Щодо додержання закону при прийнятті рішень стосовно конфіскації майна та передачі речових доказів у доход держави

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України "Про заходи щодо вдосконалення діяльності органів державної влади під час здійснення операцій з конфіскованим і безхазяйним майном" від 17 листопада 2006 р. у пункті 4 було запропоновано Верховному Суду України розглянути питання конфіскації майна та передачі речових доказів у доход держави, додержання закону при прийнятті рішень стосовно вилученого майна і надати судам відповідне роз'яснення.

У зв'язку з цим дорученням повідомляємо, що Верховним Судом України в II півріччі 2006 р. проведено узагальнення судової практики застосування конфіскації майна у кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, а також вирішення цивільних справ про передачу безхазяйного майна у комунальну власність та визнання спадщини відумерлою. Попередня інформація з наведених питань надана Верховним Судом України у листі від 17 травня 2006 р. N 9-52.

За даними Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), судами України у I півріччі 2006 р. було застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна до 2,5 тис. засуджених осіб за вчинення тяжких та особливо тяжких корисливих злочинів, що становить 33,8 % від кількості засуджених осіб за статтями Кримінального кодексу України (далі - КК), які передбачають це покарання.

У 2005 р. конфіскацію майна застосовано до 5,3 тис. засуджених осіб, або 37,8 % від кількості засуджених за статтями КК, які передбачають конфіскацію (2000 р. - 51,4 тис. засуджених осіб, або 39,8 %).

Зменшення кількості засуджених осіб, до яких суди застосували конфіскацію майна, пояснюється в основному новими підходами законодавця до цього виду додаткового покарання у прийнятому КК України (2001 р.).

Відповідно до положень ст. 59 КК (2001 р.) законодавством передбачено, що конфіскація майна встановлюється тільки за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу, та полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

У санкціях статей Особливої частини КК конфіскація майна може бути передбачена як обов'язкове або як факультативне додаткове покарання.

Суди, призначаючи конфіскацію майна, в основному дотримуються вимог положень ст. 65 КК і в кожному конкретному випадку враховують ступінь тяжкості, розмір заподіяної шкоди та її відшкодування, дані про особу, яка вчинила злочин, та всі обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання.

Конфіскація майна як додаткове покарання не може бути призначена судом у випадку, коли особа звільняється від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК). Відповідно до вимог ст. 77 КК конфіскація майна не призначається навіть у разі, коли в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, вона передбачена як обов'язкове додаткове покарання. Тоді як згідно з положеннями ст. 46-1 КК (1960 р.), що був чинним до 1 вересня 2001 р., при відстрочці виконання вироку суд міг призначити додаткове покарання у виді конфіскації майна і були певні обмеження щодо незастосування конфіскації.

Вирішуючи питання про необхідність застосування до винної особи основного покарання більш м'якого, ніж передбачено законом, відповідно до положень ст. 69 КК суди враховують, що воно автоматично не поширюється на додаткове покарання у виді конфіскації майна.

У більшості випадків, як свідчить практика, суди не призначають конфіскацію майна засудженим за вчинення злочинів, відповідальність за які передбачає її застосування, у зв'язку зі звільненням засуджених осіб від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), оскільки в цьому випадку конфіскація відповідно до вимог закону не може бути застосована.

Згідно з положеннями ст. 98 КК України конфіскація майна не може бути призначена неповнолітній особі, засудженій за вчинення злочину, за який конфіскація майна є обов'язковим додатковим покаранням, навіть у тому разі, коли особа на час розгляду справи судом досягла повноліття.

Матеріали проведеного узагальнення свідчать, що у справах про злочини, за вчинення яких передбачено конфіскацію майна, всупереч вимогам ч. 2 ст. 125 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) органами досудового слідства не завжди своєчасно вживалися всі необхідні заходи для забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна. На недоліки роботи органів досудового слідства, на нашу думку, впливає нечіткість положень статей 125, 126 КПК, оскільки в них не вказано строк накладення арешту на майно підозрюваного чи обвинуваченого.

Іноді протоколи опису майна та постанови про накладення на нього арешту складалися недбало, без зазначення індивідуальних ознак та оцінки майна, що негативно впливало на вирішення вказаних питань.

Іншим чинником низької ефективності виконання вироків щодо конфіскації майна засуджених є те, що в переважній більшості до судів надходять такі справи з протоколами про відсутність у засуджених майна.

Усупереч вимогам п. 9 ст. 228 КПК України прокурори не в усіх справах звертали увагу на несвоєчасне або неналежне виконання органами досудового слідства вимог закону щодо обов'язкового забезпечення вироку в частині конфіскації майна та не вживали відповідних заходів для усунення таких порушень.

Суди не завжди реагували на такі факти винесенням із цього приводу окремих ухвал.

Зазначені недоліки в роботі органів досудового слідства та неналежний прокурорський нагляд за розслідуванням кримінальних справ істотно ускладнювали виконання судових вироків у частині конфіскації майна.

