З В Е Р Н Е Н Н Я
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Пам'ятаймо про тих, хто боровся за рідну землю!
Шановні співвітчизники, громадяни України!
Сьогодні, 22 червня 2001 року, виповнилося 60 років з дня початку Великої Вітчизняної війни - найтрагічнішої і найгероїчнішої війни в історії світової цивілізації. Вона була головним фронтом Другої світової війни і справила вирішальний вплив на весь її хід.
Схилимо голови перед подвигами наших батьків і дідів, тих, хто 60 років тому вступив у смертельний двобій з ворогом - гітлерівським фашизмом і в кривавій боротьбі відстояв честь, свободу і незалежність Вітчизни.
Дорогою ціною була здобута Перемога. З першого дня війни на боротьбу з ворогом було мобілізовано всі сили, піднявся весь багатонаціональний народ колишнього Радянського Союзу, захищаючи свою Батьківщину, свій дім, своїх дітей, виявляючи при цьому масовий героїзм, стійкість і жертовність.
Мільйони наших співвітчизників - синів і дочок українського народу стали жертвами гітлерівського геноциду. Більше двох мільйонів громадян було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Гітлерівські вандали зруйнували і пограбували тисячі українських міст і сіл, промислових підприємств і сільськогосподарських колективів.
Мир прийшов до нас крізь ріки людської крові.
Пам'ять про жертви війни, пам'ять про ратний подвиг народу зобов'язує нас, нині сущих, пройнятися усвідомленням того, що без перемоги над фашизмом не було б не лише України як суверенної держави, а й української нації як етносу.
Велика Вітчизняна війна з її героїзмом і трагізмом, поразками і перемогами - це наша історія, історія наших співвітчизників - синів і дочок матері-Вітчизни.
Не мертвим, а живим потрібно, щоб не згасала Пам'ять про минуле, щоб стояли обеліски та храми, споруджені в честь воїнів-патріотів, які поклали своє життя за волю і честь Батьківщини.
Святий обов'язок нашої пам'яті, нетлінний заповіт предків наших - передати майбутнім поколінням всю правду про війну та її переможців, необхідність боронити рідну землю, так рясно политу кров'ю її захисників.
Сьогодні поруч з нами живуть ветерани війни. Доля була прихильна до них - їм пощастило залишитися живими. Але ветеранські лави рідшають з кожним днем, все менше залишається людей, котрі своїм ратним і трудовим подвигом відстояли, а потім відбудовували нашу державу, зміцнювали її могутність. На жаль, багато хто з ветеранів війни нині лишається наодинці зі своїми проблемами. Справедливим є невдоволення ветеранської громадськості тим, що нині далеко не всі подвиги співвітчизників увічнені, як цього вимагає Закон України "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років". Тому турбота про них, постійна увага до їх потреб і запитів - святий обов'язок і справа честі держави, усіх органів влади та їх керівників, суспільства в цілому.
Доземний уклін вам, вірні сини і дочки Вітчизни, за вашу мужність і терпеливість!
Вічна пам'ять полеглим в роки воєнного лихоліття!
Слава всім, хто дожив до сьогоднішнього дня, хто бореться і перемагає в ім'я побудови процвітаючої України!
Нехай майбутнім поколінням ніколи не доведеться пережити те, що випало на долю їх попередників.
Нехай і через віки наші нащадки говорять: "Ніхто не забутий, ніщо не забуте!"
Пам'ять про полеглих потрібна не мертвим, вона потрібна живим! Народ, осяяний Пам'яттю, - безсмертний!
| м. Київ, 22 червня 2001 року |