Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Домбровського Івана Петровича - головуючий, суддя-доповідач,

Бринцева Василя Дмитровича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Іващенка Володимира Івановича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Станік Сюзанни Романівни,

Стецюка Петра Богдановича,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 40-44, ст. 356).

Заслухавши суддю-доповідача Домбровського І.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 47 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України (далі - Кодекс).

Необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень Кодексу автор конституційного подання обгрунтовує неоднозначним їх розумінням та суперечливим застосуванням судами під час розгляду спору між суб'єктами господарських відносин.

Як приклад неоднозначного застосування положень частин другої, третьої, шостої статті 13 Кодексу суб'єкт права на конституційне подання наводить матеріали судових справ щодо спору між сільськогосподарським виробничим кооперативом "Агрофірма "Зоря" (далі - СВК "Агрофірма "Зоря") та відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Славутич" (далі - ВАТ "Комерційний банк "Славутич") і посилається на такі обставини.

5 березня 2003 року ВАТ "Комерційний банк "Славутич" звернулося до господарського суду Київської області із заявою про порушення справи про банкрутство СВК "Агрофірма "Зоря". Ухвалою суду від 26 червня 2003 року провадження у цій справі припинено у зв'язку з не доведеною кредитором безспірністю вимог до боржника. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2003 року апеляційну скаргу ВАТ "Комерційний банк "Славутич" залишено без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

25 серпня 2004 року СВК "Агрофірма "Зоря" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ВАТ "Комерційний банк "Славутич", у якому зазначив, що у зв'язку з безпідставним поданням ВАТ "Комерційний банк "Славутич" до господарського суду Київської області заяви про порушення справи про банкрутство СВК "Агрофірма "Зоря" йому було заподіяно матеріальних збитків та моральної шкоди.

Розглянувши цей позов, господарський суд міста Києва дійшов висновку, що матеріальні збитки, яких зазнав СВК "Агрофірма "Зоря" від недоотримання відповідних кредитів, безпосередньо пов'язані з діями ВАТ "Комерційний банк "Славутич" і є їх наслідками. В рішенні від 21 лютого 2005 року суд визнав, що звернення ВАТ "Комерційний банк "Славутич" до господарського суду Київської області із заявою про порушення справи про банкрутство СВК "Агрофірма "Зоря", за відсутності безспірних вимог, як того вимагають статті 1, 6, 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", є зловживанням правом з боку ВАТ "Комерційний банк "Славутич" у розумінні частини третьої статті 13 Кодексу, що заподіяло СВК "Агрофірма "Зоря" матеріальних збитків та моральної шкоди.

Апеляційна скарга ВАТ "Комерційний банк "Славутич" на рішення господарського суду міста Києва від 21 лютого 2005 року постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2005 року та касаційна скарга ВАТ "Комерційний банк "Славутич" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2005 року постановою Вищого господарського суду України від 21 липня 2005 року залишені без задоволення.

Верховний Суд України постановою від 27 вересня 2005 року касаційну скаргу ВАТ "Комерційний банк "Славутич" задовольнив, постанову Вищого господарського суду України від 21 липня 2005 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2005 року, рішення господарського суду міста Києва від 21 лютого 2005 року скасував і направив справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Верховний Суд України у своїй постанові зазначив, що судами не наведено правового обгрунтування висновку, що звернення ВАТ "Комерційний банк "Славутич" до господарського суду Київської області із заявою про порушення справи про банкрутство СВК "Агрофірма "Зоря" мало на меті завдати йому шкоди або є - зловживанням правом з боку ВАТ "Комерційний банк "Славутич" в інших формах, а не було наслідком наміру захистити свої порушені права. Як наголошується в постанові, право на звернення до суду гарантоване Конституцією України. Це право може бути реалізоване, коли особа вважає, зокрема, що її права порушені. Особа, зазвичай, не є такою, що діє неправомірно і тоді, коли суд відмовляє їй у задоволенні позову, заяви, скарги чи припиняє провадження у справі про банкрутство, порушеній за її заявою. Негативні наслідки для такої особи у наведених випадках охоплюються покладенням на неї судових витрат відповідно до процесуального законодавства. Правомірна ж поведінка особи не може бути підставою для задоволення позову про відшкодування нею шкоди.

На думку суб'єкта права на конституційне подання, таке суперечливе застосування судами вказаних положень Кодексу свідчить про необхідність їх офіційного роз'яснення. Зокрема, народні депутати України звертаються з клопотанням дати загальне визначення поняття "зловживання правом" у розумінні положень статті 13 Кодексу, а також просять роз'яснити, які дії особи (правомірні, неправомірні) можуть бути визнані зловживанням правом, чи є зловживання правом у розумінні норм статті 13 Кодексу підставою для відшкодування завданої шкоди.

2. Перша колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 21 грудня 2006 року відмовила у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Законом України "Про Конституційний Суд України".

3. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з такого.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" в конституційному поданні повинно зазначатись правове обгрунтування тверджень щодо необхідності в офіційному тлумаченні правового акта (його окремих положень) (пункт 4 частини другої статті 39).

Підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України (частина перша статті 93).

У конституційному поданні не наведено обгрунтування практичної необхідності в офіційному тлумаченні положень частин другої, третьої, шостої статті 13 Кодексу. Така практична необхідність могла б виникнути за умови неоднозначного застосування судами цих положень Кодексу. Однак аналіз матеріалів конституційного подання дає підстави зробити висновок про відсутність неоднозначного застосування судами положень частин другої, третьої, шостої статті 13 Кодексу. Наведені в поданні факти стосуються розгляду спору між одними і тими ж сторонами по одній справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Посилань на інше застосування судами України вказаних у конституційному поданні положень Кодексу немає.

Із наведеного вбачається, що практичної необхідності у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень зазначених норм Кодексу немає, тобто відсутні підстави для відкриття конституційного провадження у справі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 39, 45, 50, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Законом України "Про Конституційний Суд України".

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.