Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на обєкти інтелектуальної власності

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами України спорів у справах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Свідоцтво на знак для товарів і послуг може бути визнано недійсним у разі невідповідності знака умовам його реєстрації, визначеним законодавством, що діяло на дату подання заявки.

Компанія звернулася до господарського суду з позовом про визнання недійсною в Україні міжнародної реєстрації торговельної марки у зв'язку з її невідповідністю умовам наданої правової охорони - на дату подання заявки відповідне позначення було схожим настільки, що його можна сплутати, з фірмовим найменуванням позивача, яке було відомим в Україні.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено за мотивом відсутності законних підстав для визнання недійсною міжнародної реєстрації торговельної марки. Судові інстанції з посиланням на Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) та Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" дійшли висновку про те, що торговельна марка відповідає умовам надання правової охорони.

За результатами розгляду касаційної скарги у справі Вищий господарський суд України зазначив таке.

Відповідно до частини п'ятої пункту 3 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" свідоцтво України може бути визнано недійсним у разі невідповідності знака умовам його реєстрації, визначеним законодавством, що діяло на дату подання заявки.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що поширення торговельної марки на Україну було завершено у 1997 році. Отже, до спірних правовідносин не могло бути застосовано як відповідні норми ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, так і норми названого Закону у редакції, чинній на час прийняття рішення.

Що ж Закону "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" в редакції від 23.12.1993, то згідно з пунктом 2 статті 6 цього Закону не можуть одержати правову охорону позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу. Пунктом 3 цієї статті також передбачено, що не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Відомства заявки щодо однорідних товарів і послуг.

Апеляційний господарський суд у розгляді справи неправомірно застосував також пункт 1 статті 8 ЦК України (аналогія закону), зазначивши, що відносини, пов'язані з визначенням фірмового найменування відомим в Україні, можуть регулюватися статтею 25 названого Закону, яка містить приписи щодо охорони прав на добре відомий знак. Проте зазначені відносини не є подібними за змістом з огляду на те, що визнання знака добре відомим і відомість в Україні фірмового найменування є різними за своєю суттю поняттями.

Досліджуючи суть спірних відносин, суд першої інстанції правомірно призначив експертизу для роз'яснення питань, які потребують спеціальних знань, а саме, - питань стосовно оманливості торговельної марки та схожості її до ступеню змішування з фірмовим найменуванням позивача, яке було відомим в Україні. Проте в ухвалі про призначення судової експертизи не зазначено, яке ж найменування позивача він на підставі наявних у справі доказів вважає фірмовим. Отже, експертом на власний розсуд було визначено фірмове найменування позивача та здійснено відповідне порівняння.

Разом з тим питання визначення фірмового найменування має вирішуватися судом відповідно до чинного законодавства (в даному випадку - чинного на час проведення реєстрації спірної торговельної марки) та на підставі наявних у справі доказів. Проте судом не зазначено в оскаржуваному рішенні, на підставі яких доказів ним було визначено фірмове найменування позивача та ототожнено його з повним найменуванням.

Суд, перебравши на себе не притаманні йому функції експерта, сам дійшов висновку про те, що оскільки фірмовим найменуванням позивача та його вирізняльною частиною є певне словосполучення (а фактично це є повна назва фірми), спірна торговельна марка не схожа до ступеня змішування з фірмовим найменуванням позивача.

Оскільки зазначені порушення призвели до неповного з'ясування обставин справи та прийняття неправильного рішення, суд касаційної інстанції скасував судові рішення у справі і передав її на новий розгляд.

2. Для задоволення вимог щодо виплати компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Товариство звернулося до господарського суду з позовом про визнання дій відповідача з публічного сповіщення телесеріалу шляхом його ретрансляції (трансляції) у власній мережі кабельного телебачення неправомірними; стягнення компенсації за порушення виключних майнових авторських прав на зазначений телесеріал.

Ухвалою господарського суду позов залишено без розгляду з посиланням на пункт 5 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем не виконано вимоги суду щодо надання розгорнутого та обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми компенсації за порушення виключних майнових авторських прав.

Апеляційний господарський суд, з яким погодився Вищий господарський суд України, скасував зазначену ухвалу господарського суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 52 Закону України "Про авторське право та суміжні права" при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

За приписами частини другої цієї ж статті замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах (у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат) визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

В абзаці другому пункту 33 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено, що у вирішенні відповідних спорів господарським судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків; таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Для визначення суми такої компенсації господарський суд має дослідити об'єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним використанням об'єкта авторського права, та в даному випадку з'ясувати: суму можливої винагороди за аналогічне використання спірного твору на умовах ліцензійного договору, яка встановлювалася суб'єктом авторських прав за попередніми угодами або відповідає усталеній практиці в даній сфері; обсяг порушення (одноразове чи багаторазове використання спірних об'єктів) тощо.

З урахуванням наведеного витребувані місцевим господарським судом розгорнуті розрахунки суми компенсації за порушення авторських прав не є єдиною обставиною, на якій може ґрунтуватися рішення зі справи, а відтак відсутніми були підстави для залишення позову без розгляду.

3. У розгляді справи про стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав господарському суду слід встановити та дослідити фактичні обставини, пов'язані з необхідністю визначення адекватного порушенню розміру компенсації (за умови наявності порушення). Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача (телекомпанії) суми компенсації за порушення майнових авторських прав на твори (слова та музику до пісень) шляхом публічного сповіщення відповідних творів без дозволу уповноваженої особи та без сплати авторської винагороди.

Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Згідно з статтею 443 ЦК України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Статтею 445 ЦК України встановлено, що автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління.

За приписами частин другої і третьої статті 15 та пункту "а" статті 50 Закону використання твору без дозволу особи, яка має авторське право, є порушенням авторського права.

Згідно з підпунктом "г" частини першої статті 52 Закону при порушеннях будь-якою особою авторського права, передбачених статтею 50 цього Закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про виплату компенсацій, тоді як підпунктом "г" частини другої цієї статті встановлено, що суд має право постановити рішення про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

З огляду на наведене для правильного вирішення даного судового спору попереднім судовим інстанціям на підставі ретельної оцінки усіх поданих сторонами доказів належало:

- ідентифікувати усі спірні твори та їх авторів;

- встановити обсяг повноважень позивача з управління майновими авторськими правами щодо кожного зі спірних творів;

- з'ясувати правові підстави фактичного використання відповідачем спірних творів;

- встановити та дослідити фактичні обставини, пов'язані з необхідністю визначення адекватного порушенню розміру компенсації (за умови наявності порушення).

Частиною першої статті 38 Господарського процесуального кодексу України встановлено таке: якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Водночас розмір компенсації входить до предмету доказування у справі.

Стягнення компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, який застосовується як альтернативний захід у випадку неможливості точного обчислення завданих у зв'язку з правопорушенням збитків та розміру отриманого порушником доходу. У визначенні розміру такої компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Розмір компенсації має визначатися судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні.

Таку ж правову позицію викладено і в пункті 33 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" (із змінами, внесеними згідно з рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 16.01.2008 N 04-5/5) .

Не з'ясувавши обставин, пов'язаних з визначенням розміру названої компенсації, та не навівши мотивів обґрунтування такого розміру, попередні судові інстанції припустилися порушення норм процесуального права, що стало підставою для скасування судових рішень, прийнятих по суті справи, та передачі останньої на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. У справі за позовом про заборону використання корисної моделі господарському суду належало з'ясувати усі ознаки кожної зі спірних запатентованих корисних моделей, включені до незалежних пунктів їх формул та перевірити факт використання кожної з цих ознак, призначивши судову експертизу.

Підприємство звернулося до господарського суду з позовом про заборону користуватися корисними моделями, в тому числі тими, що розташовані на автомобілях відповідача.

Рішенням місцевого господарського суду, з яким погодився апеляційний господарський суд:

- вирішено позбавити належні відповідачеві автомобілі ознак корисних моделей, захищених належними позивачеві патентами, шляхом демонтажу;

- заборонено відповідачеві використовувати транспортні засоби, які відповідають корисним моделям, захищеним патентами позивача.

Судові рішення у справі було скасовано, а справу передано на новий розгляд виходячи з такого.

Відповідно до частини другої статті 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" патент надає його власнику виключне право використовувати винахід (корисну модель) за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Використанням винаходу (корисної моделі) визнається: виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях; застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним. Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй. Процес, що охороняється патентом, визнається застосованим, якщо використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй.

Згідно з частиною п'ятою цієї статті патент надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати винахід (корисну модель) без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав, що надаються патентом.

Таким чином, для правильного вирішення спору попереднім судовим інстанціям належало з'ясувати усі ознаки кожної зі спірних запатентованих корисних моделей, включені до незалежних пунктів їх формул, та перевірити факт використання кожної з цих ознак.

Проте ні рішення місцевого, ані постанова апеляційного господарських судів зі справи не містили як аналізу ознак запатентованих корисних моделей, так і посилання на використання кожної з них (або еквівалентної ознаки) в автомобілях відповідача.

Попереднім судовим інстанціям належало, не переймаючи на себе не притаманні суду функції експерта та діючи відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України, призначати судову експертизу з метою кваліфікованого дослідження спірних об'єктів інтелектуальної власності.

5. У справі зі спору про припинення порушення прав власника на торговельні марки господарському суду слід з'ясувати перелік товарів і послуг, для яких спірні торговельні марки зареєстровано; встановити фактичні обставини використання спірних позначень відповідачем у частині їх фактичного зображення та переліку товарів і послуг, для яких вони використовувалися.

Розглянувши позов про:

- визнання порушеними відповідачем прав інтелектуальної власності на знаки для товарів і послуг (торговельні марки), що належать позивачеві;

- визнання протиправними дій відповідача щодо привласнення інтелектуальної власності позивача;

- зобов'язання відповідача припинити порушення прав власника свідоцтва України;

- заборону відповідачеві використовувати без дозволу позивача спірне позначення, яке є схожим настільки, що його можна сплутати з торговельною маркою за свідоцтвом України;

- зобов'язання відповідача знищити виготовлені зображення позначення, яке є схожим з торговельною маркою відповідача за свідоцтвом України настільки, що їх можна сплутати, -

господарський суд рішенням, залишеним без змін апеляційною інстанцією, задовольнив позовні вимоги.

Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень зі справи та передачі останньої на новий розгляд до місцевого господарського суду з урахуванням такого.

За приписами статті 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон) знак - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Закону право власності на знак засвідчується свідоцтвом; обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Згідно з пунктами 1 та 2 статті 16 Закону права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки; свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

Пунктом 5 цієї статті встановлено, що свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом:

- зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг;

- зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;

- позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати;

- позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 500 цього Кодексу будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

Водночас на підтвердження наявності у позивача необхідних прав як власника зареєстрованої торговельної марки до матеріалів справи додано лише копію свідоцтва України, яка не містить ні відомостей щодо особи власника свідоцтва, ні зображення торговельної марки, ані належного переліку товарів і послуг.

Отже, для правильного вирішення даного судового спору попереднім судовим інстанціям належало:

- з'ясувати фактичне зображення зареєстрованої позивачем торговельної марки, зокрема, за свідоцтвом України;

- з'ясувати перелік товарів і послуг, для яких спірні торговельні марки зареєстровано;

- встановити фактичні обставини, пов'язані з використанням відповідачем спірних позначень у частині їх фактичного зображення (яке також підлягає дослідженню на предмет схожості чи тотожності з зареєстрованими торговельними марками позивача) та переліку товарів і послуг, для яких вони використовувалися (беручи до уваги необхідність їх порівняння з товарами і послугами, для яких торговельну марку (торговельні марки) зареєстровано позивачем);

- з'ясувати дату подання позивачем заявки на реєстрацію кожної зі спірних торговельних марок;

- з огляду на зміст заперечень відповідача щодо наявності у нього права попереднього користувача - дослідити фактичні обставини, з якими частина перша статті 500 Цивільного кодексу України пов'язує таке право (факт добросовісного використання спірних позначень або здійснення відповідної підготовки до цього вже на момент подання заявки; порівняльний аналіз зображень спірних позначень та товарів і послуг, для яких вони використовувалися, із зареєстрованими позивачем);

- встановити факт використання відповідачем спірних позначень після одержання позивачем відповідного свідоцтва України на знак для товарів і послуг, а також на час вирішення судом даного спору (з огляду на необхідність перевірки відповідності обраних позивачем заходів судового захисту меті захисту та/або відновлення порушеного чи оспорюваного права.

6. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та виплату компенсації у зв'язку з порушенням авторського права безпосередньо випливають з авторського права, а відтак державне мито за подання цих позовів не сплачується.

Ухвалою місцевого господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, було повернуто позовну заяву про захист авторського права та стягнення сум компенсації за порушення такого права і моральної шкоди. Названі судові інстанції виходили з того, що позовні вимоги в частині стягнення суми моральної шкоди є окремою вимогою майнового характеру, яка підлягає оплаті державним митом у встановленому порядку та розмірі, та, крім того, позивачем мають бути оплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Скасовуючи відповідні судові рішення, Вищий господарський суд України зазначив, зокрема, таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від сплати державного мита звільняються позивачі - за позовами, що випливають з авторського права, а також з права на відкриття, винахід, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та раціоналізаторські пропозиції.

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та виплату компенсації у зв'язку з порушенням авторського права безпосередньо випливають з авторського права, а відтак державне мито за подання цих позовів не сплачується.

Згідно з приписами Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 N 1258, для позивачів, у встановленому порядку звільнених від сплати державного мита, визначено нульову ставку витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ.

7. У разі передачі одним з авторів створеного у співавторстві твору майнових авторських прав на цей твір організації колективного управління авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам, а тому у вирішенні пов'язаних з цим спорів господарському суду належить з'ясовувати, чи визначено відносини між співавторами укладеною ними угодою.

Позивач, звернувшись до господарського суду, просив: заборонити відповідачеві використовувати музичний твір, виключні майнові авторські права на який належать позивачеві, без виплати авторської винагороди асоціації організації колективного управління; стягнути з відповідача суму компенсації за порушення виключних майнових авторських прав позивача.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що на підставі укладеного з громадянином Т. договору про передачу виключних авторських прав (видавничий договір) позивач одержав виключні майнові авторські права, зокрема, на музичний твір.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що авторами тексту спірного твору є громадяни Т., Ш., П. і Б., а договору, який визначав би відносини між співавторами, позивачем господарському суду не подано.

За результатами перегляду судових рішень з цієї справи Вищий господарський суд України зазначив таке.

Відповідно до статі 443 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди. Частиною першою статті 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) передбачено виключне право автора та іншої особи, яка має авторське право, надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору.

Відповідно до частин першої-третьої статті 440 ЦК України та частини першої статті 15 Закону автору чи іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам. Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.

За приписами статті 436 ЦК України авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення. Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Частиною першою статті 31 Закону передбачено, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки позивачем не було подано господарському суду договору, який визначав би відносини між авторами музичного твору, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що за укладеним громадянином Т. і позивачем договором про передачу виключних авторських прав (видавничий договір) позивач не одержав виключні майнові авторські права на зазначений твір. З огляду ж на відсутність у позивача виключних майнових авторських прав на музичний твір здійснення судового захисту таких прав неможливе.