Про визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 та стягнення коштів

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої судді - Блажівської Н.Є., суддів: Костенка Д.А. та Винокурова К.С., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною постанови та стягнення коштів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі також "Позивач") звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі також "Відповідач") про визнання незаконним абзацу шостого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" в частині визначення розміру разової грошової допомоги, що виплачується учасникам бойових дій відповідно до Закону України від 22.10.93 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; стягнути з Кабінету Міністрів України 2905 грн. відшкодування за заподіяну Позивачу майнову шкоду, яка полягає у різниці між розміром разової грошової допомоги, встановленим частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону № 367-XIV від 25 грудня 1998 року) та розміром цієї разової грошової допомоги, фактично виплаченої Позивачу згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183.

31 серпня 2011 року Окружним адміністративним судом міста Києва зареєстровано письмові пояснення ОСОБА_1, в яких Позивач просить розглядати дану адміністративну справу без його участі (а за відсутності представника Відповідача у порядку письмового провадження).

Представник Відповідача в судовому засіданні 27 вересня 2011 року проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечила.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України , якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи те, що Позивачем заявлено клопотання про розгляд справи без його участі, а представником Відповідача не заперечувалося проти розгляду справи в порядку письмового провадження, а також, зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи, на підставі вимог частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України , Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Позовні вимоги мотивовані тим, що положення абзацу шостого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" в частині визначення розміру разової грошової допомоги, що виплачується учасникам бойових дій, є таким, що суперечить вимогам нормативно-правових актів вищої юридичної сили, а, відтак, порушують конституційні права Позивача на соціальний захист з боку держави.

В матеріалах справи відсутнє письмове відношення Кабінету Міністрів України до позовних вимог ОСОБА_1.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Відповідно до вимог частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Таким чином, особа має право оскаржити нормативно-правовий акт не лише тоді, коли щодо неї застосовано цей акт, а й на майбутнє, щоб запобігти такому застосуванню, але за умови, що така особа є суб'єктом відповідних правовідносин.

Враховуючи вимоги вищевказаного положення Кодексу адміністративного судочинства України , позивач повинен довести факт застосування до нього оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що він є суб'єктом відповідних відносин, на які поширює дію цей акт.

В обґрунтування того, що Позивач є суб'єктом правовідносин, в яких застосовується оскаржуваний абзац шостий пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 в частині визначення розміру грошової допомоги, що виплачується учасникам бойових дій, ОСОБА_1 було надано Суду копію посвідчення ветерана війни учасника бойових дій НОМЕР_1 від 15 жовтня 2004 року.

Враховуючи вищевикладене, Судом встановлено, що Позивач є суб'єктом правовідносин, в яких застосовується абзац шостий пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань".

12 березня 2008 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (надалі також "Постанова № 183").

Абзацом 6 пункту 1 Постанови № 183 установлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (далі разова грошова допомога), здійснюється у таких розмірах: учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 310 гривень.

Положення абзацу шостого пункту 1 Постанови № 183 в частині визначення розміру грошової допомоги, що виплачується учасникам бойових дій, ОСОБА_1 вважає незаконним, тобто таким, що суперечить частині 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції, яка була чинною до 1 січня 2008 року), якою визначено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Крім того, Позивач вважає, що оскаржуваний в частині нормативно-правовий акт звужує надані йому чинним законодавством України про соціальний захист учасників бойових дій права.

Відтак, предметом судового розгляду є, зокрема, позовні вимоги про визнання незаконним абзацу шостого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" в частині визначення розміру разової грошової допомоги, що виплачується учасникам бойових дій.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши наведені Позивачем посилання, системно проаналізувавши вимоги чинного законодавства України та конкретні обставини спірних правовідносин, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Крім того, Суд звертає особливу увагу на те, що відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України правомірність (законність) оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень (в тому числі, нормативно-правового акту) перевіряється адміністративним судом станом на час прийняття цього рішення (тобто, з огляду на ті норми чинного законодавства та ті фактичні обставини, які існували станом на час прийняття рішення).

Таким чином, Суд звертає увагу на те, що пунктом 20 Розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину п'яту статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було викладено в новій редакції, відповідно до якої Кабінету Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України, було надано право визначати розмір грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

Оскаржувану в частині Постанову № 183 прийнято Відповідачем 12 березня 2008 року.

Станом на час прийняття Постанови № 183 був чинним пункт 20 Розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Суд окремо звертає увагу на те, що виплати, передбачені оскаржуваним пунктом, підлягали проведенню до 5 травня 2008 року.

В той же час, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 - 4, 6 - 8, 10 - 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 - 22, 24 - 34, підпунктів 1 - 6, 8 - 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (пункт 2 резолютивної частини Рішення).

Відповідно до пункту 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, лише з 22 травня 2008 року (з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 ) втратила чинність норма закону про державний бюджет, якою було внесено зміни до частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" .

До 22 травня 2008 року, і, відповідно, на момент прийняття Відповідачем Постанови № 183 12 березня 2008 року, пункт 20 Розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" , яким Кабінету Міністрів України було надано право у 2008 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами, був чинним та підлягав застосуванню у відповідних правовідносинах, а норма частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" , на яку посилався Позивач як на норму, яка давала йому підстави вважати, що розмір виплат має бути іншим, була призупиненою. Відтак, у цей проміжок часу відсутні були обґрунтовані очікування Позивача щодо застосування до нього частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, оскільки на момент прийняття Постанови № 183 12 березня 2008 року був чинним пункт 20 Розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і вказаний пункт (станом на час прийняття Постанови № 183) не було визнано неконституційним, Суд вважає, при прийнятті Постанови № 183 Кабінет Міністрів України, як суб'єкт владних повноважень, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України.

Крім того, Суд звертає також увагу і на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" розрахована на її одноразове застосування, тобто виплату щорічної допомоги до 5 травня виключно у 2008 році.

Відтак, оскаржуваний в частині нормативно-правовий акт вичерпав свою дію на момент звернення Позивача з даним адміністративним позовом 4 серпня 2008 року (відповідно до відмітки на поштовому конверті, в якому відправлено позовну заяву).

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку про те, що станом на час прийняття та виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" дії Відповідача відповідали чинному на той момент законодавству, тобто пункту 20 Розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" .

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з Кабінету Міністрів України 2905 грн. відшкодування за заподіяну Позивачу майнову шкоду, яка, на його думку, полягає у різниці між розміром разової грошової допомоги, встановленим частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону № 367-XIV від 25 грудня 1998 року) та розміром цієї разової грошової допомоги, фактично виплаченої Позивачу згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 .

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 128, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 171 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України , Окружний адміністративний суд міста Києва,

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України .