Про визнання неправомірними рішення і подання Вищої ради юстиції України,  Указу Президента України,  та відшкодування моральної шкоди

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ОСОБА_1 справу за його позовом до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ), Президента України, третя особа - Територіальне управління державної судової адміністрації в Запорізькій області, про визнання незаконними рішення і подання ВРЮ, указу Президента України та відшкодування моральної шкоди,

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконними рішення ВРЮ від 2 жовтня 2002 року № 819 щодо внесення подання Президенту України про його, позивача, звільнення з посади голови Мелітопольського міського суду Запорізької області, зазначеного подання від 14 жовтня 2002 року № 280/53-01 та відповідного Указу Президента України від 15 листопада 2002 року № 1042/2002, а також на відшкодування заподіяної моральної шкоди стягнути з ВРЮ - 5000 грн, з Президента України - 1500 грн.

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 20 квітня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2005 року, позовні вимоги задовольнив частково - визнав оспорювані рішення, подання та указ незаконними, а в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 27 листопада 2007 року зазначені судові рішення скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами постанови касаційного суду ОСОБА_1 просить скасувати її та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що в аналогічній за правовою суттю справі за позовом ОСОБА_2 до Президента України та ВРЮ про поновлення порушених прав Вищий адміністративний суд України застосував норму права, - частину 5 статті 5 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-III "Про судоустрій України" (далі - Закон № 3018-III) - інакше, ніж у справі, що розглядається. При цьому скаржник вважає, що саме при вирішенні справи за його позовом зазначену норму права застосовано судом касаційної інстанції неправильно.

Скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

2 жовтня 2002 року ВРЮ було прийнято рішення внести Президенту України подання про звільнення позивача з посади голови Мелітопольського міського суду. На виконання цього рішення Голова ВРЮ направив Президенту України відповідне подання від 14 жовтня 2002 року № 280/53-01. Указом Президента України від 15 листопада 2002 року № 1042/2002 ОСОБА_1 було звільнено з посади голови Мелітопольського міського суду на підставі частини 5 статті 20 Закону № 3018-III.

Відповідно до цієї норми голова суду призначається на посаду строком на п'ять років з числа суддів та звільняється з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України на підставі рекомендації Ради суддів України. Суддя може бути звільнений з адміністративної посади в порядку, визначеному статтею 20 Закону № 3018-III, також за ініціативою ВРЮ. Рішенням Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 у справі за конституційним поданням ВРЮ про офіційне тлумачення положення частини 5 статті 20 Закону № 3018-III (справа про звільнення судді з адміністративної посади) це положення, відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Наведене положення втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення, але було чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Вирішуючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ініціювання ВРЮ звільнення судді з адміністративної посади не може бути здійснене поза правилами (процедурою) такого звільнення, передбаченими частиною 5 статті 20 Закону № 3018-III, тобто без послідовної реалізації такої ініціативи в рекомендації Ради суддів України, поданні Голови Верховного Суду України та в указі Президента України. Ця норма права була застосована судами до визнання її неконституційною рішенням Конституційного Суду України.

На основі аналізу наведеної норми права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що такий висновок є правильним і з урахуванням часу втрати чинності зазначеною нормою, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, йому не суперечить.

Відповідають вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій і в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Висновок суду касаційної інстанції про те, що дія частини 5 статті 20 Закону № 3018-III не поширюється на порядок реалізації ВРЮ права ініціювати звільнення суддів з посади, є неправильним.

На підставі частини 2 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів дійшла висновку, що постанова Вищого адміністративного суду України у зв'язку з неправильним тлумаченням і застосуванням норми права - частини 5 статті 20 Закону № 3018-III - підлягає скасуванню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишенню в силі як помилково скасовані.

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2007 року скасувати.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 квітня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2005 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.