При застосуванні конфіскації в адміністративних справах суди в цілому дотримуються вимог статей 24, 25 та 29 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП). Згідно з положеннями цих статей конфіскація може застосовуватись як основне, так і додаткове адміністративне стягнення й полягає у примусовій безоплатній передачі вилучених предметів та грошей, які були знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, у власність держави за рішенням суду.

Відповідно до вимог ст. 326 Митного кодексу України (далі - МК) конфіскація як стягнення за порушення митних правил полягає у примусовому вилученні товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів зі спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, та транспортних засобів, що використовувались для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.

Суди, як правило, відповідно до вимог положень КпАП та МК застосовували конфіскацію майна, предметів контрабанди та транспортних засобів, що використовувались для їх переміщення. У разі неможливості здійснення конфіскації майна та предметів вирішувалося питання про стягнення їх грошового еквіваленту.

За даними ДСА України, адміністративне стягнення у виді конфіскації предмета (як основне, так і додаткове) у I півріччі 2006 р. накладено на 19,3 тис. осіб. Суди прийняли рішення про конфіскацію: товарів та цінностей - на суму 2 млн 996 тис. грн, валюти - еквівалентно сумі 2 млн 19 тис. грн.

Матеріали вивчення свідчать, що в протоколах посадових осіб органів адміністративного розслідування, складених за ст. 265 КпАП, та митних органів відсутні дані про перебування (місце зберігання) вилучених речей, документів, предметів контрабанди та транспортних засобів, через що неможливо в подальшому встановити їх місцезнаходження. Також не завжди складається акт опису вилучених речей і не зазначається вартість майна. Таким чином, суд при винесенні постанови про притягнення особи до відповідальності позбавлений можливості навести такі дані, що не сприяло своєчасному виконанню судового рішення.

Згідно з даними Державної виконавчої служби України (звіт форми N 1), у I півріччі 2006 р. примусовому виконанню підлягало 46 354 виконавчих документи про конфіскацію майна, виданих на підставі судових рішень загальних судів, за якими фактично підлягала стягненню сума коштів (за винятком суми вартості майна, що підлягало конфіскації) 98 млн 499 тис. грн; із них фактично стягнено 96 млн 762 тис. грн. Залишилися не виконаними 25 400 виконавчих документів, або 54,8 % від числа тих, що підлягали примусовому виконанню.

Відповідно до положень ст. 335 Цивільного кодексу України (далі -ЦК) безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйна річ ставиться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена; про це робиться оголошення в друкованих засобах масової інформації, і тільки після закінчення одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду в комунальну власність. Інколи до суду зверталися неналежні заявники, недотримувалась процедура переходу безхазяйної речі у комунальну власність. Відповідно до вимог статті 271 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суд відмовляв у прийнятті заяви про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади, якщо така річ не взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію права на нерухоме майно, або якщо заяву подано до закінчення одного року з дня прийняття такої речі на облік.

У I півріччі 2006 р. в провадженні судів перебувало 96 справ про передачу безхазяйної нерухомої речі в комунальну власність. Закінчено провадження у 78 справах, що становить 81,2 % від тих, що перебували на розгляді. З ухваленням рішення розглянуто 64 справи, в тому числі про передачу нерухомої речі у власність територіальної громади - 60 справ.

За заявами про визнання спадщини відумерлою та передання її у власність територіальній громаді за місцем відкриття спадщини (ст. 1277 ЦК) в провадженні судів у I півріччі 2006 р. перебувала 731 справа. Розглянуто 554 справи, або 75,8 % від тих, що перебували на розгляді. З ухваленням рішення - 487 справ, у тому числі про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді - 450 справ.

У цілому, як свідчать матеріали вивчення, суди правильно застосовують норми закону при вирішенні вказаних питань, однак у поодиноких випадках ще допускали помилки. У зв'язку з цим Верховним Судом України надавалися роз'яснення щодо однакового застосування місцевими та апеляційними судами законодавства, зокрема: кримінального та кримінально-процесуального - постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. N 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" щодо конфіскації майна засуджених; адміністративного та митного - постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил" від 3 червня 2005 р. N 8.

Питання про речові докази в кримінальних справах вирішувалися судами в основному з дотриманням вимог ст. 81 КПК. Зокрема, судами ухвалювалися рішення про передачу в дохід держави грошей, цінностей та інших речей, нажитих злочинним шляхом, повернення грошей, цінностей та інших речей, які були об'єктом злочинних дій, законним володільцям, а якщо їх не встановлено, передачу їх у власність держави.

Питання передачі речових доказів у дохід держави, додержання судами закону про обов'язковість прийняття рішення стосовно вилученого під час досудового слідства майна Верховним Судом України буде опрацьовано у півріччі 2007 р., про що додатково буде надано інформацію.