Про застосування окремих положень Закону України "Про рекламу" в редакції від 11 липня 2003 року

Зважаючи на ситуацію, що склалася з дотриманням законодавства про рекламу, та у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про рекламу" в редакції від 11 липня 2003 року Комітет з питань свободи слова та інформації вирішив звернутися до учасників рекламного ринку. Згаданим Законом, зокрема, передбачається запровадження низки новел. У зв'язку з численними зверненнями стосовно порядку їх застосування Комітет дає такі роз'яснення.

запроваджено новий для вітчизняної правової системи загальний принцип врахування в рекламній діяльності особливої чутливості дітей (частина третя ст. 7 Закону). Наведене положення знайшло конкретніше відображення в статті 20.

Комітет звертає увагу на те, що у згаданих випадках ідеться не про рекламу, розраховану на дітей, а про те, що під час замовлення, виготовлення та розміщення будь-якої рекламної продукції необхідно враховувати ту обставину, що потенційними її споживачами є діти з притаманними їм психологічними та іншими особливостями.

До статті 8 "Загальні вимоги до реклами" додано частину сьому такого змісту: "Розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, не вважається рекламою".

У цьому випадку йдеться про інформацію про товар та/або його виробника, яка об'єктивно необхідна споживачу для здійснення свідомого вибору товару, його належного використання, захисту своїх споживчих прав тощо (інформація про дійсні споживчі якості товару, про порядок його використання, утилізації тощо, про належні дії споживача у тих чи інших випадках у зв'язку з придбанням та використанням товару, контактна інформація про виробника тощо). Така інформація не може містити закликів до придбання або непридбання того чи іншого товару, закликів скористатися послугами того чи іншого виробника тощо.

Комітет також звертає увагу на те, що всі заборони та обмеження, введені відносно реклами цим Законом, стосуються також і згаданої інформації.

Закон легалізує переривання рекламою кіно- і телефільмів, а також концертно-видовищних і спортивних програм, яке до цього Законом було заборонено. Установлюється відповідна шкала такого переривання (частина п'ята статті 13 Закону).

Комітет звертає увагу на те, що фільми тривалістю до 42 хвилин рекламою не перериваються. Реклама під час трансляції спортивних програм, передач розміщується в період повноцінних, органічних, визначених спортивними регламентами перерв. Трансляція концертно-видовищних заходів може перериватися рекламою кожні 30 хвилин.

Крім того, Законом заборонено переривати рекламою програми, передачі новин, а також програми, передачі для дітей.

Частиною шостою статті 15 Закону встановлюється, що оприлюднення у програмі, передачі найменування спонсора, анонси власних програм, передач, трансляція соціальної реклами, яка розповсюджується телерадіоорганізацією безплатно, не зараховуються до 15-відсоткової квоти рекламного часу.

Комітет наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 5 Закону в телерадіопередачах, які створено за участі спонсора, забороняється наводити будь-яку інформацію рекламного характеру (споживчі властивості товару, ціну товару, контактну інформацію виробника тощо) про спонсора, за винятком його імені (найменування) та знака для товарів і послуг.

Спонсорство програм, передач новин забороняється.

Реклама тютюнових виробів дозволена лише засобами зовнішньої реклами (з обмеженнями) і в друкованих ЗМІ (теж з обмеженнями). Заборонено спонсорування з використанням об'єктів інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби.

У рекламі алкоголю діють ті самі обмеження, що і в рекламі тютюну, за таким винятком: дозволена реклама на телебаченні та радіо з 23-ї години до 6-ї години ранку, а також дозволяється спонсорування компаніями, які випускають алкогольні напої.

Положеннями частини шостої статті 22 Закону згадані обмеження не скасовуються, а посилюються.

Комітет звертає увагу на те, що Законом заборонено будь-які рекламні заходи з просування на ринок алкогольних напоїв і тютюнових виробів (дегустації, безплатна роздача цигарок, обмін неповних пачок на повні, розіграші, різноманітні конкурси тощо), за винятком спеціальних виставкових заходів.

Оскільки поняття спеціальних виставкових заходів законодавством не визначено, такими слід вважати заходи, що мають на меті просування відповідного (алкогольних чи тютюнових виробів) товару на ринок, демонстрацію товару, вивчення кон'юнктури ринку, проводяться організовано у певному місці та у визначені строки, розраховані лише на зацікавлену та/або професійну аудиторію, відвідувачів.

У Законі відсутні норми, які встановлюють регулятивні повноваження окремих органів державної влади щодо порядку розповсюдження реклами. Міністерство охорони здоров'я тепер не уповноважене надавати будь-які дозволи чи встановлювати будь-які обмеження щодо реклами.

Закон також забороняє будь-які регулятивні чи дозвільні повноваження органів Державної автоінспекції у галузі реклами. Вона здійснює лише наступний контроль за дотриманням вимог правил дорожнього руху і правил безпеки руху в разі розміщення реклами на транспорті.

На адресу комітету надходять численні звернення учасників рекламного ринку, в яких констатуються неможливість повного виконання положень зазначеної статті, суперечність її чинному українському законодавству та нормам міжнародного права тощо. У зв'язку з цим комітет звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" від 15 грудня 1993 року знак для товарів та послуг є об'єктом інтелектуальної власності і становить відповідне позначення. Тобто знак для товарів та послуг є зображенням, і всі елементи знаку повинні сприйматися як зображення, яке має розрізнювальну здатність, а не як слова, що мають смислове значення. Тому слово чи літери, які є елементами знака, є лише графічними символами, а спосіб їх написання та оформлення (не зміст або переклад) відрізняють один знак товарів та послуг від іншого. Тобто знаки для товарів та послуг не підлягають перекладу будь-якою мовою.

Таку саму правову позицію викладено і в міжнародних угодах, згода на обов'язковість яких надана Україною (Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року).

Комітет наголошує на тому, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про рекламу", якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про рекламу, застосовуються правила міжнародного договору. Отже, при визначенні порядку використання в рекламі знаків для товарів та послуг, що охороняються за законодавством України, необхідно керуватися чинними міжнародними угодами України та законодавством України, що не суперечить останнім.

Комітет звертається до замовників, виробників і розповсюджувачів реклами, рекламних агентств, об'єднань громадян та підприємств у галузі реклами, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють контрольні та регулятивні функції у рекламній галузі, - дотримуватися вимог Закону про порядок виготовлення та розповсюдження реклами. Звертаємо увагу контролюючих та наглядових органів у галузі реклами, що підзаконні нормативні акти до їх приведення у відповідність до цього Закону діють у частині, яка не суперечить Закону.