Щодо необхідності сплати екологічного податку за відходи сільського господарства

Головне управління ДФС у Рівненській області за розглядом листа державного підприємства щодо необхідності сплати екологічного податку за відходи сільського господарства повідомляє наступне.

Відповідно до п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).

Відповідно до п. 240.5 ст. 240 ПКУ не є платниками податку за розміщення відходів суб’єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об’єктах) виключно відходи як вторинну сировину.

Згідно з абз. другим ст. 1 Закону України від 05 березня 1998 року № 187/98-ВР "Про відходи" зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 187) відходи – це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Відповідно до п.п. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 ПКУ розміщення відходів – постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Відведені місця чи об’єкти – місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами (абз. шістнадцятий ст. 1 Закону № 187).

Державний класифікатор відходів ДК 005-96, затверджений наказом Держстандарту України від 29.02.1996 № 89, описує, зокрема відходи, які утворилися в результаті вирощування тварин та виробництва продукції тваринництва. Гній включено до групи відходів – 01, класифікаційне угруповання – 012, код: 0121.2.6.03 "Екскременти, сечовина та гній (включно струхлявіле сіно та солома) від худоби".

Відповідно до листа Мінприроди України від 06.03.2012 № 4794/07/10-12 відходи сільського господарства містять значну частку органічних речовин (органічну складову) та практично завжди повністю утилізуються за різними напрямами. Таким чином, хоча гній є відходами, але після нескладних підготовчих операцій відбувається остаточна утилізація зазначених відходів.

Зважаючи на викладене, лише у разі розміщення обсягів гною у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах підприємство зобов’язане за такі обсяги сплачувати екологічний податок.

Крім того, слід врахувати, що екологічний податок справляється також у разі здійснення підприємством інших видів діяльності, при яких утворюються об’єкти оподаткування екологічним податком, перелік яких наведений у ст. 242 ПКУ (зокрема, якщо підприємство здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти, розміщення інших видів відходів, крім гною).

Що стосується встановленого чинним законодавством порядку уточнення податкових зобов’язань з екологічного податку.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 глави 2 розд. ІІ ПКУ у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу), платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Відповідно до п.102.5 ст. 102 ПКУ заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

При підготовці даного листа використане роз’яснення, яке розміщене на загально-доступному інформаційно-довідковому ресурсі Державної фіскальної служби України у категорії 120.01 "Екологічний податок".