Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 23 Закону України "Про підприємства в Україні"

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича - суддя-доповідач,

Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Тимченка Івана Артемовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 23 Закону України "Про підприємства в Україні".

Заслухавши суддю-доповідача Вознюка В.Д. та дослідивши матеріали конституційного подання, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Вищий арбітражний суд України - порушує питання про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 23 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 року стосовно того, чи охоплюється поняттям "продукція підприємств" надання підприємствами послуг, яку продукцію підприємства слід вважати суспільно необхідною, який механізм забезпечення підприємств дотацією і як треба розуміти терміни "середньогалузева собівартість продукції" та "мінімальний рівень рентабельності продукції".

Як зазначається в конституційному поданні, у провадженні арбітражних судів України перебувають справи за позовними заявами суб'єктів підприємницької діяльності до місцевих органів виконавчої влади про відшкодування витрат, пов'язаних з наданням населенню комунальних послуг, під час розгляду яких виникає практична необхідність у з'ясуванні положень пункту 2 статті 23 Закону України "Про підприємства в Україні".

Згідно із зазначеними положеннями на продукцію підприємств, які займають монопольне становище на ринку товарів, що визначають масштаб цін в економіці і соціальну захищеність громадян, допускається державне регулювання цін відповідно до Закону України "Про ціни і ціноутворення". При цьому державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності продукції не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацією за умови, що продукція підприємства є суспільно необхідною.

Відповідно до пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" від 25 грудня 1996 року N 1548 ціни на комунальні послуги затверджуються місцевими державними адміністраціями. Переважно ціни на комунальні послуги значно нижчі за фактичні витрати, пов'язані з їх наданням, що змушує суб'єктів підприємницької діяльності звертатися до арбітражних судів з позовами до обласних державних адміністрацій про відшкодування витрат.

2. Колегія суддів Конституційного Суду України з конституційних звернень (подань) своєю ухвалою відмовила у відкритті конституційного провадження у цій справі.

3. Згідно з частиною першою статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України. З конституційного подання Вищого арбітражного суду України практичної необхідності в офіційному тлумаченні положень пункту 2 статті 23 Закону України "Про підприємства в Україні" не вбачається, оскільки в матеріалах справи не наведено фактів прийняття суперечливих рішень арбітражними судами України чи іншими органами державної влади.

З переходом держави до ринкових відносин окремі терміни, вживані в чинному законодавстві, зокрема "середньогалузева собівартість продукції" і "мінімальний рівень рентабельності продукції", потребують нового підходу до їх розуміння. Поняття "собівартість" і "рентабельність" можуть застосовуватися лише як економічні категорії і повинні визначатися та плануватися самостійно, як інші показники господарської діяльності конкретного підприємства.

Для з'ясування порушених суб'єктом права на конституційне подання деяких питань необхідно звернутися до Закону України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 року із змінами від 21 грудня 1999 року, в якому йдеться про продукцію підприємств та суспільно необхідну продукцію.

Складнощі у трактуванні законодавства не можуть бути підставою для ухилення суду або уповноваженого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування від прийняття рішення по суті справи. Арбітражний процесуальний кодекс України забороняє відмовляти "у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини" (частина шоста статті 4) .

При цьому не можна виключати, що внаслідок неясності, колізії чи прогалини у законі, різного розуміння мети і змісту закону суди, інші органи державної влади, органи місцевого самоврядування приймають суперечливі рішення, що свідчить про наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України.

Однаковість практики застосування законодавства і усунення неоднозначності застосування законодавства судами в їх рішеннях забезпечується шляхом перевірки судових справ у касаційному порядку чи в порядку нагляду, узагальнення практики правозастосування Верховним Судом України і Вищим арбітражним судом України.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 45, 50, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 23 Закону України "Про підприємства в Україні" на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України".

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскарженою.