З приводу скасування Конституційним Судом України Закону України "Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України"

За поданням Президента України Конституційний Суд України 2 березня 1999 року ухвалив безпрецедентне рішення щодо скасування Закону України "Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України".

Під формальним приводом протидії втручанню органу законодавчої влади у компетенцію виконавчої влади Конституційний Суд України взяв, по суті, під свій захист справді неприпустиме порушення виконавчою владою норм Конституції України: її статті 43 - про захист законом права кожного "на своєчасне одержання винагороди за працю"; статей 85 і 92 - про повноваження Верховної Ради України і виняткове законодавче регулювання та гарантування прав і свобод людини і громадянина, а головне статті 22 - про неможливість скасування та неприпустимість звуження "змісту та обсягу існуючих прав і свобод".

Рішенням Конституційного Суду України не допускається навіть вимушений і тимчасовий захист Верховною Радою України саме цих прав і свобод у їх справжньому змісті та обсязі.

За тривалий час порушення конституційних норм, яке виливалось і виливається в несвоєчасну виплату заробітної плати, пенсій, стипендій, грошового забезпечення військовослужбовців, інших соціальних виплат громадянам, борги від чого вже перевищили 10 мільярдів гривень, незважаючи на численні громадянські протести і публічні апеляції співвітчизників до всіх державних інстанцій, у тому числі й до Конституційного Суду України, цей єдиний орган конституційної юрисдикції України жодним словом не засудив правові акти й дії виконавчої влади, якими живиться і підкріплюється антиконституційна і антинародна практика соціального знущання над більшістю населення.

Зате в Конституційного Суду України знайшлися час і воля для осудження, наголошуємо, вимушеної і соціально виправданої захисної ініціативи Верховної Ради на підставі дріб'язкової, порівняно з цими фактами і явищами, невідповідності Конституції України Закону, який має тимчасову, стимулюючу щодо виконавчої влади дію, тобто цілком конструктивний сенс.

Верховна Рада України перед усім громадянським суспільством України заявляє рішучу незгоду з визначенням Конституційного Суду України про невідповідність згаданого Закону Конституції України, заперечує фактичну підтримку Конституційним Судом України звуження і, навіть, принаймні тимчасового фактичного скасування змісту та обсягів частини прав і свобод громадян.

Створений рішенням Конституційного Суду України від 2 березня 1999 року прецедент підтверджує недосконалість певних норм Конституції і законодавства України, що дає можливість не виконувати закони та інші акти Верховної Ради України в її задумі та визначеному нею змісті і дає можливість бути остаточно вирішальним навіть явно хибним рішенням Конституційного Суду України, всупереч неприйняттю їх усім суспільством.

Верховна Рада України засвідчує наявність такої недосконалості і готова до поступового вдосконалення конституційним шляхом частини норм та вимог Конституції України, чинного законодавства.

Хочеться, аби в цій справі конституційними союзниками Верховної Ради України були Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України.

Найпершим і найвагомішим кроком до співпраці з Верховною Радою України в справі захисту конституційних прав і свобод громадян могли б стати відкликання Президентом України свого подання до Конституційного Суду України і скасування Конституційним Судом України рішення за цим поданням.

Верховна Рада України запевняє громадян України, що в будь-якому випадку вона використає всі свої конституційні повноваження для захисту прав громадян на працю, гідну і своєчасну винагороду за неї, на соціальне забезпечення і допомогу.