Про розгляд звернення

Головним управлінням ДФС у Полтавській області в порядку, визначеному п. 52.4 ст. 52 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі — ПКУ), розглянуто Ваше звернення щодо формування сум витрат по будівництву фізичною особою — підприємцем на загальній системі оподаткування та особливостей формування податку на додану вартість по вказаним витратам. За результатами розгляду Вашого звернення повідомляємо наступне.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється ст. 177 ПКУ

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПКУ об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи — підприємця.

При цьому порядок оподаткування операцій з продажу або обміну об'єктів нерухомого та рухомого майна регулюється статтями 172 та 173 ПКУ розділу IV "Податок на доходи фізичних осіб". Для цілей цих статей під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об'єкти, крім їх успадкування та дарування (п.п. 172.8 та 173.8 ст. 173 ПКУ). Платниками податку на доходи згідно із п. 162.1 ст. 162 ПКУ є фізичні особи — резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізичні особи — нерезиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні, та податкові агенти.

Право приватної власності в Україні закріплюється Конституцією України та Цивільним кодексом України (далі — ЦКУ).

Суб'єктами права приватної власності відповідно до ст. 325 ЦКУ є фізичні особи. Статтею 26 ЦКУ встановлено, що фізична особа має усі особисті немайнові права та здатна мати усі майнові права, передбачені Конституцією України, ЦКУ та іншими законами.

За зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, фізична особа — підприємець відповідає усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ст. 52 ЦКУ).

Учасниками цивільних відносин та суб'єктами права власності є фізичні особи (частина перша ст. 2 та частина перша ст. 318 ЦКУ). Проте ЦКУ окремо не визначає такий суб'єкт права власності як фізична особа -підприємець, набуття такого статусу дозволяє лише здійснювати господарську діяльність.

Статтею 2 Господарського кодексу України (далі — ГКУ) передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, у свою чергу суб'єктами господарювання згідно зі ст. 55 ГКУ є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (п. 1 ст. 320 ЦКУ).

Незалежно від того, який статус у подальшому фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення будь-якої діяльності (підприємницької або незалежної професійної), суб'єктом права власності виступає саме фізична особа, а не підприємець.

Не передбачено і законодавчих підстав вважати майно, що знаходиться у приватній власності фізичної особи, основними фондами суб'єкта господарювання, якщо такий громадянин зареєструється підприємцем. Використання власного майна для здійснення, зокрема, підприємницької діяльності є одним із напрямів розпорядження майном фізичної особи.

Поняття "фізична особа" та "фізична особа — підприємець" у законодавчому розумінні мають різний правовий статус.

Тобто, будь-які операції з продажу об'єктів рухомого та нерухомого майна оподатковуються, як доходи фізичних осіб, а не фізичних осіб — підприємців, на підставі права власності на такі об'єкти майна.

Поняття "основні засоби" визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (далі — Положення). Згідно із п. 1 Положення, основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство отримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально — культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Однак, п. 2 ст. 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі — Закон № 996) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Фізичні особи — підприємці, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, згідно з п. 177.10 ст. 177 ПКУ зобов'язані вести книгу обліку доходів і витрат, форму якої затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481.

Отже, дія Закону № 996 не поширюється на таку категорію суб'єктів господарювання, як фізичні особи — підприємці, відповідно законодавством не передбачено обов'язкового ведення балансового обліку придбаного, спорудженого (збудованого) нерухомого або рухомого майна з метою документального підтвердження результатів господарської діяльності.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що право власності на майно згідно із чинним законодавством не належить фізичній особі -підприємцю та доходи від продажу такого майна не є доходами від підприємницької діяльності, такі платники не можуть включати до складу витрат витрати, пов'язані з придбанням (спорудженням) та утриманням основних засобів, а також до складу податкового кредиту з ПДВ — суми ПДВ, сплачені у зв'язку з таким придбанням (спорудженням) та утриманням основних засобів.