Про визнання незаконною і нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 р. №1645 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України"

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого – судді Леонтович К.Г.,

суддів: Васильченко Н.В., Гордійчук М.П., Кравченко О.О., Матолича С.В.

при секретарі – Капустинському М.В.,

за участю представників: Кабінету Міністрів України – Гаврищука А.В.; ЗАТ "ПРОСТО-страхування" – Нікітіного О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України та Генеральної прокуратури України на постанову господарського суду м. Києва від 21 березня 2007 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2008 року у справі №45/60-А за позовом закритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам" до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною і нечинною постанови, -

У грудні 2006 року закрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам" (скорочена назва – ЗАТ "ПРОСТО-страхування") звернулося в суд з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просило визнати незаконною і нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 р. №1645 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України".

Постановою господарського суду м. Києва від 21 березня 2007 року позовні вимоги задоволені.

__________________________________________________________________

Справа № К-3953/08, К-4310/08 Доповідач: Леонтович К.Г.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2008 року скасоване рішення суду першої інстанції в частині, що стосується заміни слів "іноземні громадяни" на слова "іноземці та особи без громадянства" та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Крім того, рішення суду першої інстанції змінене – у резолютивній частині словосполучення "визнати недійсною та скасувати" замінено словосполученням "визнати незаконною і нечинною". В решті рішення суду першої інстанції залишене без змін.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Кабінет Міністрів України та Генеральна прокуратура України звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких заявники просять скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ЗАТ "ПРОСТО-страхування" здійснює страхову діяльність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають в Україні" від 28.01.1997 р. №79 у двох формах: добровільне страхування та обов’язкове медичне страхування.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 23.11.2006 р. №1645 внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 28.01.1997 р. №79, 17.09.1997 р. №1021 та 04.12.1998 р. №1926.

Згідно ч.2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Оскільки, ЗАТ "ПРОСТО-страхування" здійснює страхову діяльність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.01.1997 р. №79 "Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають в Україні" товариство має право на оскарження постанови Кабінет Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 23.11.2006 р. №1645.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Статтею 7 вказаного вище Закону встановлено, що для здійснення обов'язкового страхування, Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Таким чином, суб'єкт господарювання, який здійснює той чи інший вид господарської діяльності, який потребує ліцензування, має право здійснювати лише той вид господарської діяльності, який зазначений (вказаний) у виданій йому ліцензії, іншими видами господарської діяльності, не вказаними в ліцензії, суб'єкт господарювання не має права займатися.

До внесення відповідачем змін до абзацу 5 п.7 постанови від 04.12.1998 р. №1926 постановою від 23.11.2006р. № 1645, однією із умов надання медичної допомоги іноземним громадянам була наявність у страховика ліцензії з медичного страхування, яке відповідно до ст. 7 Закону України "Про страхування" відноситься до обов'язкових видів страхування і на здійснення якого позивач 15.10.2002 р. отримав ліцензію Серії АА № 239922.

Після внесення оскаржуваною постановою змін до абзацу 5 п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.1998 р. №1926, змінилися і умови надання медичної допомоги іноземним громадянам, зокрема, для здійснення такого виду діяльності вже необхідна наявність у страховика ліцензії на здійснення медичного страхування (безперервне медичне страхування), яке, згідно зі ст. 6 Закону України "Про страхування" є добровільним видом страхування.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначають про помилковість твердження, що Кабінетом Міністрів України змінено лише порядок здійснення медичного страхування іноземців, що не суперечить його повноваженням, визначеним у ст. 7 закону України "Про страхування" виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" всім іншим іноземцям та особам без громадянства медична допомога подається у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 2 ст. 352 Господарського кодексу України обов'язковим визнається страхування, яке здійснюється на основі Закону. Перелік видів обов'язкового страхування, що здійснюється на території України, визначається ст. 7 Закону України "Про страхування", серед яких, зокрема, зазначено "медичне страхування".

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" видом добровільного страхування може бути "медичне страхування (безперервне страхування здоров'я)".

Частиною 2 ст. 5 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення обов'язкових видів страхування, не передбачених Законом України "Про страхування" забороняється.

Порядок та правила проведення будь-якого виду обов'язкового страхування, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методика актуарних розрахунків, відповідно до ст. 7 Закону України "Про страхування", встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 ст. 41 Закону України "Про страхування" забороняється будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників.

Разом з тим, всупереч ч. 2 ст. 10 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та ст. 6 Закону України "Про страхування" в постанові Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 р. №1645 зазначається, що надання медичної допомоги іноземцям, які тимчасово перебувають на території України, здійснюється на підставі укладених іноземцями договорів (полісів, сертифікатів) медичного страхування із страховиками-резидентами (далі - страховики), які отримали ліцензію на право здійснення медичного страхування (безперервне страхування здоров'я).

Тобто, спірною постановою для надання медичної допомоги іноземцям, які тимчасово перебувають на території України – вид обов'язкового страхування, передбачена наявність ліцензії на право здійснення медичного страхування (безперервне страхування здоров'я) – може бути видом добровільного страхування.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку, що зміна відповідачем порядку здійснення медичного страхування тягне за собою порушення зазначених вище положень законодавства України, оскільки для добровільного та обов'язкових видів страхування законодавством передбачений різний порядок правового регулювання. Кабінет Міністрів України може встановлювати порядок, правила тощо для здійснення обов'язкового страхування, а не добровільного, а тому приймаючи спірну постанову відповідач вийшов за межі наданих законом повноважень.

Крім того, зміни внесені до п.5 Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України прийняті з порушенням положень окремих Законів України.

Так, положення стосовно того, що для здійснення медичного страхування іноземців, які тимчасово перебувають на території України, на випадок надання їм екстреної медичної допомоги, страховики повинні розробити умови медичного страхування іноземців, які тимчасово перебувають на території України. Умови страхування можуть бути оформлені окремими правилами страхування або доповненням до раніше зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг правил медичного страхування, що вже передбачено у ст. 17 Закону України "Про страхування".

Положення спірної постанови щодо необхідності страховикам укласти договори з державними та комунальними закладами охорони здоров'я або із закладами з координації надання медичної допомоги застрахованим особам, які мають договори із державними та комунальними закладами охорони здоров'я, суперечить вимогам ст. 6 Цивільного кодексу України, відповідно до якої усі сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стосовно заміни слів "іноземні громадяни" на слова "іноземці та особи без громадянства" варто зазначити наступне.

Спірною постановою Кабінету Міністрів України вірно внесені зміни до постанов відповідача від 28.01.1997р. №79, від 17.09.1997р. №1021, від 04.12.1998р. №1926 в частині, що стосується заміни слів "іноземні громадяни" на слова "іноземці та особи без громадянства" у відповідних відмінках, у зв'язку з приведенням даних постанов відповідача у відповідність до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про правовий статус іноземців", яким ст. 1 закону викладена в такій редакції: "Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином."

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що спірна постанова Кабінету Міністрів "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 23.11.2006 р. №1645 в частині, що стосується зміни слів "іноземні громадяни" на "іноземці та особи без громадянства" у відповідних відмінках, відповідає чинному законодавству.

Крім того, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, що суд першої інстанції помилково визнав постанову Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 р. № 1645 недійсною, оскільки відповідно до ч.8 та ч. 11 ст. 171 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині, а резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Генеральної прокуратури України – залишити без задоволення.

Постанову господарського суду м. Києва від 21 березня 2007 року, змінену постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2008 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2008 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.