизації, внаслідок чого видані цими органами акти визнаються недійсними. Найбільш поширеним порушенням є перевищення регіональними відділеннями ФДМУ своєї компетенції, як це мало місце у наведеному вище випадку зі скасуванням наказу представництва ФДМУ у м.Костянтинівка.
Те ж таки регіональне відділення ФДМУ у Донецькій області видало наказ від 17.12.96 N 5451 про розірвання договору купівлі-продажу майна орендного підприємства "Вугольок" від 15.02.96 N 1587 і скасування викупу як способу приватизації цього майна. Рішенням від 04.03.97 зі справи N 21/4-13а арбітражний суд Донецької області визнав цей наказ недійсним, оскільки Закон України про малу приватизацію та стаття 162 Цивільного кодексу України не надають продавцю права односторонньої відмови від виконання зобов'язання за договором.
Регіональне відділення у Львівській області видало наказ N 1282 від 19.08.97 про приватизацію шляхом викупу майна та приміщення Львівського відеоцентру. Наказом від 31.10.97 N 785 представництво ФДМУ у м.Львові вилучило зі свого наказу від 30.09.97 N 695 "Про експертну оцінку вартості майна і будівель підприємств" (у матеріалах справи цей наказ відсутній) ТзОВ "Львівський відеоцентр", посилаючись на лист Міністерства культури і мистецтв України від 30.07.97 N 8-2898/17 (у матеріалах справи також відсутній). Таким чином приватизацію майна та приміщення Львівського відеоцентру фактично було призупинено. У листі від 12.11.97 N 711, адресованому начальнику регіонального відділення ФДМУ у Львівській області, представництво ФДМУ у м.Львові, посилаючись на прохання директора департаменту гуманітарної та соціальної політики виконкому Львівської міської ради зупинити приватизацію приміщення відеоцентру (номер, дата цього звернення невідомі, оскільки у матеріалах справи воно відсутнє), повідомило, що це приміщення орендується відеоцентром у міської ради і просило регіональне відділення ФДМУ у м.Львові провести приватизацію майна в установленому законодавством порядку. Рішенням від 11.12.97 зі справи N 3/799 Арбітражний суд Львівської області визнав наказ представництва від 31.10.97 N 785 недійсним з огляду на те, що лист департаменту не має юридичної сили і не створює правових наслідків.
В окремих випадках органи приватизації, відмовляючи товариству покупців у приватизації орендованого приміщення, посилалися також на рішення Контрольної комісії, утвореної місцевою радою, хоча відповідно до пункту 3 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного майна" (аналогічна норма містилася і у попередній редакції цього Закону) такі комісії утворюються лише для забезпечення контролю за ходом приватизації. Питання ж про способи приватизації вирішує виключно власник майна.
Наказом ФДМУ від 01.08.97 N 811 "Про скасування результатів некомерційного конкурсу з продажу пакетів акцій ВАТ "Бориславський завод штучних алмазів і алмазних інструментів" зобов'язано регіональне відділення ФДМУ у Львівській області скасувати його наказ N 710 від 20.05.97, яким затверджено результати конкурсу, і вжити заходів до розірвання договору купівлі-продажу пакету акцій. Регіональне відділення наказом N 1380 від 09.09.97 скасувало свій наказ N 710, незважаючи на те, що з моменту посвідчення договору купівлі-продажу нотаріусом (22.05.97) право власності на акції набув покупець, і позбавити його цього права продавець не може (частина друга пункту 4 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", стаття 55 Закону України "Про власність").
Регіональне відділення ФДМУ у Дніпропетровській області розпорядженням N 12 від 19.11.96 визнало недійсними результати некомерційного конкурсу з продажу майна державного підприємства "Головпостачспецбуд" і запропонувало конкурсній комісії провести повторне засідання з метою продажу майна підприємства. Підставою для видання такого розпорядження були висловлені іншим учасником конкурсу сумніви у спроможності покупця виконати свої інвестиційні зобов'язання. Рішенням від 20.01.97 зі справи N ДА1-94 арбітражний суд Дніпропетровської області визнав це розпорядження недійсним як таке, що не відповідає чинному законодавству з питань приватизації.
Наведені та подібні їм випадки свідчать, що органи приватизації недостатньо обізнані як з вимогами чинного законодавства з питань приватизації державного майна, власності та ін., так і з обсягом своїх повноважень у застосуванні чинних актів законодавства, внаслідок чого і припускаються порушень його вимог.
У діяльності органів приватизації мають місце також порушення Конституції України, зокрема частини п'ятої статті 124, відповідно до якої судове рішення обов'язкове до виконання на усій території України.
Проте представництво ФДМУ у Скадовському районі Херсонської області ухилилося від укладення з покупцем договору купівлі-продажу приміщення магазину "Кулінарія", незважаючи на те, що рішення 3 сесії Скадовської міської ради про заборону приватизації цього приміщення від 24.02.95 N 20 було визнано недійсним рішенням арбітражного суду Херсонської області від 20.06.95 зі справи N 5/7-0. 18 жовтня 1996 року міська рада знову приймає рішення N 58 про заборону приватизації приміщення магазину у зв'язку з наступною реконструкцією території, де знаходиться магазин "Кулінарія". І знову за позовом ЗАТ "Тавріда" до представництва ФДМУ у Скадовському районі та Скадовської міської ради арбітражний суд визнає недійсним згадане рішення N 58. Представництво визнало поданий позов (справа N 1/6-0).
Постановою голови арбітражного суду Харківської області від 03.09.96 зі справи N 1532/6-61 фірмі "Свіль-ЛТД" було відмовлено у позові про спонукання представництва ФДМУ у м.Харкові укласти договір оренди приміщення у будинку N 40/42 по Московському проспекту у м.Харкові з тих підстав, що це приміщення за договором N 1952 з 1993 року орендує інше підприємство. Незважаючи на це, представництво і фірма 04.10.96 уклали договір N 771, за яким спірне приміщення надавалося в оренду фірмі. Рішенням від 13-18.03.97 зі справи N 539/6-62 арбітражний суд Харківської області визнав договір N 771 недійсним. 4 квітня 1997 року представництво видає розпорядження N 594 "Про впорядкування орендних відносин та внесення змін і доповнень до договору оренди нежитлових приміщень N 1952 від 24.02.1993 року", згідно з яким у орендаря вилучається 67,7 кв.м орендованої площі. На підставі цього розпорядження представництво і фірма укладають угоду (без дати і номера), тобто по суті - договір оренди цього приміщення. Рішенням від 24.06.97 зі справи N А-3080/6-62 арбітражний суд Харківської області визнав недійсними розпорядження і угоду. Рішення підтверджено наглядовими інстанціями, у тому числі наглядовою колегією Вищого арбітражного суду України.
Підсумовуючи викладене, вважали б за доцільне:
1. Довести дану довідку до відома арбітражних судів України.
2. Використати зміст довідки для підготовки проекту роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України з питань практики застосування у вирішенні спорів законодавства, що регулює відносини приватизації.
Відділ формування арбітражної практики