Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)

З метою забезпечення однакової і правильної судової практики вважаємо за необхідне довести до відома господарських судів правові позиції, які пов'язані із застосуванням Верховним Судом України деяких норм процесуального права і знайшли відображення в його постановах.

1. Спір за участю спадкоємця учасника господарського товариства, який ще не став учасником цього товариства, непідвідомчий господарському суду.

Господарськими судами розглянуто справу за позовом спадкоємця учасника господарського товариства про зобов'язання прийняти його до складу засновників господарського товариства та усунення перешкод в користуванні часткою у статутному фонді товариства. Справу розглянуто за правилами господарського судочинства, виходячи з того, що відповідний спір є корпоративним, а, отже, підвідомчий господарським судам.

Верховний Суд України не погодився з даним висновком, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною другою зазначеної статті ГПК України встановлено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Зі змісту частини першої статті 167 Господарського кодексу України вбачається, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя цієї ж статті).

Отже, відповідно до зазначених приписів законодавства суб'єктом корпоративних прав щодо господарського товариства є учасник (засновник, акціонер) такого товариства.

Водночас відповідно до частини другої пункту 3 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" не підлягає розширеному тлумаченню пункт 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України також щодо справ, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув. Зокрема, спори за участю спадкоємців учасників господарського товариства, які ще не стали його учасниками, не є підвідомчими (підсудними) господарським судам (постанова Верховного Суду України від 17.11.2009 N 2-692/08).

2. Законом не передбачено права акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до господарського суду за захистом прав господарського товариства поза відносинами представництва.

Учасник господарського товариства подав до господарського суду позов про визнання недійсними векселів, виданих директором господарського товариства, та зобов'язань за цими векселями. Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що згідно із статутом господарського товариства прийняття рішення про випуск цінних паперів віднесено до виключної компетенції загальних зборів, а дії директора господарського товариства з видачі векселів порушують корпоративні права позивача.

Переглядаючи в касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України у відповідній справі, Верховний Суд України зазначив таке.

Згідно зі статтею 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У пункті 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" роз'яснено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. З цієї підстави господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позовів про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством (постанова Верховного Суду України від 10.11.2009 N 29-28/177-08-5087).

3. Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди в стадії виконавчого провадження може бути оскаржена.

Ухвалою господарського суду за заявою відділу державної виконавчої служби затверджено мирову угоду між сторонами з виконання рішення господарського суду, про що винесено відповідну ухвалу.

Верховний Суд України не погодився з висновком про те, що ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди не підлягає оскарженню у відповідності зі статтею 121 ГПК України, зазначивши таке.

Пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України учасникам судового процесу забезпечується право на апеляційне і касаційне оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

ГПК України та стаття 11-1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) не містять випадків оскарження ухвал про затвердження мирової угоди.

Однак згідно з пунктом 2 згаданої мирової угоди виконавче провадження підлягає закінченню на підставі статей 11-1, 37 Закону.

Закінчення виконавчого провадження, відповідно до вимог статті 37 Закону, можливе тільки за умови затвердження господарським судом мирової угоди за заявою державної виконавчої служби, а постанова про закінчення виконавчого провадження підлягає оскарженню до суду на підставі пункту 12 цієї статті.

Отже, позбавлення сторони права на оскарження ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди у стадії виконавчого провадження є безпідставним (постанова Верховного Суду України від 27.10.2009 N 15/504-07).