Щодо порядку урегулювання безнадійної заборгованості

Головне управління ДФС у м. Києві розглянуло лист "_", щодо порядку урегулювання безнадійної заборгованості, та в межах своїх повноважень повідомляє наступне.

Порядок урегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості встановлено п. 159.1 ст. 159 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755–VI, із змінами і доповненнями (далі – Кодекс), у редакції, чинній до 01.01.2015.

Згідно з пп. 159.1.1 п. 159.1 ст. 159 Кодексу, платник податку – продавець товарів, робіт, послуг має право зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у поточному або попередніх звітних податкових періодах у разі, якщо покупець таких товарів, робіт, послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості). Таке право на зменшення суми доходу виникає, якщо протягом звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна;

б) за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Платник податку – продавець, який зменшив суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, відповідно до абзацу першого цього підпункту зобов’язаний одночасно зменшити суму витрат цього звітного періоду на собівартість таких товарів, робіт, послуг.

Платник податку – продавець у разі якщо суд не задовольняє позов (заяву) такого продавця або задовольняє його частково чи не приймає позов (заяву) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення заборгованості або її частини (крім припинення судом провадження у справі повністю або частково, у зв’язку з погашенням покупцем заборгованості або її частини після подання продавцем позову (заяви)), зобов’язаний збільшити:

дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до зменшення доходу згідно з підпунктом 159.1.1 цього пункту;

витрати відповідного податкового періоду на собівартість (її частину, визначену пропорційно сумі заборгованості, включеної до доходу відповідно до цього підпункту) товарів, робіт, послуг, за якими виникла така заборгованість, попередньо віднесену ним до зменшення витрат згідно з пп. 159.1.1 цього пункту.

Відповідно до абзацу "г" пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138 Кодексу, до складу інших витрат включаються витрати на створення резерву сумнівної заборгованості, що визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

При цьому, в умовах дії Кодексу в редакції, чинній до 01.01.2015, якщо платник податку застосував механізм врегулювання сумнівної заборгованості, то витрати на створення резерву сумнівної заборгованості, що відповідає вимогам пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток участі не приймали.

Відповідно до п. 17 підрозд. 4 розд. XX "Перехідні положення" Кодексу у редакції, чинній з 01.01.2015, з метою оподаткування відображення в обліку продавця та покупця заборгованості, що виникла у зв’язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо заходи щодо стягнення таких боргів розпочато відповідно до п. 159.1 ст. 159 розділу III цього Кодексу у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року, здійснюється до повного погашення чи визнання такої заборгованості безнадійною.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу, об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III "Податок на прибуток підприємств" Кодексу.

Відповідно до пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Кодексу, фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів.

Фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу).

У разі списання безнадійної дебіторської заборгованості за рахунок резерву сумнівних боргів, фінансовий результат до оподаткування, який визначений у фінансовій звітності, не підлягає зменшенню на суму списаної заборгованості.

При цьому, якщо списана заборгованість не відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то у разі списання такої заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів, витрати на таке списання збільшують фінансовий результат до оподаткування.

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Відповідно до пп. "є" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, а саме, прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулює Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі – Закон № 606).

Відповідно до пп. 2 та 7 п. 1 ст. 47 Закону № 606 виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

боржник – фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Таким чином, у разі недостатності майна боржника – фізичної або юридичної особи для повного погашення заборгованості, визнання заборгованості безнадійною згідно з пп. "є" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу можливе за умови, що дії з розшуку зареєстрованого за боржником майна виявилися безрезультатними, а інше майно у боржника - відсутнє, що підтверджується постановою державного виконавця про повернення виконавчого документу у порядку і на умовах, визначених Законом № 606.

Оцінку правомірності відображення в податковому обліку операцій зі списання дебіторської заборгованості, можливо здійснити лише в межах податкової перевірки у відповідності до вимог Кодексу.

Враховуючи зазначене вище, у разі списання платником податку дебіторської заборгованості, яка відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, за рахунок створеного у період до 01.01.2015 резерву сумнівних боргів, таке списання не впливає на об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств у періоді такого списання.

При цьому, якщо списана заборгованість не відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п.14.1 ст. 14 Кодексу, то у разі списання такої заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів, витрати на таке списання збільшують фінансовий результат до оподаткування.

Крім того, повідомляємо, що методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року № 237.

Згідно з ст. 1 Указу Президента від 18.06.1994 № 319/94 "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами", суб’єкти підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, щоквартально здійснюють декларування наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

При цьому, зазначеним Указом не передбачено можливості недекларування валютних цінностей внаслідок списання підприємством простроченої дебіторської заборгованості у зв’язку із закінченням терміну позовної давності, чи у випадку задоволення позову судовим органом про стягнення заборгованості з нерезидента на користь резидента.

Відповідно до форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 25.12.1995 № 207, відомості щодо товарів (робіт, послуг), що експортовані резидентом за межі України з оплатою в іноземній валюті і за які на звітну дату не надійшли в установлені законодавством терміни валютні кошти на валютний рахунок резидента в уповноваженому банку, підлягають відображенню у пункті 5 розділу ІІІ Декларації.

Враховуючи вищевикладене, валютні цінності та майно, які перебувають за кордоном, у тому числі й суми простроченої дебіторської заборгованості, списані по строку позовної давності, підлягають обов’язковому декларуванню суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України.

Поряд з цим, слід зазначити, що статтею 36 Кодексу визначено, що платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати відповідність проведення ними операцій.

Оцінка правомірності відображення в податковому обліку господарських операцій може бути здійснена лише в межах податкової перевірки у відповідності до вимог Кодексу.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Звертаємо увагу, що листи ГУ ДФС у м. Києві не є нормативно-правовими актами, а мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм та діють до набрання чинності нормативно-правових актів, що змінюють відповідні правовідносини.