Щодо процедури ліквідації підприємств

У процесі розгляду арбітражними судами господарських спорів виявлена недостатня унормованість у чинному законодавстві процедури ліквідації підприємств.

Відповідно до пункту 1 статті 35 Закону України "Про підприємства в Україні" ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом. Пунктом 2 цієї ж статті передбачено, що власник, суд, арбітражний суд або орган, уповноважений створювати підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторам.

Зі змісту зазначеної норми випливає, зокрема, що у разі визнання рішенням арбітражного суду недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства (абзац четвертий пункту 2 статті 34 названого Закону) чи скасування державної реєстрації підприємства як суб'єкта підприємницької діяльності (частина вісімнадцята статті 8 Закону України "Про підприємництво") він має виконати дії, пов'язані з визначенням порядку і строку проведення ліквідації підприємства. Проте чинне законодавство, яке регулює діяльність арбітражного суду і порядок вирішення господарських спорів Закон України "Про арбітражний суд", Арбітражний процесуальний кодекс України не містить правового механізму реалізації приписів пункту 2 згаданої вище статті 35 Закону України "Про підприємства в Україні".

Тому призначення ліквідаційної комісії та дії, пов'язані з її роботою, проводяться арбітражним судом виключно в межах процедури банкрутства на підставі Закону України "Про банкрутство". У решті ж випадків, тобто коли арбітражними судами розглядаються справи про скасування державної реєстрації підприємств, визнання недійсними їх установчих документів чи рішень про їх створення, а також ліквідацію підприємств, і приймаються відповідні судові акти, здійснення усіх заходів, пов'язаних з ліквідацією підприємства, покладається на власника (власників) відповідного підприємства чи уповноважений ним (ними) орган, якому (яким) надсилається копія рішення арбітражного суду з вимогою здійснити такі заходи.

Частиною дев'ятнадцятою статті 8 Закону України "Про підприємництво" передбачено, що скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. До зазначених "інших документів" належать, зокрема довідки установ банків про закриття рахунків, довідки органів внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів, оригінали установчих документів, свідоцтва про державну реєстрацію та ін. пункт 34 Положення про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 N 740.

Однак непоодинокими є випадки, коли власники підприємств, щодо яких арбітражним судом прийнято рішення про визнання недійсними їх установчих документів чи скасування державної реєстрації, не здійснюють заходів щодо ліквідації підприємств та/або не подають до органів державної реєстрації необхідних документів, в результаті чого ці органи не можуть виключити підприємство з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Внаслідок цього не виконуються рішення арбітражного суду і створюється під#рунтя для різних зловживань, оскільки підприємство, фактично припинивши свою діяльність, зберігає формально статус юридичної особи і повний комплект документів, штампів, печаток, який може використовуватись з протизаконною метою. Застосування арбітражними судами заходів впливу щодо власників, які ухиляються від здійснення ліквідації підприємств, чинним законодавством не передбачене, за винятком стягнення в дохід державного бюджету штрафу згідно із статтею 119 Арбітражного процесуального кодексу України, яке у подібних випадках виявляється недостатньо ефективним, а якщо власник (власники) є фізичною особою і не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, - взагалі неможливим.

Становище ускладнюється ще й відсутністю у чинному законодавстві чітких приписів щодо порядку здійснення ліквідації підприємств поза процедурою банкрутства. Названий вище пункт 2 статті 35 Закону України "Про підприємства в Україні" зобов'язує ліквідаційну комісію або інший орган, який проводить ліквідацію підприємства, вмістити в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію, оцінити наявне майно ліквідовуваного підприємства і розрахуватись з кредиторами, скласти ліквідаційний баланс та здійснити ще деякі заходи. Однак ні ця стаття, ні інші норми законодавчих актів (за винятком, як вже зазначалось, Закону України "Про банкрутство") не передбачають правових наслідків ухилення самого власника чи ліквідаційної комісії (органу, що проводить ліквідацію) від здійснення таких заходів. До того ж, законодавче невизначеним є вжите у цій же нормі поняття "офіційна преса за місцезнаходженням підприємства".

Викладене у попередньому абзаці стосується і тих випадків, коли ліквідація підприємства здійснюється на підставі не судового акта, а рішення самого власника (власників) підприємства. Особливі складнощі виникають у випадках, коли місцезнаходження власника (власників) підприємства, що підлягає ліквідації, взагалі невідоме, і отже не ясно, хто, власне, повинен здійснювати ліквідаційні процедури.

Враховуючи усе наведене вище, вважали б за потрібне обговорити питання про вдосконалення правового регулювання питань, пов'язаних з ліквідацією підприємств. З цією метою доцільно було б, на наш погляд, чітко визначити у відповідному нормативному акті (шляхом внесення зміни чи доповнення до Закону України "Про підприємства в Україні") порядок (правовий механізм) здійснення ліквідації підприємства, зокрема, унормувати:

- порядок формування ліквідаційної комісії, її повноваження, внутрішню організацію і діяльність;

- форму ліквідаційного балансу, порядок задоволення вимог кредиторів, у тому числі за браком майна для задоволення таких вимог, контроль за здійсненням ліквідаційної процедури тощо;

- правові наслідки ухилення власників чи ліквідаційної комісії від здійснення заходів стосовно ліквідації підприємства тощо.

Унормування процедури ліквідації підприємства сприятиме однаковому застосуванню законодавства, унеможливить порушення прав кредиторів підприємств, у тому числі держави в цілому, оскільки заборгованість підприємства, яке підлягає ліквідації, може бути пов'язане з виконанням зобов'язань перед бюджетом.