Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України щодо офіційного тлумачення положень пункту 3 статті 39 Закону України "Про власність"

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича - суддя-доповідач,

Яценка Станіслава Сергійовича,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України щодо офіційного тлумачення положень пункту 3 статті 39 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 року N 697-XII.

Заслухавши суддю-доповідача Шаповала В.М. та розглянувши матеріали конституційного подання, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Вищий арбітражний суд України - звернувся з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту 3 статті 39 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 року N 697-XII з питання, "який орган (або органи) є суб'єктом відповідальності за зобов'язаннями державної установи (організації), що перебуває на державному бюджеті, в разі недостатності коштів, що є в її розпорядженні, або в разі відсутності у такої установи (організації) рахунку в установі банку".

У конституційному поданні зазначається, що після запровадження касового виконання державного бюджету за видатками через територіальні органи Державного казначейства (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про впровадження казначейської системи виконання державного бюджету" від 14 січня 1997 року N 13) державні установи не мають власних рахунків в установах банків, що породжує проблеми, пов'язані з виконанням рішень арбітражних судів зі справ, у яких державні установи є відповідачами, і стягненням коштів з цих установ.

2. Колегія суддів Конституційного Суду України з конституційних звернень (подань) своєю ухвалою відмовила у відкритті конституційного провадження у справі за поданням Вищого арбітражного суду України у зв'язку з відсутністю у автора подання встановленого Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України" права на конституційне подання, а також через непідвідомчість Конституційному Суду питань, порушених у конституційному поданні.

3. Конституційний Суд України погоджується з ухвалою Колегії суддів Конституційного Суду України з конституційних звернень (подань) про відмову у відкритті провадження виходячи з того, що підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції та законів України (частина перша статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України") .

Необхідність в офіційному тлумаченні Вищий арбітражний суд України обгрунтовує складнощами, які з прийняттям зазначеної постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України, а не з тим, що нечітко викладено пункт 3 статті 39 Закону України "Про власність", тлумачення якого просить дати заявник. Але складнощі у трактуванні законодавства не можуть бути підставою для ухилення суду загальної юрисдикції від прийняття рішення по суті справи. До того ж перевірка законності постанов Кабінету Міністрів України і Національного банку України не належить до компетенції Конституційного Суду України.

Питання, порушене в конституційному поданні Вищого арбітражного суду України, врегульовано положеннями розділу 3 Порядку безспірного списання коштів з реєстраційних рахунків установ та організацій, оплата видатків яких здійснюється з єдиного казначейського рахунку, затвердженого наказом Головного управління Державного казначейства України від 22 березня 1999 року N 25. Питання ж індивідуалізації відповідальності держави в особі відповідного органу державної влади (державної установи чи державної організації) має вирішуватися залежно від обставин конкретних справ під час їх розгляду судами загальної юрисдикції.

4. Вищий арбітражний суд України як орган державної влади відповідно до статті 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" є суб'єктом права на конституційне подання у випадках, передбачених пунктом 4 статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України", тобто з питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України, і, як визначено Конституційним Судом України (Ухвала від 1 червня 1999 року N 20-у/99), здійснює таке право у складі пленуму Вищого арбітражного суду України.

У конституційному поданні і в доданих до нього матеріалах немає даних про розгляд питання щодо практичної необхідності в офіційному тлумаченні положень пункту 3 статті 39 Закону України "Про власність" на пленумі Вищого арбітражного суду України та прийняття пленумом постанови про затвердження відповідного рішення президії Вищого арбітражного суду України.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 150 Конституції України, пунктами 1, 3 статті 45, статтями 50, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України щодо офіційного тлумачення положень пункту 3 статті 39 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 року N 697-XII на підставі пунктів 1, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - відсутність у автора подання встановленого Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України" права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду питань, порушених у конституційному поданні.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскарженою.