Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів

У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із вжиттям господарськими судами запобіжних заходів (розділ V-1 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК), та з метою забезпечення правильного і однакового їх застосування, додержання у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарювання вважаємо за необхідне звернути увагу на таке.

1. Розділом V-1 ГПК доповнено згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності". Однак з огляду на відсутність в цьому розділі будь-яких обмежень щодо можливості вжиття запобіжних заходів виключно у правовідносинах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, таке вжиття можливе і в інших правовідносинах, на які поширюються повноваження господарських судів.

Відповідно в усіх випадках вжиття запобіжних заходів господарські суди можуть враховувати викладене в розділі III рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності".

2. Перелік встановлених статтею 43-2 ГПК видів запобіжних заходів є вичерпним.

3. За змістом статті 1 ГПК право на звернення до господарського суду для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають виключно особи, зазначені в частині першій цієї статті, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

4. Заявник повинен обґрунтувати підстави для вжиття запобіжних заходів поданням відповідних доказів з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, у тому числі доказів наявності у нього права вимоги (відомості про реєстрацію права, контракт тощо).

5. Згідно з частиною другою статті 43-3 ГПК разом із заявою про вжиття запобіжних заходів подаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжні заходи.

Водночас зазначена норма не зобов'язує господарський суд здійснювати розсилання копій заяв про вжиття запобіжних заходів. Такі копії можуть вручатися заінтересованим особам під час розгляду відповідної заяви, здійснюваного відповідно до статті 43-4 ГПК. Неодержання особою, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копії заяви або відмова цієї особи від одержання такої копії не є перешкодою для розгляду заяви (див. також абзац перший пункту 14 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності").

6. Частиною першою статті 43-4 ГПК встановлено дводенний строк розгляду господарським судом заяви про вжиття запобіжних заходів. У разі, якщо суд вважає за необхідне вчинити під час розгляду заяви певні процесуальні дії (наприклад, викликати представників заявника чи заінтересованих осіб, витребувати додаткові докази тощо), такі дії мають відбуватися в межах зазначеного строку.

7. Частина перша статті 43-4 ГПК зобов'язує господарський суд повідомити заінтересованих осіб про розгляд судом заяви про вжиття запобіжних заходів. У зв'язку з цим необхідно мати на увазі таке.

Повідомлення заінтересованих осіб про час і місце розгляду заяви здійснюється господарським судом шляхом винесення відповідної ухвали з додержанням вимог статті 86 ГПК, а в разі необхідності - також шляхом надіслання телефонограми, телетайпограми, використання засобів електронного зв'язку тощо (див. також абзац другий пункту 14 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності").

Що ж до заінтересованих осіб, то в розумінні статті 43-4 ГПК ними в будь-кому разі є заявник і особа, щодо якої він просить вжити запобіжних заходів.

З огляду на конкретні обставини, наведені у заяві про вжиття запобіжних заходів, до числа таких осіб можуть бути віднесені також такі особи:

- у яких знаходиться доказ, що його вимагає витребувати заявник;

- яким належить приміщення, що підлягає оглядові;

- у власності чи у користуванні яких перебуває майно, на яке заявник вимагає накласти арешт;

- інші особи, прав або охоронюваних законом інтересів стосується розгляд заяви про вжиття запобіжних заходів.

8. Чинне законодавство не містить прямих вказівок щодо місця розгляду заяви про вжиття запобіжного заходу (заходів). Згідно з частиною першою статті 43-4 ГПК заява про вжиття запобіжних заходів розглядається господарським судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії. Отже, у вирішенні питання про місце розгляду зазначеної заяви слід виходити з того, який саме запобіжний захід заявник вважає за необхідне вжити: тобто якщо йдеться про витребовування доказів, про огляд приміщень або про накладення арешту на майно, заява має подаватися до місцевого господарського суду, в районі діяльності якого знаходяться відповідно докази, приміщення або майно, стосовно яких належить провести певні дії.

Якщо заяву помилково подано до господарського суду, який не уповноважений її розглядати, то це виключає можливість такого розгляду, і суд з посиланням на частину першу статті 43-4 ГПК повертає відповідну заяву з винесенням про це належним чином мотивованої ухвали.

9. У вирішенні питання про вжиття запобіжних заходів господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх застосування з урахуванням такого:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника;

наявності зв'язку між конкретним видом запобіжних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, яку заявник повинен подати у строк, встановлений частиною третьою статті 43-3;

імовірності настання обставин, зазначених у статті 43-1;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

10. Відповідно до частини четвертої статті 43-4 ГПК господарський суд може зобов'язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит господарського суду.

Згідно з частиною п'ятою цієї ж статті розмір застави, якщо така призначена, зазначається в тій же ухвалі господарського суду, яка виноситься про вжиття запобіжних заходів.

У вирішенні відповідних питань необхідно врахувати також викладене в:

- пункті 15 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності";

- листі Вищого господарського суду України від 20.01.2005 N 05-3/128, надісланому господарським судам України.

Слід мати на увазі, що на даний час порядок відкриття депозитних рахунків господарських судів для внесення коштів застави, а так само проведення операцій за цими рахунками нормативно-правовими актами не визначено.

11. Суб'єктний склад осіб, які повинні виконувати вжиті господарським судом запобіжні заходи, визначається змістом ухвали господарського суду про вжиття запобіжних заходів (частина п'ята статті 43-4 ГПК) та з урахуванням кола заінтересованих осіб, зазначених у пункті 7 цього Інформаційного листа.

Що ж до порядку та способу виконання запобіжних заходів, то вони повинні визначатися відповідно до обраного запобіжного заходу (стаття 43-2 ГПК. Витребування доказів (за правилами статті 38 ГПК) здійснюється господарським судом. Що ж до огляду приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав, та накладення арешту на майно, що належить особі, стосовно якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб, то вони відповідно до частини першої статті 43-6 ГПК здійснюються державним виконавцем в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", на підставі відповідної ухвали господарського суду, яка згідно з приписами названого Закону є виконавчим документом (див. також пункт 16 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності").

12. Строк, який надається господарським судом заявникові для виправлення недоліків заяви про вжиття запобіжних заходів (частина перша статті 43-5 ГПК має бути розумно необхідним й визначається з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних з поданням заяви, і, зокрема, тривалістю поштообігу. Цей строк є процесуальним, і отже в разі необхідності може бути продовжений судом (частина четверта статті 53 ГПК) за заявою заінтересованої особи чи з власної ініціативи (див. також пункт 17 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності").

13. У разі винесення ухвали про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів (частина шоста статті 43-4 ГПК зазначена заява не повертається судом заявникові, оскільки законом таке повернення не передбачене. Копії відповідної ухвали розсилаються заявникові та особі (особам), щодо якої (яких) просили вжити запобіжні заходи (див. також пункт 18 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності").

14. Частиною другою статті 43-5 ГПК передбачено, що коли заявник відповідно до вказівок судді у встановлений строк, зокрема, не виконає всі перелічені у статті 43-3 цього Кодексу вимоги, заява вважається неподаною і повертається заявнику, про що суддя виносить мотивовану ухвалу.

У зв'язку з цим постало питання про те, яким чином має бути викладено резолютивну частину відповідної ухвали.

За приписом пункту 4 частини другої статті 86 ГПК ухвала господарського суду повинна містити, зокрема, висновок з розглянутого питання.

Отже, резолютивна частина ухвали, про яку йдеться в частині другій статті 43-5 ГПК, може формулюватися приблизно таким чином: "Заяву (найменування заявника) про вжиття запобіжного заходу (запобіжних заходів) вважати неподаною і повернути заявникові".

15. Відповідно до частини третьої статті 43-7 ГПК заява про скасування запобіжних заходів розглядається тим господарським судом, який виніс ухвалу про їх вжиття. Однак цей припис не означає, що розгляд такої заяви має обов'язково здійснюватись тим самим суддею, яким виносилася ухвала про вжиття запобіжного заходу (заходів).

16. Статтею 43-9 ГПК визначено підстави припинення запобіжних заходів. Водночас ГПК не визначено, що господарський суд має виносити ухвалу про припинення запобіжних заходів. Отже, останні припиняються в силу самої лише наявності відповідних підстав, без обов'язкового оформлення такого припинення якимось процесуальним документом.

Водночас слід врахувати викладене в абзаці другому пункту 16 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", в якому зазначено: "В ухвалі про вжиття запобіжного заходу має обов'язково зазначатися про те, що у разі неподання заявником відповідної позовної заяви у строк, встановлений частиною третьою статті 43-3 ГПК, запобіжний захід припиняється (пункт 1 статті 43-9 ГПК)".

Разом з тим на практиці можливі ситуації, за яких після настання обставин, зазначених у згаданій статті 43-9 ГПК, продовжують зберігати законну силу й залишатися обов'язковими до виконання винесені господарськими судами в порядку статті 43-2 ГПК ухвали про витребування доказів, накладення арешту на майно, що позбавляє певну заінтересовану особу (осіб) права розпоряджатися своєю власністю чи обмежує її (їх) в такому праві. У подібних випадках з урахуванням конкретних обставин господарський суд не позбавлений права і можливості винести ухвалу про припинення того чи іншого запобіжного заходу (заходів) з додержанням загальних вимог статті 86 ГПК щодо змісту ухвали.

17. Згідно з частиною четвертою статті 43-1 ГПК господарський суд може вирішити питання щодо відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів:

1) у випадках, передбачених пунктами 2-4 статті 43-9 цього Кодексу, тобто у зв'язку з припиненням запобіжних заходів у разі:

- відмови у прийнятті позовної заяви з підстав, передбачених частиною першою статті 62 ГПК;

- невиконання позивачем вимог, передбачених статтею 63 ГПК;

- винесення господарським судом ухвали про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів;

2) під час розгляду справи по суті.

В абзаці другому пункту 19 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено: якщо запобіжний захід припинено з підстав, передбачених пунктами 2-4 статті 43-9 ГПК, то питання про відшкодування шкоди, завданої вжиттям такого заходу, може бути вирішене одночасно з прийняттям відповідної ухвали або під час розгляду справи по суті.

З цього випливає, що питання стосовно відшкодування шкоди може бути вирішено господарським судом:

1) в ухвалі про:

- відмову в прийнятті позовної заяви (частина перша статті 62 ГПК);

- повернення позовної заяви (частина перша статті 63 ГПК);

- скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів (стаття 43-7 ГПК);

2) у процесі розгляду по суті справи за позовом особи, яка подавала заяву про вжиття запобіжного заходу (заходів), із зазначенням про відшкодування шкоди:

- в разі відмови позивача від позову - в ухвалі про припинення провадження зі справи (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК);

- в разі відмови в задоволенні позову - в рішенні, прийнятому по суті справи.

У будь-якому разі наявність та розмір шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів, потребує доказування за загальними правилами, визначеними розділом V ГПК.

18. У судовій практиці виникло питання про те, чи можливий в подальшому розгляд суддею, ухвалу якого про вжиття запобіжних заходів скасовано, господарської справи за участю того ж заявника і тієї ж заінтересованої особи (осіб), але вже як сторін у справі - позивачів і відповідачів.

У зв'язку з цим необхідно мати на увазі таке.

Відповідно до частини першої статті 20 ГПК суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю.

Розгляд господарської справи в порядку позовного провадження не може вважатися новим розглядом стосовно провадження, здійснюваного за правилами розділу V-1 ГПК, а тому наведений припис статті 20 ГПК у такому разі не застосовується.