Про визнання нечинним рішення Фонду держмайна

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ОСОБА_1 справу за його позовом до Фонду державного майна України (далі - ФДМ), Відкритого акціонерного товариства "Київський верстатобудівний концерн" (далі - ВАТ), треті особи - Київська міська рада, Київська міська державна адміністрація, Святошинська районна у м. Києві рада, про визнання незаконними дій, нечинними актів, вилучення гуртожитку з переліку і передачу його в комунальну власність тощо,

У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконними дії ФДМ із передачі до статутного фонду ВАТ гуртожитку по вул. Червонозаводській, 7 у м. Києві; визнати нечинними: План приватизації Київського державного заводу верстатів-автоматів та Київського державного підприємства по виробництву товарів народного споживання, затверджений наказом ФДМ від 31 січня 1994 року, - у частині внесення до статутного фонду ВАТ зазначеного гуртожитку; акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ, затверджений розпорядженням ФДМ від 31 січня 1994 року № 6-РОМ, - у частині внесення до вартості цього комплексу вартості гуртожитку; акт приймання-передачі майна ВАТ - у частині, що стосується гуртожитку; вилучити з Переліку будівель, переданих у власність ВАТ, рядок 132, в якому зазначено гуртожиток (інвентаризаційний номер 6ЖК); визнати право власності держави в особі ФДМ на цей гуртожиток і передати його в комунальну власність територіальної громади м. Києва.

Печерський районний суд м. Києва постановою від 12 лютого 2007 року в задоволенні позову відмовив.

Постановою від 24 вересня 2007 року Апеляційний суд м. Києва рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив частково, визнавши протиправними: План приватизації Київського державного заводу верстатів-автоматів та Київського державного підприємства по виробництву товарів народного споживання - у частині внесення до статутного фонду ВАТ гуртожитку; акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ - у частині внесення до вартості цього комплексу вартості гуртожитку; акт приймання-передачі майна ВАТ - у частині, що стосується гуртожитку; рядок 132 Переліку будівель, переданих у власність ВАТ, у якому зазначено гуртожиток (інвентаризаційний номер 6ЖК); у решті позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 грудня 2007 року скасував рішення апеляційного суду і залишив у силі рішення суду першої інстанції.

У скарзі про перегляд ухвали касаційного суду за винятковими обставинами позивач, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить скасувати цю ухвалу та залишити в силі постанову апеляційного суду.

Скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у справі, яка розглядається, належить до адміністративної юрисдикції. Проте із цим висновком погодитися не можна, зважаючи на таке.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв'язку з частиною 1 тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин.

Судами ж установлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами у зв'язку з реалізацією позивачем права проживати в кімнаті гуртожитку та неможливістю, на його думку, її приватизувати в майбутньому. Напередодні звернення до суду ОСОБА_1 було вручено припис про звільнення займаної кімнати у зв'язку з переобладнанням гуртожитку під офіс.

Частиною 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ провадиться за правилами іншого судочинства.

Чинне законодавство не дає підстав для висновку, що спірні правовідносини не підпадають під викладене в наведеній нормі загальне правило і що для вирішення такого спору законом установлено виняток - інші порядок, суд.

Таким чином, при визначенні підсудності справи суди мали виходити з характеру спірних правовідносин, прав, свобод та інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Позов Петренка М.В. до ФДМ та ВАТ включає його вимоги як заінтересованої особи про визнання нечинними правочинів та застосування реституції. Крім того, його пред'явлено до особи, яка не є суб'єктом владних повноважень.

Таким чином, цей спір не є публічно-правовим і мав вирішуватися судами в порядку цивільного судочинства. Тому ухвалені в адміністративній справі судові рішення є помилковими і підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Керуючись статтями 157, 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 грудня 2007 року, постанову Апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2007 року та постанову Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2007 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.